Стій на місці, йди сюди... або Як подолати сільське безробіття

У службі зайнятості одного зі «столичних» районів — Білопільського, розташованого за 30 кілометрів від обласного центру, питома вага сільських безробітних нині коливається у межах 32—40 відсотків. Це, звісно, без «латифундистів» — власників та членів особистих селянських господарств.

Обвал сільського безробіття припав тут на початок минулого десятиріччя, коли в районі один за одним почали зупинятися тутешні переробні підприємства: два цукрозаводи — Жовтневий і Куянівський та Улянівський і Жовтневий консервні. Невдовзі за ними опустіли ще два машинобудівні, а також цегельний, на яких загалом працювало переважно сільське населення. А відтак, у 2009 році в районному центрі зайнятості на обліку перебувало майже півтори тисячі працездатних селян. Це, зважте, без урахування селян, «ощасливлених» на животіння урядом Ю. Тимошенко.

Зрештою, «благополуччя» і «розкошування» членів особистих селянських господарств — це окрема тема, яку «Голос України» має намір висвітлити на своїх шпальтах найближчим часом. Адже складається враження, що наші «ранимі» можновладці і законодавці сповідують свій закон: як з очей, так і з думки. Тож, на всяк випадок, нагадаємо їм, щоб їхня забудькуватість, бува, не переросла у хронічний склероз.

— Останні рік-півтора ситуація дещо повернула на краще, — зізнається керівник Білопільської районної служби зайнятості Ірина Дегтяр. — Зусиллями обласного керівництва торік відновила роботу цукроварня у селищі Жовтневому, де в сезон цукроваріння зайнято близько семисот осіб.

Співрозмовниця з гордістю розповіла, що нинішнього року понад сотня з них навчалися в їхньому центрі.

— Наша служба зайнятості, немов добра фея для всього району: у важку хвилину завжди підтримає, допоможе, розрадить, — стверджує голова Куянівської сільради Олексій Павленко. — Донедавна, коли працювали завод та потужний радгосп, соціальна сфера розвивалась у нас ударними темпами: звели клуб — кращий за районний Будинок культури, школу на 600 місць, сільську лікарню... За наявності роботи і забезпечення змістовним дозвіллям на території сільради проживало понад дві тисячі осіб, нині залишилася заледве половина. А кількість учнів у школі зменшилась уп’ятеро. Навіть не знаю, як ми виживали б без підтримки центру. Либонь, вже давно по вуха ходили б у бур’янах. Адже лише на громадські роботи з благоустрою села ця служба щороку виділяє кілька десятків тисяч гривень, за які працевлаштовуємо десяток і більше сільських безробітних.

Як кажуть, з пісні слів не викинеш. За три попередні роки, приміром, завдяки районному центру зайнятості відкрили власну виробничу справу близько півсотні колишніх безробітних тутешньої сільської глибинки. Одним з перших могіканів, якому допомогли спочатку зіп’ястися, а потім міцно стати на ноги — власник фермерського господарства «Спас-2007» Олексій Авраменко. П’ять років тому починав з чистого аркуша, а тепер у нього 450 гектарів орної землі, свиноферма на 100 голів, невеликий машинно-тракторний парк. Нинішньої осені продав державі 94 тонни гречки, 80 тонн продовольчої пшениці та 200 тонн жита 2-го класу.

— Без допомоги служби зайнятості навряд чи здолав би всі перепони, які стоять на шляху вітчизняного фермерства. Великим компаніям та агрохолдингам — всюди зелена вулиця: пільги на пільгах. Їх можновладці пригощають і частують, мов найближчу рідню, зате фермерів — упритул не бачать. Взяти хоча б оптову ціну, за якою держава збуває нам дизпаливо — 9,9 гривні за літр. Хоч на стінку лізь від такої благодійності. На автозаправках і то дешевше. Дякувати Богові, хоч служба зайнятості не вважає нас за пасинків. Інакше українському фермерству взагалі був би повний «кирдик». Саме служба спочатку вивчила, а потім делегували до мене дотаційних механізаторів, які нині стали незамінними для господарства. Окрім цього, щоліта направляє жнивної пори ще майже півтора десятка різноробочих...

