Парламент має ефективно і продуктивно працювати

Ред.: Останні дні роботи парламенту шостого скликання і перші засідання підготовчої депутатської групи, на жаль, продемонстрували загострення протистояння. При цьому всі проголошують готовність і необхідність співпрацювати. Що може реально стати основою майбутньої злагодженої роботи парламенту? На чому можуть ґрунтуватися спільні ідеї і спільні домовленості?

М. Чечетов: Якщо проаналізувати вибори у всіх демократичних країнах і запитати у виборців, за що вони голосують, то незалежно від того — в Америці — за республіканців чи демократів, чи в європейській державі — за соціал-демократів, люди кажуть: ми голосуємо за краще життя. Різниця лише в тому, що пов’язують прихід кращого життя з різними політичними силами. Але загальна мотивація в усьому світі єдина: люди голосують за краще життя. Тому виборці в Україні, голосуючи за нас чи за присутніх колег, вкидали бюлетені теж за краще життя. Тобто люди задали тон: як нам працювати. А краще життя можна побудувати зокрема тоді, коли єдиний законодавчий орган працюватиме ефективно, продуктивно, генеруватиме потрібні для країни ідеї та формалізуватиме їх у законодавчі акти. І щоб дискусії були максимально коректні. Я й мої колеги об’їздили всю Україну, і ні на Заході країни, де я спілкувався українською мовою, ні на Сході, ні в Центрі не чув, щоб люди казали: ви прийдіть у парламент і бийтеся. Навпаки, скрізь кажуть: досить вам ганьбити країну. Займайтеся нормальною законодавчою роботою. Ми вас обираємо не для того, щоб ви там влаштовували бійки, ламали мікрофони чи перевертали трибуну. Тож, якщо ми все це сфокусуємо й відштовхнемося від загальнолюдських побажань, гадаю, цей парламент повинен ефективно й продуктивно спрацювати. Це не означає, що ми маємо зачісувати всі наші позиції під один гребінець, так не повинно бути. Інакше це призведе, як у Радянському Союзі в останні роки, до розпаду країни.

Але й жорстке політичне протистояння, війна на взаємознищення може призвести до втрати незалежності України. Має бути опозиція. Вона має право критикувати, генерувати нові ідеї. І якщо їхні законопроекти будуть потрібні країні, то ми із задоволенням підтримаємо ініціативи всіх наших опонентів — і від об’єднаної опозиції, і від «Свободи», і від «УДАРу», і від КПУ. Ми ніколи не напрацьовували позиції стосовно тих чи інших законопроектів, розглядаючи їх через призму політичної ідентифікації автора. Я, як голова експертної ради своєї фракції, стверджую: ми не дивимося на ініціатора документа, а іноді навіть свої повертаємо законопроекти під авторством депутатів-регіоналів, бо вони не дотягують до рівня закону. Ми керуємося іншими принципами: наскільки це актуально й потрібно для країни. Я сподіваюся, що цими ж принципами керуватимуться й мої колеги.

Я з повагою ставлюся до представника «Свободи» Андрія Мохника й Олеся Донія, у них є своя позиція, вони досить цікаво її захищають. Гадаю, ми знайдемо взаєморозуміння в цьому парламенті, якщо будемо керуватися у своїй депутатській роботі не вузькопартійними корпоративними інтересами, а вищими інтересами держави та українського народу.

