Коли матеріали господарської справи стануть речовим доказом у справі кримінальній?

Те, що в Україні складно говорити про незалежне та неупереджене судочинство, — це фактично доконаний факт. Принаймні саме таке формулювання міститься в рішенні Європейського Суду у справі «Агрокомплекс» проти України» від 6 жовтня 2011 року. «Суд доходить висновку, що в умовах, які склалися, внутрішні суди не можна вважати незалежними та неупередженими», — констатує ця висока інстанція. Здавалося б, після такого нищівного вердикту вітчизняна Феміда мала б занепокоїтися питанням відновлення своєї підупалої репутації і, щонайменше, нарешті ухвалити справедливе рішення у резонансній справі, яка стосується «Агрокомплексу». Та, схоже, вітчизняні суди керуються своєю, тільки їм зрозумілою логікою. А що згодом за їхні несправедливі судові рішення держава Україна виплачуватиме мільйонні компенсації, то це їх, певно, також не дуже турбує, бо ж не з кишень конкретних суддів вийматимуть ці мільйони. Між тим нагадаємо, що у справі «Агрокомплекс» проти України» вже зараз заявлено рекордну суму справедливої сатисфакції — 179 119 430 євро. А тим часом новий, затягнутий на сім років судовий процес загрожує новим рішенням Європейського Суду у справі «Агрокомплексу». Бо до вже доведеного Європейським Судом факту, що компанія «Агрокомплекс» внаслідок несправедливих рішень українських судів уже майже двадцять років позбавлена можливості розпоряджатися своєю власністю, може додатися новий, пов’язаний зі спробою за допомогою судів захопити чужу власність.

 Двадцять років без права розпоряджатися своєю власністю

А оскільки і перший, і другий судові процеси між собою тісно пов’язані, то коротко нагадаємо, про що йдеться. (Докладніше про суть справи читайте у статті «Від «Спецоперації «Санація» до проекту «Гефес», «Голос України» від 27 і 28 березня 2012 року).

Отже, Європейський Суд установив, що на початку 1990-х років компанія «Агрокомплекс» поставила на Лисичанський нафтопереробний завод («ЛиНОС») 375 тисяч тонн нафти для переробки, однак підприємство натомість відвантажило власнику лише незначну кількість належних компанії нафтопродуктів. У 1993-му та в 1994 роках Вищий арбітражний суд України (ВАСУ), задовольнивши позови НВО «Агрокомплекс», зобов’язав «ЛиНОС» повернути належні заявнику нафтопродукти, а в 1995-му 

ВАСУ зобов’язав його сплатити вартість непоставлених нафтопродуктів. Однак аж у липні 1998 року, після тривалої, позначеної втручанням органів державної влади судової тяганини Вищий арбітражний суд України встановив борг «ЛиНОСу» перед «Агрокомплексом» у розмірі 216 150 544 гривні (в натурі, у цінах 1997 року). Це рішення й стало остаточним. Точніше, мало б таким стати відповідно до українського законодавства, якби 29 жовтня 2001 року Донецький апеляційний господарський суд на порушення законності не зменшив заборгованість «ЛиНОСу» перед «Агрокомплексом» до 90 983 077 гривень.

А оскільки раніше, в липні 2000 року, 67,41 відсотка акцій «ЛиНОСу» держава продала компанії «ТНК-Україна», то в листопаді 2003 року голова новоствореного комітету кредиторів ВАТ «ЛиНОС» та його керуючий санацією ВАТ «ЛиНОС» підписали мирову угоду, за якою «Агрокомплексу» в обмін на визначену рішенням Донецького апеляційного господарського суду суму боргу належало отримати 90 983 077 акцій у статутному фонді новоствореної «Лисичанської нафтової інвестиційної компанії» («ЛиНІК»). І хоч «Агрокомплекс» таке рішення не задовольняло, мирова угода передбачала, що в разі відмови компанії прийняти нав’язувані акції, проблема боргу вважалася б урегульованою.