У Сумському районі, який межує з обласним центром, і села пустіють повільніше, і безробіття значно менше. Цього року воно зменшилось на 25 відсотків, а порівняно з 2009-м — вдвічі. За словами директора Сумського центру зайнятості Сергія Чикалова, нинішній ринок праці засвідчує поліпшення економічного стану місцевих сільгосппідприємств. Здебільшого фінансово зміцнили їх дорідні врожаї останніх двох років. Тож чимало з них — «Гарант», «За мир», «Хлібодар», «Мрія» та інші — повністю відмовилися від банківських кредитів під убивчі відсотки і віднині забезпечують виробничі процеси власним капіталом. Значно поліпшили економічні показники також завдяки зупиненню спаду тваринницької галузі в районі. На переконання мого візаві, цьому сприяли дотаційні заходи уряду, спрямовані на підтримку цієї галузі.

— Не залишаються осторонь проблеми безробіття і працедавці, — констатує Сергій Чикалов. — Місцеві господарства, керівники холдингів, особливо останні, почали нарешті розуміти: село — усьому голова. Тож нині не обмежуються лише вирощуванням і збиранням врожаїв, як це було раніше, а поступово акцентують свою увагу на спорудженні нових виробничих потужностей: зерно- і овочесховищ, зводять міні-переробні підприємства та інші потужності. Вони будують, а ми забезпечуємо їх робочою силою.

— Бізнес поспішає, — продовжував С. Чикалов, — якомога швидше реабілітувати себе перед селом за свою колишню неувагу. Насамперед — перед молоддю. Раніше, через безробіття, вона виїжджала із сіл де повзводно, а де поротно. Сільська молодь переважно окупувала робочі місця у потужних міських супермаркетах, освоювала професії на щойно зведених підприємствах, прагнула закріпитися на флагманах машинобудування і хімічної галузі, на сучасних цегельнях. За такої міграції за 5—6 років у сільську глибинку доводилося б завозити мігрантів з островів Малі та Балі. 

Ось тому підприємці дедалі більше зосереджують увагу на спорудженні підприємств з цілорічним виробничим циклом. Тож сільська молодь поволі починає повертатися обличчям до батьківської хати.

І першу скрипку в оркестрі, який ще тільки налаштовує тональність, грають працівники Сумського районного центру зайнятості, зосередивши увагу на організації професійного навчання майбутніх аграріїв. Причому з акцентом на найбільш конкурентоспроможні та затребувані спеціальності. Зокрема, у молодіжному середовищі знову стають звичними професії будівельника, механізатора, комбайнера, автомеханіка, електрика, електрозварника... Взятий курс приносить досить втішні результати.

Нині служба намагається навчати молодь однієї-двох суміжних професій, адже майстру на всі руки завжди легше знайти роботу. Не останню роль у цьому відіграють пересувні мобільні центри професійної орієнтації, кожен з яких оснащено DVD і двома плазмовими телевізорами. Виїзди на місце події з наочною агітацією — відеофільмами про професії, та спеціалістами, які дохідливо пояснюють слухачам всі плюси і мінуси тієї чи іншої спеціальності, та згідно з індивідуальними уподобаннями допомагають юнакові або дівчині зробити правильний життєвий вибір. Не забувають у районі також про інші пріоритети, зокрема, про організацію і створення дотаційних місць, на які у цьому році працевлаштовано 45 безробітних.

— Процес зрушив з місця, — радіє С. Чикалов. — Якщо їхній приклад наслідують усі 32 сільради району, отримаємо близько чотирьохсот нових робочих місць на рівному місці. Ці виробничі новоутворення стануть серйозними конкурентами великотоварному виробництву.