С. Гордієнко: Що може об’єднати наш парламент? Передусім — інтереси держави і громадян. Ми маємо зупинити дограбування того, що було створено багатьма поколіннями, зупинити абсолютно безглузду приватизацію. Натомість відновити роботу економіки, дати людям роботу і зберегти наші ринки збуту. Давайте перестанемо обманювати суспільство твердженнями: якщо ми не перейдемо на рейки ліберальних реформ чи ліберальної економіки, у нас нічого не вийде. Слід чесно сказати людям: за кордоном до 60 відсотків — державна власність. І це у провідних капіталістичних країнах. І вони не б’ють на сполох, що це суперечить ринковим засадам розвитку економіки. Нам слід чітко визначитися, що має бути в приватних руках, а що працювати в інтересах держави і громадян. Потрібно, щоб наші надра працювали на державу, а не на «дядька», і ми чесно сказали суспільству: скільки у нас свердловин, кому вони належать, скільки і чого видобувається, куди і за якими цінами реалізовується ця продукція і куди надходять ці кошти. І тоді всім стане зрозуміло, чому в нас немає коштів у бюджеті на найнеобхідніше, та чи працюють наші надра на інтереси держави і економіки. Це врешті вимога ст. 13 Конституції. Там йдеться про те, що земля, надра і атмосферне повітря є предметом власності українського народу. А народ за це пролив океани крові, поклав мільйони життів. Але чому ці надра працюють не на добробут наших людей, а на окремі клани?!

Друге. Парламент об’єднає виконання передвиборних програм усіма партіями. Якщо на них подивитися, всі вони ніби списані з програми Комуністичної партії України. Всі обіцяють добро для народу. Зокрема, це ідеї щодо скасування пенсійної реформи, недопущення продажу землі тощо. Тож, якщо всі виконуватимуть свої передвиборні програми, у нас буде 450 голосів по кожному законопроекту або по більшості з них. Отож усім бажаю: обов’язково виконуйте те, що ви обіцяли, ідучи на вибори. Це приведе нас до порозуміння. Звичайно, виношу за дужки ідеологічні проблеми.

А. Мохник: Це питання тих правил гри, які мають існувати як у парламенті, так і в Українській державі. Того ганебного явища, коли, як піаністи, що тиснуть на кнопки за помахом руки пана Чечетова, не має бути в парламенті. Недарма першим питанням стала тема персонального голосування. Партія регіонів намагається це питання заговорити, розповідаючи, що Конституція це передбачає, Регламент і, власне, кожен депутат має це робити. Конституція говорить, що це треба робити, а ми говоримо про те, як це забезпечити. Сьогодні є можливість запровадити голосування через систему «Рада-3» із сенсорною клавішею. Щоб у такий спосіб забезпечити персональне голосування. І тоді ми побачимо, що, справді, Партія регіонів не має сталої більшості. Тоді б не було таких ганебних законів «Ківалова-Колесніченка», якби голосували персонально. Одна справа віддати картку і ні за що не відповідати, інша — проголосувати за знищення української мови і дивитися у вічі громаді і навіть сім’ї.

Надзвичайно важливе питання — народовладдя. Питання щодо права більшості. Але ми розуміємо: якщо Партія регіонів при владі, то це не означає, що вона має узурпувати цю владу. Опозиція має отримати контроль за цією владою. Сьогодні у них і посада Президента, і уряд, і суди, і вони знову хочуть контролювати парламент. Так не має бути, бо інакше це закінчиться соціальним вибухом, як у 2004 році. Коли парламент був сформований на змішаній системі й разом із тодішнім президентом Кучмою довели ситуацію до помаранчевої революції. Право меншості — контролювати цю більшість, щоб не доводити ситуацію до узурпації влади. Питання, які мають об’єднати, це, звісно, національні інтереси. На жаль, за останні роки, коли влада перебувала в руках Партії регіонів, ми не бачили, що регіонали захищали національні інтереси. Харківські угоди, так звана пенсійна реформа. Уряд нишпорить по кишенях пенсіонерів і пересічних громадян і називає це реформою. Залишилося питання Податкового кодексу, який нищить малий і середній бізнес.

Ред.: Андрію Володимировичу, ви сказали про персональне голосування. Але в деяких європейських парламентах є певна практика голосувати фракцією, якщо позиція відпрацьована. Там навіть не обов’язково бути усім присутнім.