Непокаране шахрайство стимулює нові «шахрайські проекти»

Зазначимо, що спочатку ті, хто чинив тиск на суд та «організовував» незаконні судові рішення, взагалі не вірили в можливість розгляду цієї справи у Європейському Суді. Але коли це таки сталося і європейська судова інстанція вже готувалася винести фінальне рішення, в Україні «цілком несподівано» закрутився ще один судовий процес, кінцевою метою якого було заволодіння належними «Агрокомплексу» акціями компанії 

«ЛиНІК», що були передані йому в рахунок боргу «ЛиНОСу».

Для цього у вересні 2010 року начебто за нововиявленими обставинами було реанімовано ініційований ще у 2005 році російською компанією ЗАТ «Гефес Інтернейшнл» судовий позов до ЗАТ НВО «Агрокомплекс», у якому стверджувалося, що начебто відповідач не виконав своїх зобов’язань перед «Гефес Інтернейшнл» за договором від... 14 березня 1994 року про передачу права власності на нафтопродукти. І байдуже, що 18 квітня 2006 року колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вже дійшла висновку «про відсутність правових підстав для задоволення позову» та, скасувавши винесені на користь «Гефес Інтернейшнл» рішення, повністю відмовила йому у задоволенні позову. Так само як байдуже, що цей висновок КАГС вісім(!) разів підтвердив Вищий господарський суд та шість(!) разів — Верховний Суд України. При цьому Верховний Суд чітко вказував, що зазначені в касаціях «Гефес Інтернейшнл» обставини не можна вважати нововиявленими, оскільки під час розгляду справи питання справжності так званої «копії договору», яка й стала підставою для претензій, уже неодноразово досліджувалося та що «позивач не довів належними засобами доказування факт існування договору про передачу права власності на нафтопродукти від 14 березня 1994 року». А Вищий господарський суд констатував, що згідно з «актом виконання взаємних зобов’язань від 1 жовтня 1995 року сторони («Гефес Інтернейшнл» та «Агрокомплекс») констатували повну відсутність фінансових, матеріальних, моральних та інших претензій» один до одного.

Зрештою, ще сім років тому у правоохоронних органів були всі підстави, щоб поставити в цій справі «кримінальну крапку», адже 17 лютого 2006 року заступником Генерального прокурора України В. Кудрявцевим за заявою ЗАТ «НВО «Агрокомплекс» було порушено кримінальну справу № 49-1814 «за фактом вчинення шахрайських дій, зловживання службовими особами ЗАТ «Гефес Інтернейшнл», ТОВ «Трансферт», Державної виконавчої служби у Голосіївському районі м. Києва за ознаками злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 364 КК України». Це може здатися неймовірним, але чи не єдиним наслідком розслідування цієї кримінальної справи стало те, що ось уже сім років, як належні «Агрокоплексу» акції перебувають під арештом як речовий доказ у порушеній Генпрокуратурою кримінальній справі за фактом шахрайських дій, вчинених з метою... заволодіння майном «Агрокомплексу».

Оскільки учасникам «шахрайських проектів» семирічної давності фактично все зійшло з рук, бо ця справа досі належним чином не розслідувана, то у 2010 році вони знову вирішили взятися за своє?

Попри наявність чотирнадцяти(!) «остаточних крапок» у вигляді рішень Вищого господарського суду та Верховного Суду України та попри відкриту кримінальну справу за фактом шахрайських дій, 17 вересня 2010 року компанія «Гефес Інтернейшнл» звернулася до Київського апеляційного господарського суду із заявою про перегляд за начебто нововиявленими обставинами постанови КАГС від 18 квітня 2006 року. Утім, кожен має право на звернення, але неймовірним є те, що, попри наявність остаточного рішення у цій справі, КАГС не тільки прийняв цю заяву до розгляду, а й 6 квітня 2011 року переглянув свою постанову від 18 квітня 2006 року, скасував її та ухвалив нову, за якою залишив без змін рішення Господарського суду Києва від 9 червня 2005 року та ухвалу про зміну способу його виконання і звернення боргу на належні «Агрокомплексу» акції «ЛиНІКа». Тобто цим рішенням КАГС фактично повернув ситуацію до тієї, що у 2006 році стала причиною порушення Генпрокуратурою кримінальної справи за фактом вчинення шахрайських дій!

