Газету випускав до останніх днів

Віктор СКРИПНИК.

30 листопада 2012 56

На Вінниччині передчасно пішов з життя талановитий журналіст

У понеділок, 26 листопада, перестало битися серце Павла Байдалюка, члена Національної спілки журналістів України, який працював редактором районної газети «Бершадський край». 10 жовтня йому виповнилося 56 років. На жаль, хвороба не питає, скільки тобі літ. Дивлячись на козацьку статуру Павла Івановича, хто б міг подумати, що до нього причепилася важка недуга. Газету випускав до останніх днів. І раптом... Помер невдовзі після операції.

Недавно Павло приїздив у Вінницю на відзначення 95-річного ювілею обласної газети «Вінниччина», на сторінках якої не раз друкувався. Вітав ювілярів від імені редакторів районних газет. Говорив, як завжди, щиро і просто. Така в нього вдача. Так хотілося, щоб Павло закінчив свій виступ піснею. Мав прекрасний голос. Про це знали його колеги. Минулорічної осені під час поїздки журналістів області за кордон, коли ми брали участь у презентації Вінниччини у Раді Європи, Павло у дорозі демонстрував своє вміння співати. Найбільше зачаровували у його виконанні народні пісні.

У його біографії був випадок, яким він вкотре підтвердив свою людяність і порядність. На той час Павло працював у редакції Бершадської «районки» заступником редактора. Тодішній керівник їхнього колективу потрапив у немилість до начальства, за що його звільнили з посади. Звільнений поїхав шукати роботу аж у Росію. Редактором призначили Байдалюка. Коли стихли політичні негаразди, колишній редактор повернувся у район. Байдалюк зробив те, на що здатен не кожен. Він добровільно, з власної ініціативи поступився посадою старшому колезі. І той допрацював до часу виходу на заслужений відпочинок. Йдучи на пенсію, рекомендував замість себе Павла Івановича. Павло разом з колективом робив гарну газету. «Бершадський край» має чи не найбільше порівняно з іншими «районками» передплатників. Тривалий час Байдалюк працював одночасно ще на одній посаді — власного кореспондента обласної газети «Подолія».

Декілька років тому Павло пережив горе — пішла з життя дружина. Вони познайомилися з нею під час навчання у Вінницькому педагогічному інституті. У той час до нас на навчання направляли студентів з Середньої Азії. Галя за національністю була узбечкою. Покохали одне одного, одружилися. Вона нітрохи не шкодувала, що залишилася в Україні. Виховали сина. «У радянські часи щороку обов’язково їздили провідати батьків і родичів дружини, — казав Павло після того, як Галини не стало. — А тепер вони не змогли добратися навіть на похорон доньки. І грошей не мають, і дорога важка для літніх людей. Так і не попрощалися з дочкою».

У Байдалюків залишився син, який живе і працює у Бершаді. А у нас, його колег і друзів, залишиться добра пам’ять про прекрасну людину. Земля тобі пухом, друже! Завжди згадуватимемо тебе добрими словами. Для іншого ти не дав нам підстав.

Вінницька область.