О. Доній: Перше, щодо вашої тези про необов’язковість персонального голосування. Немає такої практики. Останні два місяці я провів на Коломийщині і Городянківщині, але й там знайшов час, щоб зустрітися з Блаженнійшим Патріархом Святославом і мати з ним тривалу розмову. Він розповів, що коли завершився катакомбний період, перший єпископ, який вийшов із таборів, почав освячувати безвусих юнаків (деякі тільки народилися), а у 1946-му деякі отці  взяли участь у зрадницькому і розкольницькому соборі з ліквідації церкви. І на моє запитання: як же так, вони зрадили націю, свою церкву, він сказав: кожен має право на покаяння. Людина мала отримати це право на покаяння. Я бачив трансформацію багатьох людей від комуністичної приналежності до національної свідомості. Деякі цим правом користуються. Очевидно, якщо дві провладні сили — Партія регіонів і КПУ пройдуть через це покаяння, тоді на ваше запитання і буде позитивна відповідь: чи може Верховна Рада об’єднатися навколо національних інтересів? Бо інакше проводитиметься антинаціональна і антинародна політика. А Україна потребує якраз підтвердження національних інтересів, європейського вибору, підтримки української культури і мови, демократії, демократичних процедур, зокрема, ринкової економіки, а не підтримки виключно олігархів. Для того щоб навколо цього об’єднатися, сила, яка нині при владі, має пройти процес трансформації. А для цього спочатку — процес покаяння. І тоді абсолютно можливим буде процес спільної роботи на благо країни. Хоч і важко повірити у щирість покаяння багатьох політиків.

М. Чечетов: Я цілком згоден з тезою «покаяння». Тільки хто ж має почати каятись? У 2004 році в Януковича вкрали перемогу. Народ ніколи не помиляється, народ можуть брехливі політики завести один раз в оману, але він все одно прийме мудре рішення і помилку виправить. У 2004 році мої колеги горлянку рвали і кричали: «Ющенко — так!», а тепер вони кричать: «Ющенко не так!». То ви й покайтеся, що не того привели. Чому ніхто не прийшов на Майдан на річницю помаранчевої революції? На коліна треба було стати і каятися: помаранчева політична бригада зробила все, щоб очікування народу не були реалізовані. Тому ви повинні каятися і в церквах на колінах замолювати всі ваші гріхи перед українським народом. Народ розібрався, що зробив помилку — не того обрав, причому, ви підказали.

Потім українці в 2006 році проголосували за нас, у 2007-му на дострокових парламентських виборах — знову за нас. 2010 року обрали Президентом нашого лідера Віктора Януковича. 2010-го ми здобули не менш переконливу перемогу на виборах до місцевих рад. І на останніх парламентських виборах ми знову отримали більшість. Отже, народ стільки років помиляється? Таке враження, що у вас народ не той. А може, ви тут чужі? Не треба народ тримати за дурня! Він у тисячу разів мудріший за вас усіх. Є різні точки зору, але більшість підтримує Партію регіонів, наш курс на творення, а не ваш — на руйнування країни. Суспільству набридли ці чвари на мовному ґрунті, досить ділити Україну й за релігійними ознаками. Вона одна для нас усіх. І нам разом у ній жити.

У парламенті різні точки зору — це нормально! Тут і має бути дискусія. Бо ми представляємо різні групи, різні політичні точки зору. Але пам’ятаймо, що Україна одна, і це нас об’єднує. Більшість має право на прийняття рішень — це в будь-якій демократичній країні. Меншість не має права на прийняття рішень, але має право на публічну критику, напрацювання альтернативних варіантів рішень. Але, зрештою, ми не повинні переходити межу, що веде до руйнування країни. І ще: де б ми не були — у владі чи в опозиції — ми повинні бути патріотами своєї країни. Я ніколи не повірю, щоб американський сенатор приїхав у Москву, упав на коліна перед Путіним, почав облизувати черевики й благав про санкції проти Америки. А наші опозиційні політики їдуть до Європи, падають на коліна, просять скасувати Євро-12, вимолюють санкції проти України. Якщо ми від цього відмовимося й не переходитимемо межу політичної боротьби, за якою стоїть розвал країни, гадаю, парламент конструктивно працюватиме.

