Продешевили на станції

Після дискусій щодо доцільності розвитку ядерної енергетики загалом, і добудови енергоблоків Хмельницької станції зокрема, які тривають вже понад два десятиліття (!), цікавість до цієї теми потроху притупилась. Навіть серед тих, хто живе ледь не на порозі самої станції. Ставлення до АЕС пройшло довгий шлях не те щоб еволюції, але різких змін від категоричного несприйняття — до ейфорії від обіцяних нових робочих місць. Здавалося б, уже нічого нового про ХАЕС почути неможливо. Аж раптом атомною енергетикою знову зацікавилася вся область.

Якщо коротко нагадати історію, то вона була такою. Початково проект був розрахований на чотири енергоблоки. Усі вони і були закладені. Однак після пуску першого реактора настало довге затишшя.

У 1990 році після активних громадських виступів Верховна Рада оголосила мораторій на зведення нових блоків як на Хмельницькій, так і на всіх інших АЕС. Однак з часом до другого блоку, ступінь готовності якого становила близько трьох чвертей, все-таки повернулися. Мораторій зняли, блок добудовано, і ось уже кілька років він дає електроенергію в загальну енергосистему країни.

Тож відбудову потрібно розпочинати якщо не з нуля, то принаймні буквально з перших сходинок. А це — колосальні капіталовкладення, зробити які державний бюджет виявився нездатним. Втім, як тільки було оголошено про наміри добудувати блоки, охочі інвестори все-таки знайшлися.

Два роки тому український і російський уряди підписали рамкову угоду про добудову третього і четвертого енергоблоків Хмельницької АЕС. Документ передбачав, що фінансування проектування, будівництва та введення в експлуатацію забезпечить російська сторона. При цьому особливий акцент зробили на оплату послуг і товарів, які поставлятимуться до України з Росії.

Не можна сказати, що підписання такого документа стало несподіванкою для обох сторін. Ще за два роки до того на міжнародному конкурсі з вибору реакторів, в якому взяли участь ще й американська та південнокорейська компанії, переможцем вийшов російський «Атомбудекспорт».

Але тільки цієї весни Державна інспекція ядерного регулювання України погодила техніко-економічне обгрунтування будівництва енергоблоків ХАЕС. У травні після зустрічей з першими особами Росії український прем’єр Микола Азаров повідомив про готовність сусідньої країни видати кредит на добудову блоків.

Завершальним етапом цього тривалого процесу підготовки та перемовин стало ухвалення Верховною Радою відповідного закону.

Для Хмельниччини таке рішення було довгоочікуваним. Протягом майже всього минулого року на території зони спостереження проведено десятки слухань щодо доцільності добудови блоків. Найголовніший аргумент проти — страх перед ядерними аваріями та катастрофами, які можуть мати глобальні наслідки. Але, як часто трапляється, перемогли обіцянки сьогочасних змін. Адже зведення такого масштабного об’єкта створює сотні робочих місць вже на будівельному майданчику. А пару тисяч вакансій на нових блоках могли б зняти проблему безробіття як для самого міста енергетиків Нетішина, так і для навколишніх територій.

Та головне, на що область розраховувала в цій ситуації, це нові надходження до бюджету. І тут було кілька джерел. Насамперед — відрахування від виконаних будівельних робіт. За цим — збільшення податків від підприємства, яке вдвічі наростить обсяги виробництва. Та головне — зростання відрахувань на розвиток соціальної інфраструктури та компенсацію ризиків населення у зоні спостереження.

— Область щороку отримує кошти до одного відсотка від вартості виробленої ХАЕС електроенергії, — розповів заступник голови ОДА Леонід Гураль. — Ці кошти надзвичайно важливі для місцевих бюджетів, бо районним і сільським радам самостійно їх просто ніде заробити.

Чотири мільйони з них пішло на ремонт та реконструкцію Славутського ліцею. Решту коштів поділили пропорційно на ті сільські ради, що входять у тридцятикілометрову зону. Гроші підуть переважно на ремонти доріг та облаштування населених пунктів.

На Старий Кривин, приміром, перепало сто тисяч гривень. Їх одразу витратили на ремонт сільської амбулаторії та на перекриття школи. Багато це чи мало? Для сільських громад це хоч якась фінансова підмога. Але сказати, що вона розв’язує ті проблеми, які стоять практично перед усіма сільськими громадами, не можна.

Правда, у тому ж Старому Кривині пригадують, що після пуску другого енергоблока село отримало ще півмільйона гривень на газифікацію. Але ж блакитне паливо сьогодні активно проводиться у десятки населених пунктів області, котрі й близько не мають такого небезпечного сусіда. Так що справді серйозних переваг від того, що старокривинці дали згоду на добудову станції, вони й не отримали.

Славутський міський голова Василь Сидор розповів, що під час громадських слухань міська громада висунула свої умови, за яких можливе розширення станції. Передусім енергетики мали б гарантувати безпеку і сприяння в соціальному розвитку міста. Але, за словами голови, після добудови другого енергоблока населеним пунктам тридцятикілометрової зони так і не сплатили обіцяних півтора мільярда гривень. То ж чи не повторюється вся ця історія тепер? Мовляв, держава спочатку отримала дозвіл людей на розширення станції, чимало їм обіцяючи, але швидко забуде про свої гарантії.

Область і цього разу сподівалась на грошову ін’єкцію, котра можлива при добудові станції. Даючи свій дозвіл, громада поставила перед ДП НАЕК «Енергоатом» та державою одну із головних вимог — виділення коштів на будівництво об’єктів соціального призначення у зоні спостереження в розмірі 10 відсотків від вартості будівництва.

З урахуванням задекларованих інвестицій область мала отримати 3,6 мільярда гривень. Така сума фігурує і в пояснювальній записці до законопроекту. Однак у прийнятому Верховною Радою Законі «Про розміщення, проектування та будівництво енергоблоків №3 і 4 ХАЕС» стоїть зовсім інша цифра. Документом обіцяно лише сто мільйонів гривень, які надійдуть як збір соціально-економічної компенсації ризику населення. Отже, від очікуваних 10 відсотків від капіталовкладень залишилося лише 0,27 відсотка.

Причому йдеться не просто про ошуканство, а й порушення Закону «Про порядок прийняття рішень про розміщення, проектування, будівництво ядерних установок». Дати свій дозвіл на початок робіт Верховна Рада може лише за погодженням з місцевими органами влади. А ті свого часу згодились лише за умови отримання саме десятивідсоткової частки від вартості будівництва. Але тепер виходить, що дозвіл є, закон підписано, а грошей — не буде.