Якщо нововиявлених обставин не існує, то їх можна «нововиявити»?

З того часу й триває «апеляційно-касаційний футбол» з постійними і непередбачуваними змінами складу суду.

Зрозуміла річ, що, отримавши рішення КАГС від 6 квітня 2011 року, «Агрокомплекс» звернувся із касаційною скаргою до Вищого господарського суду України. У цій ситуації логічно було очікувати швидкого та справедливого рішення ВГСУ, адже раніше ця судова інстанція вже вісім разів розглядала цю справу та підтверджувала своє рішення від 2006 року про те, що згідно з «актом виконання взаємних зобов’язань від 1 жовтня 1995 року сторони («Гефес Інтернейшнл» та «Агрокомплекс») констатували повну відсутність фінансових, матеріальних, моральних та інших претензій» один до одного.

Проте 30 травня 2011 року ВГСУ, частково задовольнивши касацію «Агрокомплексу», ухвалив рішення про передачу заяви «Гефес Інтернейшнл» про перегляд постанови КАГС від 18 квітня 2006 року до цього ж суду на новий розгляд за нововиявленими обставинами.

Що ж це за нововиявлені обставини, які змусили Вищий господарський суд забути про шість власних рішень, якими рішення КАГС від 18 квітня 2006 року залишалося без змін, а касаційні скарги «Гефес Інтернейшнл» — без задоволення? Адже ж нічого принципово нового позивач до суду не подав, бо так звана «завірена копія договору» від 14 березня 1994 року, котру, як з’ясувалося, ніхто не завіряв, уже неодноразово досліджувалася в судових засіданнях, тож до «нововиявлених обставин» її аж ніяк не віднесеш. Мало того, навіть ВГСУ, обгрунтовуючи своє рішення про направлення до КАГС заяви «Гефес Інтернейшнл» про перегляд за нововиявленими обставинами постанови від 18 квітня 2006 року, зазначає, що «нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення».

Але далі, як вбачається з рішення, до таких нововиявлених обставин ВГСУ відносить те, що КАГС начебто не надав правової оцінки листам московського нотаріуса «щодо нездійснення ним нотаріального засвідчення копії договору» від 14. 03. 1994 року, на яку посилався «Гефес Інтернейшнл». Принагідно зауважимо, що лист московського нотаріуса подала саме компанія «Агрокомплекс», оскільки він ще раз підтверджував безпідставність претензій «Гефес Інтернейшнл». У чому ж тоді ВГСУ цього разу розгледів нововиявлені обставини, що «за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення», якщо в основу судового рішення була покладена не так звана «копія договору», а той факт, що відповідно до акта від 1 жовтня 1995 року сторони («Гефес Інтернейшнл» та «Агрокомплекс») констатували повну відсутність фінансових, матеріальних, моральних та інших претензій один до одного, сказати важко.

Але згодом і в питанні завіреності чи незавіреності «копії договору» також було внесено чітку та однозначну ясність. Бо окрім листа нотаріуса, в якому той спростовував сам факт її посвідчення та заявляв про підробку, згодом відповідну перевірку провела й Московська міська нотаріальна палата. У листі цієї організації, що також є в матеріалах справи, зазначається, що обставини, пов’язані із начебто засвідченням московським нотаріусом «копії договору» про передачу права власності на нафтопродукти від 14 березня 1994 року, було розглянуто на засіданні Комісії з контролю за виконанням професійних обов’язків нотаріусами Москви та що під час огляду копій реєстру здійснення нотаріальних дій за період з 04. 04. 2005 року по 05. 04. 2005 року за реєстровими номерами з Ік-2066 по Ік-2104 (коли наче засвідчувалася копія договору), записів про посвідчення нотаріусом договору про передачу права власності на нафтопродукти від 14 березня 1994 року не виявлено. У цьому ж листі Московська міська нотаріальна палата повідомляла, що під час перевірки нотаріус пояснив, що справді надсилав на адресу НВО «Агрокомплекс» листи, в яких заперечував факт засвідчення ним «копії договору» від 14 березня 1994 року.