С. Гордієнко: За час реформ, а точніше розвалу української економіки, ми дійшли до межі. Нам залишилося зберегти хоча б те, що є. Припинити розмови про грандіозні реформи, а взяти і розкреслити аркуш паперу на декілька граф (що потрібно зробити, до якого терміну, хто за це нестиме відповідальність) і рятувати економіку, і найголовніше — зберегти наші зовнішні ринки. Сьогодні однаково важливо, що ми виробили, і що реалізували. Якщо ми втратимо ринки, які у нас ще залишилися з колишніми республіками Радянського Союзу, — це буде невідворотний крах нашої економіки. Для прикладу. На Полтавщині є завод «КрАЗ». Ми не маємо повного циклу випуску цього автомобіля? В нас у кооперації з виробництва цього автомобіля було і залишається понад 100 підприємств. Випустимо, але залишається питання, де його можемо реалізувати? Сьогодні багато говориться про утилізаційний збір. Треба чесно сказати: якщо ми налагодимо нормальний діалог і нормальну співпрацю з нашими сусідами (насамперед — країнами СНД), то зможемо той же «КрАЗ» здешевити майже на 20 тисяч і він стане конкурентоспроможнішим. Треба докласти усіх зусиль для збереження зовнішніх ринків і правильно вибудувати співпрацю із країнами Митного союзу, а краще — стати його членом. За цих умов ми лише в галузі виробництва труб різних діаметрів збережемо тисячі робочих місць. Це висновки експертів. Тому від нас виборці чекають не якихось ідеологічних суперечок у парламенті, а роботи, щоб у кожного було робоче місце, заробітна плата, щоб було безпечно проживати у цій державі. Багаторічне бажання співпраці з Європою привело не до дуже гарних наслідків. Те, що мали, втратили і втрачаємо, а нового не здобули. Давайте сьогодні забезпечимо роботу і нормальне функціонування економіки. Давайте зробимо так, щоб надра і базові галузі працювали в інтересах держави, дамо людині роботу, безпечне середовище проживання, а паралельно забезпечуватимемо демократичні та інші процеси. Бо на ділі виходить, як у того пса: миску відсунули, цеп укоротили, зате гавкай скільки хочеш. Пусті балачки про демократичні цінності відходять на другий план, людей цікавлять зовсім інші речі. Про це свідчать соціологічні дослідження.

О. Доній: Те, що подається як протилежність: давайте згорнемо демократію, але посилимо економіку — це тези.

С. Гордієнко: Це процеси паралельні.

О. Доній: Якщо подивитися економічні показники, то з’ясується, що втрачено ринки, зокрема європейський і африканський. Зовсім недавно, буквально декілька місяців тому, був втрачений єгипетський ринок збіжжя. Росія поступово витісняє Україну за нинішньої влади з інших ринків і хоче замикання лише на собі. А до чого це призводить — яскравий приклад з АНТК «Антонов».

Декілька років Росія гралася з Україною буцімто в кооперацію, а тим часом тишком-нишком будувала альтернативне підприємство, на якому вона нині спроможна випускати літаки цілком автономно. Аналогічно з металургійною промисловістю. Тепер вони з нами конкурують на зовнішніх ринках. Насправді відрубуються всі альтернативні ринки, на яких ми мали перевагу. І заточується вся економіка на Росії. А їхні ринки ми чудово знаємо, і знаємо, що це не економіка, а політика. Наприклад — молочні війни. На сир Росія виставляє військові шлагбауми. А пригадайте карамельні війни. Росія навіть такий продукт як цукерки використовує як засіб політичного тиску. Мета — зробити нашу промисловість заручницею російської і унеможливити будь-яку незалежницьку політику в Україні. Це величезна стратегічна діяльність Кремля. І те, що нинішня влада підіграє цій великій місії, — факт.

