Вирощену картоплю господарі змушені віддавати за безцінь. Щоб не згнила у льосі
 
Село Боремель Демидівського району. Полудень. У центрі села стоїть фургон із картоплею. А поруч — цибуля, баклажани, кавуни, гречка. Повним ходом йде картопляний бартер. 
За словами місцевих жителів, бартер украй не рівноцінний. За кілограм гречки треба віддати 14 кг картоплі, за кіло халви — 28 кг, цибулі — 3 кг, помідорів — 5 кг. Але куди дітися: не гнити ж бараболі у льосі, от і йде вона на обмін заради прожитку.
— Про якийсь достаток годі й казати, — розпачливо махає рукою пенсіонер Василь, котрий привіз на бартер три мішки картоплі. — Торік купив для підживлення мішок амофоси; за ті гроші тепер придбав би собі картоплі на весь рік. 
Але така вже селянська вдача: восени кажемо, що не дуже вигідно займатися картоплею, що від неї лише збитки, а навесні знову беремося за своє, садимо її і для себе, і на продаж. 
Комерсанти це добре розуміють, от і збиткуються над нами...
— Та які ми комерсанти, — реагують на почуте заготівельники з Миколаївщини. — Думаєте, нам великий зиск від того бартеру? Доки довезли товар, частина зіпсувалася — викинули. За солярку, щоб доїхати сюди (а це десь близько тисячі кілометрів) заплатили п’ять тисяч гривень. Плюс п’ять тисяч — назад. Уже десять буде. А приймають оптом нашу картоплю по гривні двадцять — гривні тридцять. От і порахуйте, який гріш заробляємо. Щиро кажучи, була б якась пристойна робота, чхали б ми на такий бізнес. Але, як ви кажете, діватися нікуди, треба якось виживати, утримувати сім’ю. От і курсуємо сюди-туди. Хто як може...
До імпровізованого пункту обміну картоплі (на знімку) підходять, під’їжджають селяни. У більшості руки — як ота земля, яка довго не бачила дощу: тверді, зашкарублі, потріскані. Либонь, цими самими руками картопельку плекали. Либонь, мріяли у ці руки виручити більшу розраду, ніж оту — по п’ятдесят-шістдесят копійок за кіло, якщо перевести бартер у гроші.
— Нічого, з голоду не помираємо, переживемо, перетерпимо і це, — ніби прочитав мої думки пенсіонер Василь, — але все-таки щось у нашому суспільстві не так, якщо селянську працю оцінюють копійками.
Рівненська область.
Фотоетюд Анастасії  СИРОТКІНОЇ.