Якщо до цього додати, що й Науково-дослідний експертно-криміналістичний центр (НДЕКЦ) при Головному управлінні МВС України, провівши комплексне (технічне та почеркознавче) експертне дослідження так званої «копії договору» від 14 березня 1994 року, у своєму висновку зазначив, що електрографічне зображення підпису гендиректора «Агрокомплексу» на нотаріально посвідченій копії договору від 14. 03. 1994 року не придатне для проведення ідентифікаційного дослідження, «оскільки зазначена копія договору містить деякі ознаки, що можуть свідчити про виготовлення документа шляхом монтажу», то, здавалося б, суд міг легко з’ясувати обставини справи і винести справедливе рішення.

Ознакою чого є «епідемія» самовідводів суддів?

Та замість швидкого ухвалення колегією суддів КАГС рішення, спочатку мало місце довге вивчення матеріалів, а згодом розпочалася справжня «епідемія» самовідводів призначених до розгляду цієї справи суддів. Наприклад, головуюча суддя КАГС С. Алданова впродовж семи місяців вивчала справу та досліджувала надані докази, але 13 лютого 2012 року несподівано заявила про самовідвід. І хоч вона та інші судді не вказували причини самовідводу, раніше ми припускали, що причиною цього могла стати та обставина, що саме в лютому 2012 року представники «Агрокомплексу» подали до КАГС отриманий законним шляхом план та опис технології захоплення через рішення господарського суду належних йому акцій «ЛиНІКа» під назвою «Проект «Гефес». Епопея з призначенням-перепризначенням складу колегії суддів тривала до 12 липня 2012 року, коли КАГС, попри надані докази та свідчення, таки прийняв постанову, якою задовольнив заяву «Гефес Інтернейшнл» про перегляд постанови від 18.04. 2006 року за нововиявленими обставинами та ухвалив нову, якою залишив без змін ухвалу Господарського суду Києва від 23.12. 2005 року про «стягнення заборгованості в сумі 92 108 895 гривень шляхом списання цінних паперів — простих іменних акцій емітента ЗАТ «ЛиНІК» з особового рахунку ЗАТ НВО «Агрокомплекс» та зарахування їх на особовий рахунок ЗАТ «Гефес Інтернейшнл».

«Гроші під розписку бере адвокатська контора, актуємо після отримання рішення суду...»

Доводиться констатувати, що у такий спосіб фактично було реалізовано шахрайські схеми «Проекту «Гефес», та ще раз звернути увагу на те, що саме ці схеми стали причиною порушення 17 лютого 2006 року заступником Генпрокурора України В. Кудрявцевим кримінальної справи № 49-1814 «за фактом вчинення шахрайських дій». У цій кримінальній справі міститься чимало «цікавих» речових доказів, які проливають світло на обставини «вчинення шахрайських дій та зловживання службовим становищем» під час спроби заволодіння акціями ЗАТ 

«ЛиНІК». Зокрема, як зазначається у постанові старшого слідчого прокуратури Києва від 31 жовтня 2006 року «Про визнання речовим доказом, приєднання до матеріалів кримінальної справи та визначення місця зберігання речового доказу», з жорсткого диска комп’ютера, який знаходиться в приміщенні приймальної голови правління (далі йде назва українського банку. — С. Л.), були роздруковані електронні документи, які «містять відомості щодо відновлення роботи та реорганізації підприємства «Гефес Інтернейшнл», електронне листування, документи, що містять план (схему) та бюджет операції із захоплення акцій ЗАТ «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія», які належать на праві власності ЗАТ «НВО «Агрокомплекс», а також довідка щодо ризиків при розгляді спору між ЗАТ «Гефес Інтернейшнл» і ЗАТ «НВО «Агрокомплекс».

