Разом із сімейним психологом ми вже обговорювали вплив розлучення батьків на розвиток і світовідчуття дівчат. Сьогодні йтиметься про хлопців, яких виховувала тільки мама. Адже хлопці не просто тягнуться до батька, а й вчаться в нього мужності й сили, вважають незаперечним авторитетом у всіх питаннях...
Винен і повинен!
Денис, 18 років: «Він пішов з родини, коли мені було 3 роки. Скільки себе пам’ятаю, ми жили з мамою вдвох. Це було справжнє щастя — одержати маму в своє повне розпорядження! Тільки для мене мама готувала, моїм життям цікавилася, зі мною гралася й завжди підтверджувала, що живе винятково для мене. Це радувало, але... до певного моменту — поки я не відчув себе винуватим... «Я не дозволила собі влаштувати особисте життя, щоб не зазнавав незручностей, а ти... такий невдячний!» Ці слова змусили мене замислитися: а чи так насправді? З віком стало ще складніше. Виявилося, що заводити знайомства з дівчатами — справа непроста! Та й дружба із хлопцями не ладилася, а порадитися крім матері не було з ким. Ні діда, ні дядька, ні брата старшого, ні батька! Чоловіча підтримка, розуміння, досвід виявилися в дефіциті. Помилок зробив чимало. Але вони всі мої, і роботу над помилками проводити мені».
А притулок дала вулиця
Іван, 20 років: «Батьки розлучилися, коли мені було 6. Мама з головою поринула у своє життя, а тато — у своє. Я жив то в бабусі, то в мами, то в тата. Бувало навіть, що залишався на вулиці в компанії бродяжок. Мене ніхто ніколи не шукав, тому що кожний з батьків припускав: якщо дитина не в нього, отже, в другого. Вижив у цьому жахітті лише тому, що так було угодно Богу. Дорослішав і мужнів я поза домом. Вулиця та жителі кварталу стали моїми вчителями, няньками й лікарями. Після пережитого в дитинстві навіть армія здалася не такою вже й страшною. Я стійко переносив підступи «дідів» і швидко знайшов спільну мову з офіцерами. Навіть кар’єру собі зробив в армії... Однак бажання жити в нормальній повноцінній сім’ї ніколи не полишало мене. Тато влаштував своє особисте життя, але в цій родині мені місця не знайшлося (нова дружина постаралася). А мама продовжувала перебувати в своєму світі, її здоров’я дуже похитнулося. Жити в підвішеному стані більше не вистачало сил, тому я рано одружився. Мені нічого не залишалося, як вчитися будувати світ і сім’ю по-своєму».
Психолог Тетяна Груша:
Розлучення — справа дорослих. Ніхто не може заборонити дорослій самодостатній людині знову намагатися влаштовувати своє особисте життя. Якщо один з батьків, котрий залишився без пари, вирішив жити тільки з дитиною — це його вибір, але не право звинувачувати дитину у своєму затворництві. Дуже часто батьки не влаштовують знову своє особисте життя через невдалий досвід і відсутність власного ресурсу на нові стосунки. Але діти тут ні до чого! У тих, кому батьки постійно нагадують про свою жертву, формується стійкий комплекс провини, що виявляється надалі абсолютно у всіх сферах життя.
Три роки (коли Денис залишився з мамою) — це початок формування структури любові та сексуальності. У цей період хлопці закохуються у своїх мам, а дівчата в тат. Тому дуже важливо в цьому віці одержувати і чоловічий, і жіночий зворотний зв’язок. Але в родинах, де мати виховує сина сама, вона мимоволі створює з ним якийсь альянс під гаслом: «Найкраща жінка у світі — я!». Не важко здогадатися, що в такого хлопця будуть труднощі в спілкуванні з дівчатами. Порівняння з МАМОЮ не витримає ніхто! У кожній обраниці знайдуться вади.
Складним для такого хлопця буде і його становлення як чоловіка. І тут не обійтися без реальних чоловічих персон. Тренер, викладач улюбленого предмета, батько друга — все одно хто. Важливо, щоб у його житті з’явився чоловік, якому він довіряє, — провідник у чоловічий світ.
Психолог Тетяна Груша:
Для кожної людини дуже важливо знати, що у своєму житті, особливо в дитинстві, вона була комусь потрібна і що хтось її безмежно любив. Але якщо людина знає про себе зворотне — це дуже сумно. Схоже, Івану справді доведеться будувати свій новий світ і родину, спираючись на збірний образ і приклади з життя інших людей. Залишається лише сподіватися на те, що в його обраниці гарна повна сім’я, яка зможе заповнити недоотримане Іваном у своїй родині. Дуже добре, що парубок не тримає на своїх батьків зла й не ображається за нелегке дитинство. Відкрите серце, наповнене добром і бажанням творити, цілком заслуговує на відповідну увагу, радісні події і тепло. Як це не сумно, але іноді чужі люди заміняють нам рідню. Головне — не відштовхувати їх і не залишитися, як і колись, на самоті. Час розставить усе по своїх місцях.
Фотоетюд Андрія НЕСТЕРЕНКА.
