Днями на поштовій скринці в одному із сіл довелося прочитати кумедне оголошення: «Виїмка листів проводиться щоденно — крім понеділка, середи, п’ятниці, суботи і неділі». Утім це було б смішно, якби не було так сумно. Адже нині це — типова картина для багатьох сільських поштових відділень Полтавщини, які працюють щоденно, крім... п’яти днів — тобто двічі на тиждень.
На селі жартують: пошту тепер доставляють волами!
— Ну, от дивіться, — каже пенсіонер Володимир Лелюх з села Давидівка Новосанжарського району. — Якщо я надумаю написати листа у сусіднє село Супротивна Балка, то скільки ж він туди йтиме? Приміром, у четвер листоноша принесе пошту, і з нею я передам листа на поштове відділення... До вівторка воно не працює, тож уже чотири дні лист лежатиме, у вівторок його відправлять на Нові Санжари, але того дня він далі вже не піде, середа «випадає», отож, потрапить він до адресата у четвер... От і виходить тиждень — сім днів!
Звісно, якщо врахувати, що по прямій між селами — не більше 10 кілометрів, то можна порахувати, з якою швидкістю йде лист: 1,29 км... на день. Виходить, пошту доставлять навіть не волами — черепахами!
Єдина втіха, що тепер і у селі є мобільні телефони, однак інколи виникає необхідність написати й листа. Скажімо, переслати якийсь документ родичам, але за нинішньої системи, виходить, що ліпше пішки сходити із села до села, аніж довіряти пошті.
Страждають і газети. Причому не лише щоденні...
Навіть тижневики не доходять вчасно до читача. Так, «Полтавський вісник» виходить у четвер, але день у день газета у найкращому випадку потрапляє до передплатників лише у Полтаві. У віддалених же селах звикли, що «свіжа преса» доходить сюди на... п’ятий день — зазвичай наступного вівторка.
Щоденних видань тепер на селі практично не передплачують.
— Раніше я багато років поспіль передплачував п’ятиразовий випуск «Голосу України», — пише з Гадяцького району Володимир Петренко, — та з наступного року змушений буду відмовитися від улюбленої газети, адже останнім часом приходить вона нерегулярно, із запізненням... У середу пошта не працює, тож газету за цей день приносять у четвер, але й четверговий номер не завжди приходить вчасно. У будь-якому разі газету замість п’яти разів на тиждень одержуєш двічі-тричі... Я кілька разів скаржився у районний вузол поштового зв’язку, але там лише руками розводять. А тепер поскаржитися нікуди — вузол зв’язку у Гадячі недавно ліквідували...
Читач за звичкою називає центр поштового зв’язку «вузлом зв’язку», але суті це не змінює. Так, місцевий ЦПЗ у Гадячі у вересні й справді ліквідували — «оптимізація» називається. Звісно ж, начальство запевняє, що без нього «стане ще краще», але хотілося б розповісти гадяцьку поштову історію детальніше, адже вона досить повчальна.
Чутки про те, що ЦПЗ закриють, пішли Гадячем ще наприкінці 2010 року. Тоді люди налаштувалися так рішуче, що готові були перекрити місцеву автотрасу. З цього приводу відповідні рішення ухвалювала сесія районної ради, на захист поштовиків стала і райдержадміністрація. Зрештою було досягнуто відповідних домовленостей, і керівник Полтавської дирекції «Укрпошти» Микола Хоменко пообіцяв гадячанам, що центр не закриватимуть. Було підписано чотиристоронній «Протокол узгодження дій щодо реорганізації Гадяцького поштового відділення зв’язку № 12». Іншими сторонами виступили тоді міський голова Гадяча та керівники райради і райдержадміністрації. Згідно з документом, місцева влада, зокрема, зобов’язувалася прийняти програму розвитку поштового зв’язку, виділити 250 тисяч гривень із районного і 50 тисяч гривень — із міського бюджетів. Домовленостей ледь вистачило на рік...
Але повернемося до газет. Ситуація виходить патова: поштовики не можуть регулярно доставляти газети, оскільки через брак коштів змушені працювати неповний тиждень, а коштів нема, оскільки люди масово відмовляються від передплати газет... І ось результат: нині в області на наступний рік набрали ледь третину як місцевих, так і центральних газет від кількості, яка була на цей період торік.
Навіть тижневики на Полтавщині не доходять до читача вчасно.
Чим же унікальна поштова ситуація на Полтавщині?
Нещодавно на зустрічі з головою облдержадміністрації Олександром Удовіченком журналісти поцікавилися й цим питанням.
— Ситуація справді складна, — погодився Олександр Васильович. — Річ у тім, що наша область (та ще, здається, Вінницька) має найбільшу в країні кількість сільських поштових відділень, а вони, звичайно ж, збиткові... Думатимемо, як ми можемо допомогти на місцевому рівні...
Але, зрозуміло, на «місцевому рівні» можна лише допомогти, але аж ніяк не розв’язати проблему.
— Я вже понаписував листи усім, кому тільки міг! Навіть колегам — у «Голос України», «Урядовий кур’єр», «Сегодня», у спілку журналістів, — каже голова обласної організації Національної спілки журналістів, головний редактор газети «Зоря Полтавщини» Григорій Гринь. — Як кажуть, б’ємо в усі дзвони! Адже такої складної ситуації з доставкою газет, з передплатою я не пригадую за всі роки журналістської роботи.
Зрештою в понеділок (3 грудня) у Полтавській обласній державній адміністрації зібрали навіть спеціальну нараду з питань доставки преси. «Плач Ярославни» — так охарактеризував її один із колег. Журналісти бідкалися про своє, поштовики про своє, представники влади обіцяли «розібратися і допомогти»... А віз (точніше газети) і нині там...
Отже, саме держава мала б нині звернути увагу на стан справ у поштовому відомстві. Доки все остаточно не розвалилося, доки під руїнами системи не загинули й самі газети.
Ось іще один лист до корпункту. «З чим асоціюють у селі державу? — пише Микола Гаркавенко з Полтави. — Це сільська рада, школа, дитсадок і, звичайно ж, поштове відділення. За тим, як працюють усі ці установи, люди здебільшого й оцінюють ефективність діяльності самої держави. Якщо пошта регулярно не працює, листоноші сидять без діла, приміщення роками не ремонтують, і воно починає валитися, то як, по-вашому, люди мають оцінювати діяльність держави? Бо для них і поштове відділення — це теж держава. А саме таку сумну картину я бачу в селі Плоске Решетилівського району, куди часто їжджу до родичів. Навіть двері на поштовому відділенні не фарбують уже роками, а колись непогане зовні приміщення нині нагадує покинуту хату... Цікаво, що лише за останні десять років у селі відродилося кілька генделиків, а от довести до пуття поштове відділення не можуть...»
Полтавська область.
