Навколо Радчі Народицького району та прилеглих до неї сіл віками шумлять дрімучі поліські ліси. Поселення засновувалися, за переказами, вздовж річки Медведки навколо тодішніх місць, де виплавляли руду. Місцеве населення складалося зі смолокурів та рудокопів. Люди виживали ще й за рахунок лісового багатства — ягід і грибів, яких тут було завжди рясно. В радянський період рудники уже не існували, розвивалися лісопідприємства, колективні господарства, заготівельні контори... У 1986 році Чорнобиль накрив Народицький своєю радіаційною хмарою. Частина сімей виїхала в «чисті зони», але в Радчі та навколо неї життя не припинялося.
— А тепер до нас переїжджають назад, — повідомляє Радчанський сільський голова Наталія Бортник (на знімку). — За останні роки повернулося з десяток сімей переселенців, які жили перед цим в Київській області. Люди хочуть жити вдома, в рідних місцях.
Повернулися й тепер хазяйнують в обійстях, знаходять собі роботу в лісництвах — садять молоді дерева, окоровують деревину, заготовляють шишки. А як настають ягідний та грибний сезони, то всі — від малого до старого — заготовляють дари лісу. Чорниця, журавлина, лисички й боровики годують, як і колись, мешканців самої Радчі, Старої та Нової Радч, Грезлі — інших населених пунктів, що входять до складу Радчанської сільської ради. За цей час заробляють деякі родини чимало, бо продають зібраний лісовий «урожай» заготівельникам, возять на ринки в столицю.
— Кияни охоче купують гриби та ягоди з наших лісів, бо переконалися, що насправді вони — чисті, — каже Наталія Володимирівна. — А дехто зі столичних жителів у нас купує будинки, щоб на природі побути, справжнім киснем подихати, а не міським смогом. На балансі ради є будинки, полишені тими, хто колись виїхав. І хоч окремі з них не в кращому стані, бо час своє робить, але люди беруть зруби, роблять ремонт — і поселяються.
— Щоправда, — зізнається Наталія Бортник, — у селах, які так і не змогли відродитися після Чорнобиля, населення майже немає. У Тичкові — лише п’ятеро дворів, а в Ровбі й Вільховій — по одному.
— Ми живемо в лісі, але це не означає, що в глушині, — вважає Наталія Володимирівна.
Її, вчительку української мови та літератури місцевої школи, корінну радчанку, земляки два роки тому обрали сільським головою. До того Наталія Володимирівна була депутатом, зарекомендувала себе активним народним обранцем. Нині у своїй роботі голова насамперед спирається на депутатський корпус. Дванадцять обранців місцевої громади з ентузіазмом беруться за вирішення нагальних питань, що турбують селян.
— Ми — єдина сільська рада в районі, яка не потребує дотацій. Маємо свої кошти. На нашій території працює ДП «Народицький спецлісгосп, Радчанський нижній склад». Надходять податки, плата. Тож є можливість виділяти гроші на оновлення соціальних і культурних об’єктів.
У такий спосіб змогли замінити підлогу в клубі села Радча, спорудити автозупинки в Грезлі й Новій Радчі, відремонтувати заклад культури в тій же Новій Радчі, опорядити кладовища. А в дошкільний заклад закупили нові меблі. Завершується й ремонт приміщення для книгозбірні.
У планах роботи голови й депутатів вирішення інших важливих питань життєдіяльності громади.
— Кошти збираємо, щоб капітально відремонтувати водогін, — каже Наталія Володимирівна. — Та й газ треба підвести до сорока осель, де його немає. Якщо будуть гроші, то допоможемо людям у цьому.
Та найбільша мрія сільського голови — спорудження нового дитсадка.
Адже народжуються малюки. Нині їх двадцять. А взагалі в селах, підпорядкованих Радчанській сільраді, підростає 124 дитини. Нинішнього вересня до першого класу пішли десятеро шестиліток.
— Хочу, щоб наше село відроджувалося, розквітало, і докладу для цього всіх зусиль, — запевняє Радчанський сільський голова Наталія Бортник.
Фото Володимира СОБОЛЯ.
Довідково
У семи селах Радчанської ради мешкають близько півтисячі осіб. Тут діють дитсадок і школа. Працюють також ФАП і п’ять приватних магазинів. Із зовнішнім світом «зв’язують» радчан автобусне сполучення та маршрутки (до обласного центру і райцентру Народичі можна доїхати без проблем).