В одному з цих документів, що має назву «Проект «Гефес», зокрема, детально прописувалася схема послідовних дій задіяних у ньому осіб, включно із суддями, втілення якої мало привести до кінцевої мети — отримання активів «Агрокомплексу», в даному разі, належних йому акцій «ЛиНІКа». Ну й, звісно, кожен проект мусить мати кошторис. Має його і «Проект «Гефес».

Серед виявлених на жорсткому диску комп’ютера речових доказів також є «Довідка стосовно ризиків під час розгляду спору між ЗАТ «Гефес Інтернейшнл» та ЗАТ «НВО «Агрокомплекс». Як випливає з цієї довідки, максимальною метою авторів «проекту» було заволодіння активами ЗАТ «НВО «Агрокомплекс», а мінімальною — отримання позитивного рішення господарського суду першої інстанції, щоб на його підставі здійснити продаж акцій. Наприклад, у «Проекті...» детально описано процедуру відновлення позовної давності, виготовлення необхідних документів та створення обставин, які б виключали поінформованість «Агрокоплексу» про судовий процес та про виконання судового рішення.

Мало того, розробники цього сценарію чітко усвідомлювали, що збираються діяти у незаконний спосіб, тому, окреслюючи ймовірні ризики, вони не виключали можливості «нарватися на кримінальну справу по всій схемі».

У згадуваній уже постанові старшого слідчого прокуратури Києва «Про визнання речовим доказом, приєднання до кримінальної справи та визначення місця зберігання доказу» від 31 жовтня 2006 року читаємо: «(Назва українського банку. — С. Л.) має в електронному вигляді проекти документів відносно ризиків при розгляді спорів між ЗАТ «Гефес Інтернейшнл» та ЗАТ «НВО «Агрокомплекс», договорів купівлі-продажу цінних паперів емітента ЗАТ «Гефес Інтернейшнл», що надходили з (далі назва дуже відомого московського банку. — С. Л.) електронною поштою, коригуванням та координацією роботи по їх втіленню(...) Згідно роздрукованої службової інформації щодо вказаних документів, встановлено: обставини написання, складання, надсилання згаданої інформації та документів. А також у службовій інформації містяться відомості щодо авторів документа, які фактично спланували, а в подальшому втілили схему заволодіння майном ЗАТ «НВО «Агрокомплекс».

Ще раз наголошуємо, що ці матеріали, які проливають світло на те, хто організував цю «шахрайську схему», ще у 2006 році було визнано речовими доказами та у відповідності з українським законодавством приєднано до матеріалів кримінальної справи. А в 2012 році всі ці, здобуті слідством матеріали за дозволом суду було скопійовано та долучено до матеріалів судової справи між «Гефес Інтернейшл» та «Агрокомплексом», оскільки вони якнайкраще ілюструють справжнє походження так званої «копії договору» про передачу права власності на нафтопродукти від 14 березня 1994 року та інші важливі обставини цієї справи.

У зв’язку з цим можна впевнено констатувати, що цих матеріалів не могли не бачити судді КАГС, які своїм рішенням від 12.07. 2012 року фактично втілювали в життя постулати «Проекту «Гефес». А коли так, то цілком ймовірно, що згодом їм доведеться відповідати на деякі запитання правоохоронних органів у рамках розслідування кримінальної справи № 49-1814.

З серпня 2012 року справа за позовом ЗАТ «Гефес Інтернейшл» до ЗАТ НВО «Агрокомплекс» знову перебуває на розгляді у Вищому господарському суді України. У поданій касаційній скарзі «Агрокомплекс» просить ВГСУ скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2012 року та прийняти нове рішення, відмовивши у задоволенні заяви ЗАТ «Гефес Інтернейшл» про перегляд постанови КГСУ від 18. 04. 2006 року. Правових підстав для такого рішення, на думку компанії, більш як достатньо. Однією з них є та обставина, що відповідно до українського законодавства, не може вважатися нововиявленою обставиною доказ, який уже досліджувався в процесі розгляду справи та ухвалення рішення.

