У заголовку статті використано назву фільму 20-річної давнини. Стрічка розповідає про американську сім’ю, яка бореться за свою домівку. Всі землі навкруги скупив під забудову ненажерливий магнат, та для початку будівництва потрібна ділянка, на якій мешкають герої фільму. Незважаючи на те, що вся система працює проти них, вони не скорилися і самотужки борються за справедливість.
«Ремейком» картини стала реальна історія, події якої розгорнулися в самісінькому центрі столиці. Розповів її в своєму листі до редакції київський підприємець, який, як і герої фільму, залишився сам на сам зі своїми проблемами: забудовниками, які виживають його із власного офісу, та байдужими чиновниками, які не можуть або не хочуть зупинити наругу над законом та справедливістю. Наводимо текст листа прямою мовою.
«Мені, Андрюку Сергію, на праві приватної власності належить нежитлове приміщення №33 в будинку 120-Б по вулиці Жилянській в місті Києві. Тут розташований офіс моєї компанії.
У цій будівлі, крім мого офісу, було ще 32 житлові кімнати, в яких мешкали люди. Будинок наш старий, можна сказати історична цінність, збудований ще в 1917 році, розміщується в самому центрі міста.
У липні 2007 року без погодження з жителями прилеглої території в районі 118-го номеру по вулиці Жилянській розпочалося будівництво багатоповерхового будинку компаніями «Укоінвестбуд» і «Концерн «ЕССЕ». Власником даного будівництва є досить відомий в Україні забудовник.
Можна з упевненістю стверджувати, що будівництво проходило без дотримання будівельних норм та техніки безпеки, оскільки в будівлі 120-Б по вулиці Жилянській, де розміщується мій офіс, пішли глибокі тріщини по всьому будинку, що призвело до руйнації більшості квартир. Те, що це сталося саме через сусіднє будівництво, було підтверджено висновком Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Об’єднавшись, я разом з іншими мешканцями будинку не раз звертався до органів влади, зокрема Шевченківської районної адміністрації, Київської міської ради, Шевченківської районної прокуратури, прокуратури міста Києва, з конкретним проханням — припинити небезпечне будівництво. Але, на жаль, жодного результату це не дало — будівництво продовжувалося повним ходом.
Плата за чужі помилки
Проте нехтувати проблемою міська влада не могла, оскільки люди, по суті, жили на пороховій діжці, і 16 грудня 2007 року Київська міська адміністрація видає розпорядження, яким постановляє: в примусовому порядку відселити мешканців пошкодженого житлового будинку до готелів за рахунок міської казни. Одночасно з цим Київська міська рада приймає рішення про виділення з місцевого бюджету приблизно 25 мільйонів гривень для придбання мешканцям будинку 120-Б по вулиці Жилянській нового житла. Містило це рішення неприємний сюрприз персонально для мене — питання щодо нежитлових приміщень зазначеним рішенням не розглядалося, а отже, мені, як власнику офісу, а не житлової квартири, якоїсь адекватної компенсації не передбачалося.
Цікавим є те, що компанії, які здійснюють будівництво по вулиці Жилянській, не зазнали жодних втрат, відповідальність за їхні помилки взяло на себе місто, а отже, кожен киянин.
У зв’язку із завданням мені майнової шкоди я звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ТОВ «Укоінвестбуд», ЗАТ «Концерн «ЕССЕ», ТОВ «Печерська архітектурна майстерня» та Київської міської ради. Але з моменту подання заяви в липні 2010 року суд не провів жодного судового засідання.
Від будівництва до криміналу
Далі ще гірше. Починаючи з 2011 року фірми, що ведуть будівництво, почали поступово розбирати пошкоджений будинок. Я звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва із заявою про забезпечення позову, в якій просив заборонити руйнувати мій будинок. Суд підтримав мої доводи та виніс ухвалу: заборонити ТОВ «Укоінвестбуд», ЗАТ «Концерн ЕССЕ», ТОВ «Литий камінь» вчиняти дії щодо руйнування даху, стін, перегородок та фасаду будинку та фактичного його знесення. Однак, незважаючи на ухвалу, розбирання будинку продовжується, і ті, хто це робить, не лише порушують закон, а й скоюють кримінальний злочин, передбачений частиною 1 статті 382 Кримінального кодексу України «Умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду...».
Тим часом сталася ще одна подія, вже після того, як усіх мешканців будинку відселили і я залишився один: у моєму офісі було виламано вхідні двері і з приміщення викрадено мої речі. Із цього приводу я звернувся до міліції, було порушено кримінальну справу. Втім, досі винних осіб не встановлено.
Згодом правоохоронці порушили ще одну кримінальну справу за фактом самовільного розбирання будинку (стаття 356 «Самоправство» Кримінального кодексу України).
Із моменту порушення кримінальних справ минуло більше року, а жодних результатів немає. А найголовніше: правоохоронцями не вживається жодних дій щодо припинення злочину, адже кожного дня розбирається мій будинок. Я не раз писав скарги до міліції, до яких додавав знімки та відеозаписи, на яких чітко видно, що будинок руйнується технікою та людьми компанії забудовника, і все одно правоохоронці вперто не можуть встановити особу порушників.
Та хоч би там як, але хочу, щоб знали всі: і будівельні магнати, і правоохоронці, і судді, — це моя власність і я захищатиму її до останнього».
Підготував Ярослав ГРУЩИНСЬКИЙ.