Хоча на обліку в Тростянецькому центрі зайнятості нині вчетверо менше безробітних, ніж чотири роки тому, ринок праці у районі вельми і вельми обмежений. Одна радість — різко зменшилися споживацькі настрої серед безробітних. «Нині, — розповідає заступник директора Людмила Кожушко, — люди розуміють: «халява» минулася. Для кожного справді зацікавленого у роботі наші двері відчинено настіж. Якщо ж візитер бажає лише «перекантуватися» від «труда праведного» та поплювати насіння на печі — таким вказуємо на двері. Тож сьогодні безробітних хитрунів у нашому районі можна на пальцях однієї руки полічити». Зрештою, тростянчанам, як і їхнім сусідам, також найбільше дошкуляє жіноче та молодіжне безробіття.

— У таких селах, як Боромля, з «козирним» «Маяком» на чолі з Василем Мельником жити ще можна, — стверджує співрозмовниця. — Господарство багатогалузеве з рослинницькою і тваринницькою галуззю, в якому цілий рік зайнята понад сотня працюючих. Тут охоче приймають на роботу і жінок, і молодь. Причому кількість робочих місць постійно зростає. Дбаючи про стабільність, керівництво «Маяка» ввело цього року в дію міні-комбікормовий цех, запустило деревообробне виробництво, сучасний доїльний цех. Як результат — з’явилися додатково десяток нових робочих місць.

— Василь Іванович розуміє, що без молодих кадрів у господарства немає перспектив, тому працевлаштовує молодь на найвідповідальніші ділянки виробництва. Одні спочатку набувають досвіду за наші кошти, інших безпосередньо фінансує господарство.

З перспективою на майбутнє працює також керівник Гребеніківської філії ПрАТ «Райз Максимко» Сергій Дрига (до речі, ще недавно сам значився у списку безробітних), де на польових роботах щорічно зайнято до двохсот чоловік. З року в рік набирається сили ПП «Печенізьке» на чолі з Тамарою Строжевою, яка, прийшовши до «розбитого корита», за 10 років вивела господарство в люди.

— Однак доводиться з прикрістю констатувати, що таких дбайливців-господарників, які тримають руку на пульсі життя і економіки, обмаль, — зітхає Людмила Кожушко. — Чимало з них живе одним днем.

Саме тому практично розлізлися по швах три заводи, швейна фабрика, деревообробний комбінат, на яких колись було зайнято до двох тисяч мешканців села. З тієї ж причини канули в Лету господарство-мільйонер «Гігант» з тієї ж Боромлі та десятки інших сільськогосподарських підприємств. А відтак тутешня районна служба зайнятості — чи не єдиний форпост боротьби з сільським безробіттям. На щастя, Тростянецький центр зайнятості, очолюваний Сергієм Деркачем, виявився на диво мобільним і боєздатним. 

Однак мушу зупинитися ще на одній проблемі, яка серйозно затягує українське село у трясовину безвиході. Свого часу держава буквально розпиналася про необхідність розвитку малого підприємництва, мовляв, це один з китів успішного розвитку економіки держави. Після цієї декларації малі підприємства в Тростянецькому районі почали зростати, мов гриби після літнього дощу.

— А нині зникають з такою ж швидкістю, — констатують працівники служби зайнятості.

— Чому?

— Пояснюють неспроможністю сплачувати вбивчі для малого бізнесу податки.

Отже, час на висновки. Усі мої співрозмовники зійшлися на одній думці: жодному регіону, хоча б яким він був потужним, самостійно, без участі держави, не здолати проблем сільського безробіття, які накопичились за роки незалежності. Для їх успішного розв’язання необхідно: зосередити зусилля на розвитку багатогалузевих сільськогосподарських підприємств, передбачити пільги для сільгоспвиробників, розробити програму відродження переробних підприємств, дати зелене світло розвитку сільськогосподарських кооперативів, по-справжньому взятися за відродження соціальної інфраструктури села.

І робити це треба якнайшвидше.

 

Сумська область.