Зрештою, у матеріалах справи міститься чимало інших «цікавих» матеріалів, які вказують на те, хто, як та коли створював ці «нововиявлені обставини».

Враховуючи це, важко зрозуміти, чому Вищий господарський суд України, маючи достатньо матеріалів та неодноразово розглядаючи цю справу раніше, не поспішає з ухваленням справедливого та неупередженого рішення. Мало того, не може не викликати запитань й та обставина, що з 3 серпня 2012 року, коли ВГСУ прийняв касаційну скаргу «Агрокомплексу» до свого провадження, вже чотири рази переносився час її розгляду, оскільки цього разу незрозуміла «епідемія замін» вразила вже й суддів Вищого господарського суду України. Черговий розгляд касаційної скарги «Агрокомплексу» на рішення КАГС від 12. 07. 2012 року призначено на 3 грудня цього року, тож суд, нарешті, може поставити остаточну крапку у цій справі.

Уся господарська справа має стати речовим доказом

Але незалежно від того, яким буде рішення ВГСУ, все вказує на те, що господарська справа за позовом ЗАТ «Гефес Інтернейшнл» до НВО «Агрокомплекс» може стати одним із речових доказів у рамках розслідування кримінальної справи 

№ 49-1814, порушеної «за фактом вчинення шахрайських дій, зловживання службовим становищем службовими особами ЗАТ «Гефес Інтернейшнл», ТОВ «Трансферт», державної виконавчої служби у Голосіївському районі м. Києва за ознаками злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України, та за фактом підроблення постанови про закриття кримінальної справи № 49-1814 від 04. 05. 2006 року, за попередньою змовою групою осіб, за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 358 Кримінального кодексу України».

Зокрема, 17 жовтня 2012 року старший слідчий слідчого відділу прокуратури Києва вже звернувся з листом до голови ВГСУ з проханням забезпечити виїмку деяких матеріалів цієї справи. «За наявними у слідства даними, в матеріалах вказаної господарської справи містяться підроблені документи, що мають значення речового доказу у кримінальній справі та потребують детального дослідження, а саме: нотаріально засвідчена нотаріусом м. Москви (...) копія договору про передачу права власності на нафтопродукти від 14.03.94 та лист нотаріуса м. Москви (...) № 52/05-06 від 14.03.11 на ім’я директора ЗАТ «Гефес Інтернейшнл». У зв’язку з необхідністю проведення виїмки вказаних документів прошу повідомити контактні дані особи Вищого господарського суду України для оголошення їй у порядку ст. 183 КПК України відповідної постанови про проведення виїмки», — йшлося у листі старшого слідчого слідчого відділу прокуратури Києва. Та хоч 2 листопада 2012 року керівник апарату ВГСУ, пославшись на постанову Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади», за якою «суддя не зобов’язаний давати будь-які пояснення щодо справ, які знаходяться в його провадженні, а також надавати їх будь-кому для ознайомлення», і відмовив слідству у виїмці документів, адвокат Петро Бойко вважає, що насправді наявні всі законні підстави для того, щоб не тільки окремі документи, а й уся господарська справа як речовий доказ була приєднана до кримінальної справи. Бо сьогодні має місце справді дивна і парадоксальна ситуація: належні «Агрокомплексу» акції 

«ЛиНІКа», що їх у нього, за твердженням Генпрокуратури, шахрайським методом намагалися вкрасти зловмисники, вже сім років знаходяться під арештом як речовий доказ у кримінальній справі, а господарська справа, що містить підроблені документи, котрі стали інструментом цього шахрайства, перебуває в суді як належний доказ.

Утім, у цій ситуації добре хоча б те, що слідчі органи поінформували голову ВГСУ про те, що господарська справа за позовом ЗАТ «Гефес Інтернейшнл» до НВО «Агрокомплекс» містить підроблені документи, на основі яких Київський апеляційний господарський суд виніс рішення від 12.07.2012 року. Тож тепер рішення саме за Вищим господарським судом України. Хотілося б, щоб воно було справедливим та не змушувало «Агрокомплекс» у пошуках справедливості ще раз звертатися до Європейського Суду. І, відповідно, не хотілося б, щоб за несправедливі рішення українських судів знову розплачувалася держава Україна, а упереджені судді залишалися безкарними.