Щодо подій 2004 року. Коли виходила моя команда мистецького об’єднання «Остання барикада» і Центру досліджень політичних цінностей на Майдан, я їм сказав, що за рік вони будуть розчаровані. Бо я знаю, хто стоїть на трибуні біля Ющенка, і цих олігархів назвав поіменно і попередив, що будуть сварки, корупція і відсутність системних реформ. Але додав: не вийти ми не маємо права, бо з протилежного боку сили, які проти ринкової економіки, проти демократії, української культури, європейського вибору. Тому навіть у тій ситуації у нас іншого шляху не було. Так, з того боку незадовільний рівень еліти. Нам потрібно, щоб у політику йшли люди порядні, але таких дуже мало залишилося. Сьогодні, як і тоді, лунають абсолютно справедливі закиди щодо фальшування підсумків волевиявлення. Наприклад, вкрадені результати по п’яти округах. У Миколи Булатецького в Черкасах перемога в 12 тисяч голосів, а його не визнають переможцем, бо, бачте-но, в опозиції буде на один штик більше. І саме в такий спосіб крадуться голоси, і фальсифікації тривають. Порушуються демократичні процедури. Тому я говорив про необхідність покаяння.

А. Мохник: Насправді «Свобода» виходила на Майдан у 2004 році не за Ющенка, і про це сказав Олесь, а проти фальсифікацій, проти спаплюженого голосу. Власне, і зараз «Свобода» обстоювала, і це всі бачили, результати на тому ж 215-му, 223-му та інших виборчих округах. І в Черкасах, і в Каневі, і в Первомайську були свободівці. Тому питання: за що люди виходять? Передусім, за цінності. Мені шкода, але здається, що ви, пане Чечетов, живете в певних ілюзіях, бо якщо подивитися на результати виборів, насправді Партія регіонів програла. Якби вибори відбувалися на пропорційній основі, «УДАР», «Батьківщина» та «Свобода» мали б щонайменше 242 депутати. Саме для цього ви змінювали в законі пропорційну систему на змішану. Саме тому «Свобода» не потрапила до жодної окружної виборчої комісії. Люди голосували за самовисуванців, а ви їх «нагинаєте», або підкуповуєте у той чи інший спосіб, щоб вони йшли у Партію регіонів.

Наступний етап фальсифікацій — відсутність персонального голосування. Якщо не буде персонального голосування, то голосування картками без присутності депутатів — це шулерські ігри. Ще одне питання щодо комуністів. Вони дуже занепокоєні станом економіки, але насправді за вашою квотою пан Рябченко очолює Фонд держмайна і розтринькує українську економіку. Це він оголосив завод ім. Малишева, АНТК «Антонов» та інші стратегічні підприємства на продаж. Цілий перелік стратегічних підприємств він оголосив до приватизації. Це окозамилювання, коли на люди кажуть одне, а насправді в кулуарах вирішують інші питання. І співпраця ваша з олігархами, і ваша відповідальність, що ви обрали уряд Азарова—Тігіпка—Табачника, і відповідно за своїми квотами давали туди своїх людей. Тому давайте говорити про відповідальність.

С. Гордієнко: Дякую. Ремарка про відповідальність. Олександре Сергійовичу, ви назвали низку прикладів, які пов’язані з тим, що Росія збудувала свої заводи, які є аналогами наших українських, забрала наші можливості й тисне на нас. Скажіть, а хто не давав «Нашій Україні», у тому числі й тоді, коли Президентом був Віктор Ющенко, будувати нові заводи, обстоювати свої національні інтереси? Нагадаю, коли ви йшли у 1991 році до влади, тоді розповідали суспільству і світу, що Україна на першому, п’ятому, сьомому місці у світі та Європі за виробництвом певних видів продукції, має передову науку, освіту, медицину. Чому за ці роки так ганебно все втрачено? Чому Росія, або якась інша країна, будувала заводи без нас? Та тому, що ми були непрогнозовані. Зараз важливо — чи будемо ми нормальними партнерами в економіці та у виробничій кооперації, бо сьогодні весь світ працює на цих засадах. Ви кажете про «карамельні» та інші війни, про те, що на нас тиснуть. Але ж тиснути можна лише на слабкого. На сильного не натиснеш. Якби ми були сильні, передусім в економічному плані, щоб мали належний рівень виробництва, такий, як був до 1991 року, напевно, на нас ніхто не тиснув би.

