Це професійне свято встановлено Указом Президента десять років тому.
Непосвяченим у царину цифр статистика видається сухим і нудним заняттям. І не завжди відповідальним. Недарма приказка «Є брехня, велика брехня та статистика» стала майже офіційним афоризмом. Доктор економічних наук, учений, педагог Володимир Андрієнко своєю діяльністю спростовував кожне слово цієї «характеристики». Присвятивши все свідоме життя статистиці, Володимир Юхимович довів, що це надзвичайно цікава і творча робота, а чесність її залежить від принциповості кожного працівника. Та й сам він не скидався на «кабінетного» вченого, відгородженого від світу таблицями, графіками і показниками. Колеги та учні згадують, що Володимир Юхимович був світлою людиною, товариською і щирою, мав природжене почуття гумору і цінував цю рису характеру в інших.
Як справжній учений, закоханий у свою справу, Володимир Андрієнко ніколи не маніпулював цифрами на догоду «генеральній лінії», не розмінював професійну гідність на преференції від влади. Так було ще за радянських часів, коли він, ризикуючи кар’єрним зростанням, вперто залишався осторонь «авангарду народу»; так тривало і після проголошення незалежності України, коли чинна влада, успадкувавши не найліпші методи своїх попередників, намагалася взяти під свій «патронат» сферу статистики.
До кінця своїх днів, до останнього подиху (16.11.2003 року) Володимир Юхимович був в опозиції до фальші, до блефування даними заради «паперового покращення», до облуди так званих реформ.
Він намагався давати неупереджені оцінки фактам дійсності, та об’єктивність нерідко суперечила офіційним поглядам. Учений-статистик не вмів ховатися під «парасольку обережності», він рішуче і наполегливо обстоював тоді власну наукову і громадську позиції.
Увагу доктора економічних наук у новітню добу привертали найболючіші проблеми соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку молодої держави. Аналізуючи ринкові відносини, що зароджувалися в пострадянській країні, Володимир Андрієнко наголошував, що в умовах справжнього ринку діє, як правило, паритет між ланками трикутника «виробник—посередник—споживач», тоді як в Україні чомусь із самого початку в панівному становищі опинився саме посередник. Результати його аналітичної діяльності мали не тільки актуальну, а й прогнозну цінність. По суті, ще на зорі незалежності учений передбачив прикру для нас перспективу: внаслідок перекручених «реформ» складається кланово-олігархічна модель економіки, що перебуває в антагоністичній несумісності з державними і загальнонародними інтересами. Ринок, стверджував він, тільки тоді стає двигуном прогресу, коли працює в режимі відрегульованого механізму економічних відносин: здійснення підприємницьких свобод, конкуренції й рівності можливостей, з одного боку, і з другого — результатів праці кожного громадянина, зумовлених природною нерівністю людей. Тому однією з умов реального, а не дикого функціонування ринку є, на його погляд, ще й соціальна держава, котра опікується найбіднішими верствами населення.
У цей час окреслюється громадянська позиція Володимира Андрієнка, він бере активну участь у політичному житті — і як людина, і як учений. З-під його пера з’являється низка блискучих наукових та публіцистичних праць не лише в галузі статистики, а й економіки, політики, філософії, державного будівництва. У середині 90-х років Володимира Юхимовича запросили на роботу до секретаріату Верховної Ради — на посаду першого заступника завідувача аналітичного відділу. Тут авторитет його був такий високий, що саме йому доручили очолити делегацію працівників дослідницьких служб парламенту до Конгресу Сполучених Штатів.
Сформувавши відділ економічного аналізу і налагодивши його діяльність у секретаріаті Верховної Ради, Володимир Андрієнко 1997 року повернувся до рідного Інституту підготовки спеціалістів статистики та ринку Міністерства статистики (з березня 2003 року — Державна академія статистики, обліку та аудита). Розповідають, що працездатність начебто немолодого, але по-юнацьки допитливого і небайдужого до світу професора вражала всіх, з ким він перетинався по роботі та громадській діяльності. Хтось по-доброму заздрив, хтось не дуже по-доброму (в науковому середовищі, як і у творчому це поширене явище), але всі відзначали його унікальну особливість — завжди бути статистиком, а не статистом...
Володимир Юхимович залишив по собі велику наукову спадщину. Його засаднича праця «Статистичні індекси в економічних дослідженнях» і сьогодні не втратила значущості для фахівців: у ній автор застерігає від надмірного захоплення суто математичними перетвореннями показників без врахування економічного сенсу досліджуваних явищ і причинно-наслідкових зв’язків між ними. Про її актуальність свідчить перевидання книги вже після смерті Андрієнка. Крім великих наукових фундаментальних робіт Володимиру Юхимовичу належить авторство близько 200 статей, надрукованих у збірниках, журналах і газетах, зокрема, і в «Голосі України».
Статистика не може бути сухою сферою, якщо нею займаються такі люди, як видатний український учений Володимир Андрієнко. «Маестро цифр» — образно-романтично називали його вдячні учні. Таким він і залишився у їхній пам’яті.
1975 рік. За робочим столом. Тоді ще старший науковий співробітник НДІ ЦСУ СРСР Володимир Андрієнко.
Фото з домашнього архіву вдови Володимира Юхимовича Валентини Ауківни.