Коментар

Петро Бойко, адвокат:

— У провадженні Вищого господарського суду України перебуває господарська справа за касаційною скаргою ПрАТ «Науково-виробниче об’єднання «Агрокомплекс» на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2012 у справі № 22/188.

Якщо виходити із кримінально-процесуального закону, то існують усі законні підстави віднести матеріали господарської справи № 22/188 у повному обсязі до таких, що є доказами у кримінальній справі.

Так, відповідно до ст. 64 і ст. 83 КПК України (в редакції закону від 28.12.1960 р.), доказами у кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких встановлюється наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Окрім цього, документи є завжди джерелом доказів, якщо в них викладені або засвідчені обставини, які мають значення для справи.

Нинішній КПК України, а саме ст. ст. 84, 85, 98 та ст. 99, встановлює аналогічні вимоги до доказів у кримінальній справі.

Є очевидним, що в основі господарської справи лежить договір «Про передачу права власності на нафтопродукти» від 14.03.1994 р. Цей договір не є результатом волевиявлення сторін, а є результатом злочинних дій. Цей договір був повністю сфальшований, а на ньому містяться підроблені печатки і штампи, виконані від імені нотаріуса м. Москви Катіна Ю. О.

Усі матеріали господарської справи № 22/188 прямо чи опосередковано пов’язані з цією підробкою, оскільки спрямовані на доказування достовірності чи недостовірності документа, наявності чи відсутності майнових зобов’язань саме за цією підробкою. Якби не було цієї підробки, то й не було б самої справи! Мало того, договір якраз і підроблювався заради того, щоб створити саме цю господарську справу, в ході якої отримати бажані рішення та за допомогою них заволодіти чужою власністю. Тому не можна відділити підробку від матеріалів справи, оскільки вся справа є тими фактичними даними, що встановлюють наявність суспільно небезпечного діяння та врешті-решт доводять сам факт існування реалізації злочинного наміру.

Виходячи з наведеного, господарська справа № 22/188 підлягає вилученню із Вищого господарського суду України і повинна бути приєднана як доказ до кримінальної справи.

Факт

Вивчивши всі обставини справи «Агрокомплекс» проти України», Європейський Суд одноголосно дійшов висновку, що мало місце порушення статті 6 параграфа 1 Конвенції, а саме:

— що внутрішні суди не можна вважати незалежними та неупередженими;

— що повторний розгляд остаточного законного рішення по сумі заборгованості в цій справі базується лише на незгоді з ним державних органів влади та є порушенням принципу правової визначеності;

— що необгрунтовано довга процедура судового розгляду є порушенням принципу справедливості судового розгляду;

— що порушення статті 1 Протоколу № 1 призвело до порушення права «Агрокомплексу» на користування своєю власністю.

Виходячи з цього, Європейський Суд розглядає можливість виплати «Агрокомплексу» справедливої сатисфакції у розмірі 179 119 430 євро.

Дослівно

Кошторис «Проекту «Гефес»:

— адвокати (позови, договори, нотаріат, суддя, рішення під ключ) — max $50 тис., гроші під розписку бере адвокатська контора, актуємо після отримання рішення суду;

— фізична особа-резидент — $2 тис. (1 тис. аванс за підписання договорів і довіреності, 500 — після рішення суду, 500 — псевдопрописка 1992 і 2005 роками в потрібному районі міста з підтвердженням у суді).

До речі

Постає питання, чому «нововиявлені обставини» та «епідемія» самовідводів  суддів виникли саме тоді, коли «Агрокомплекс» офіційно повідомив про наміри в рамках врегулювання справи, що розглядалася у Європейському Суді, передати державі належні йому акції «ЛиНІКа».

Фрагмент копії «Проекту «Гефес» — одного із приєднаних до кримінальної справи № 49-814 та належним чином оформлених речових доказів, який вказує на те, хто, коли та кому надсилав цей документ.