Тепер — щодо приватизаційних процесів і майна, про які говорив Мохник. Усім нагадую, що починаючи з 1991 року всі парламенти підтримували шлях ліберальних ринкових реформ і приватизації. Я нагадаю Андрію, за всі ці роки Компартія України не проголосувала за жодний законопроект, який стосувався приватизаційних процесів. Спочатку детально вивчіть, а потім говоріть.

М. Чечетов: Торкнулися цікавого моменту. У нас риторика йде виборчої кампанії, я просто не можу не відреагувати. Постійно у вас хтось винен: то народ не тих обирає, потім закон не такий, рахують не так. Поганому танцюристу постійно щось заважає. Але це проблеми танцюриста. Знаєте, чому ми постійно виграємо? Бо за нами правда і народ нам завжди вірить і нас підтримує — це, по-перше. По-друге, ми граємо у шахи. А ви намагаєтесь грати в підкидного дурня. Останній приклад. Ви говорите, якби вибори були за пропорційною системою, то Партія регіонів точно програла б. Я вам кажу, ми стратегію вибудовували так, що грали на двох дошках — мажоритарній та пропорційній. На виході ми розраховували отримати сумарний максимальний виграшний результат. Так воно й сталося. Сьогодні ми маємо 185 депутатських мандатів. Це в підсумку більше, ніж разом набрали «Свобода», «Батьківщина» та «УДАР». Тобто ми просто чесно обіграли вас, як немовлят, у політиці.

А. Мохник: За допомогою «Беркута», судів і так далі. І це не шахи...

М. Чечетов: Наша стратегія вибудовувалася на тому, що ми грали на двох дошках, але якби була суто пропорційна система, то ми б заточили свою виборчу кампанію на одну шахівницю, як у 2006 і 2007 роках, — і все одно виграли б у вас. Політика — це великі шахи, це, насамперед, інтелект. А не кулаками помахати і покричати. Тому якщо почнете з нами конкурувати на інтелектуальній дошці, тоді можете з нами на рівних змагатися. Але зараз, на жаль, ви і близько не дотягуєте до цього рівня... Вибори закінчилися, тому давайте відійдемо від виборчої риторики. Як у будь-якій демократичній країні, залежно від того, який і кому кредит довіри громадяни висловили, займемося своєю роботою.

Тепер щодо мажоритарників. Не треба їх ображати. Я сам вперше обирався в парламент у 1994 році в одномандатному окрузі. Що таке мажоритарник? На окрузі він і один у полі воїн. Може приструнити недбалих місцевих керівників. А в парламенті — один у полі не воїн. Коли депутати йшли до Верховної Ради, їм як на Заході, так і на Сході виборці наказували: не чудіть там, не ганьбіть країну своїми бійками — це, по-перше. По-друге, побудуй міст, дорогу, відремонтуй школу, лікарню. Ось пройшов депутат у парламент — і, щоб виконати накази людей, йому потрібно долучитися до команди, яка працює, яка розбудовує державу, а не займається її руйнуванням. Мажоритарника обирають, щоб він безпосередньо допомагав вирішувати соціально-економічні проблеми округу. А це і міст, і дорога, і дитячий садок тощо. Тому він і тягнеться до тієї команди, яка показала, що може провести Євро-12, побудувати дороги, стадіони, мости, і в складі цієї команди він вирішуватиме проблеми округу. Ось чому до нас ідуть мажоритарними. Ніхто їх не притягує, там люди приземлені, менш заполітизовані, прагматичні. Люди, які готові виконувати побажання виборців. У них навіть альтернативи немає, ну не підуть же вони до руйнівників курям на сміх.

О. Доній: Погляньмо на 1991 рік. Чому в нас не побудована економіка? А тому не побудована...

С. Гордієнко: ... що не збережена.

О. Доній: Незалежність ми здобули, на це нам сил вистачило, а усунути комуністичну номенклатуру в Україні не вистачило волі. І в цьому відмінність Чехії, Польщі, Угорщини, навіть балтійським країнам — вдалося, а Україні — ні. Бо, на жаль, комуністична номенклатура під назвою посткомуністична залишилася. Жоден із чотирьох президентів не боровся за незалежність України. І саме це стало запорукою побудови такої економіки, якою вправляються олігархи. Населення було доведено до зубожіння, а всі багатства зосереджені в руках кількох родин. Прикро, коли партія, яка за своєю ідеологією вважає, що повинна допомагати трудящим, насправді допомагає, гласно і негласно, олігархам. І тут ми підходимо до виборчої системи, яка спеціально розрахована, щоб сприяти перемозі цих олігархів. Бо в нинішніх умовах, на жаль, преференції на кожний мажоритарний округ мають люди не просто заможні, а мегазаможні — олігархи. Я лише один із небагатьох самовисуванців, які підкреслюють правило. Саме тому, хоча я пройшов за мажоритарним округом, не голосував за закон про вибори. Вважаю, що помилкою було голосування більшою частиною опозиції, бо це було підігрування владі. Цього робити не можна. Ви сказали, якби була пропорційна система, то обрали б іншу стратегію, я скажу, яку — якщо подивитися результати голосування, найбільше за Партію регіонів за пропорційною частиною іде в тюрмах і психлікарнях. Оце була б тоді така обрана стратегія — максимальну кількість людей перевести або до тюрем, або психлікарень. На щастя, так поки що не є. Хоча є всі намагання так зробити.

І. Геращенко: Схоже, новообраний парламент чимось нагадуватиме парламент четвертого скликання 2002 —2006 років. Коли тодішня опозиція — «Наша Україна», «Батьківщина» та СПУ — не мали більшості у Верховній Раді, але завдяки серйозній, професійній роботі та чіткій позиції трьох фракцій вдалося зберегти незалежність і авторитет парламенту. Тодішня опозиція попсувала нерви владі, добре координувала свої дії, багато працювала задля діалогу з суспільством, сформувала фундамент для перемоги над режимом на президентських виборах 2004 року. Дуже важливо, що тодішній опозиції, попри те, вдалося провести кілька надзвичайно важливих соціальних законів. Зокрема, домогтися виплат вчителям за так званою 58 статтею. Ми змусили кабінет Януковича виплачувати освітянам гроші за перевірку щоденників, зошитів. Насправді, тоді так само влада з першого дня роботи намагалася зламати той парламент, батогом і пряником загнати у більшість передусім мажоритарників. Адміністрації Президента навіть вдалося неймовірними зусиллями нашкребти рівно 226 голосів для того, щоб обрати главою парламенту Володимира Литвина, який до певного періоду залишався залежним від Банкової. Але чим ближче було до президентських виборів, тим сильніше парламент чинив спротив зовнішньому тиску і перед другим туром змінився надзвичайно, по суті, став на бік опозиції. Навіть Голова Верховної Ради зайняв тоді не нейтральну, а, швидше, проопозиційну позицію, бо Литвин найбільше хотів залишитися спікером і в 2005 році. Можливо, Партія регіонів воліє забути цю недавню історію, але, думаю, не варто. Нинішня парламентська опозиція жорстко обстоюватиме незалежність парламенту, і ми не радимо владі застосовувати свої звичні прийоми батога і пряника для збирання більшості. І в цьому контексті смішно слухати, як Партія регіонів говорить, що вміє грати в шахи. Адже їх улюблена гра — в дурня, та ще й міченими картами. І не тільки з парламентом...