Кукурудза з-під снігу стирчить. І тиша

Начальник головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації Микола Дідківський спростував думку, нібито збирання кукурудзи затягнули тільки економічно слабкі господарства. Він навів приклад одного з великих агрохолдингів, що орендує у країні десятки тисяч гектарів землі. Урожаї тут такі, що в часи колгоспів і не снилися. Техніка найсучасніша. Але її направили збирати качанисту в господарства, які з цим самі справитися не в змозі. На такій послузі, звичайно, підзаробили. Є в інвесторів і споруджений за останнім словом техніки зерносушильний комплекс — там доводиться до кондиції врожай, зібраний в інших господарствах. Теж свіжа копійка. А частина власної кукурудзи ще на полях. Версія керівників цього агроформування така: вони чекають морозів, щоб зекономити... газ. Річ у тім, що коли на термометрі мінус п’ять—десять градусів, холод «видавлює» воду з зерна, вологість на кілька відсотків падає.

— Якщо хтось, побачивши перед новим роком у полі кукурудзу з качанами, думає, що це просто безгосподарність, то він помиляється. Аграрії навчилися підходити до справи творчо. Зокрема, купують насіння з різними строками дозрівання — а це дає змогу маневрувати технікою. Не бачу проблеми в тому, що кукурудза з довшим вегетаційним періодом досі в полі. Головне — є що збирати. А це здебільшого найурожайніші ділянки.

Якщо качаниста морозів не боїться, то для соняшнику й осінні дощі вже проблема. Але фініш нарешті видно. Намолочено вже 73 тисячі тонн за середньої врожайності 17—18 центнерів з гектара. Є сподівання, що до грудня цю олійну культуру нарешті зберуть.

Ситуація з соєю викликає запитання. Це не тільки харчовий продукт і важливий компонент кормів, а й гарний попередник, бо збагачує ґрунт азотом. У ПСП «Сокільча» Попільнянського району, певне, тому й виходило у більш сприятливі роки навіть по сто центнерів пшениці з гектара, що сіяли її після сої. Такий приклад Микола Дідківський навів у відповідь на запитання, коли ж в умовах Житомирщини оптимальні строки збирання цієї багатої на білок культури. Іншими словами, вони давно минули. Із 65 тисяч гектарів зібрано близько 90 відсотків за урожайності понад 19 центнерів з гектара.

Серед найпроблемніших культур — цукрові буряки. Цьогоріч площа під ними скоротилася. Але середня врожайність зросла, перевищивши 400 центнерів з гектара, тож валовий збір майже не змінився: півмільйона тонн.

Голова Романівської райдержадміністрації Олександр Чорноморець похвалився: господарство у селі Камінь отримало близько 700 центнерів коренів з гектара, обробляючи посіви за сучасною технологією, тобто без сапи, тож за цією культурою — перспектива.

Начальник облуправління агропромислового розвитку зберігає оптимізм, сподіваючись, що подальшого зниження не станеться.

А найменше хвилювань — щодо кукурудзи. Тенденція виразно прослідковується з таких цифр: 2010 року качаниста займала в області 75 тисяч гектарів, 2011-го — вже 125 тисяч, а нинішнього року — ще на 20 тисяч більше. Збуваються мрії Микити Хрущова про королеву полів. Вирощувати її на зерно почали і в тих поліських районах, де раніше цим не займалися.

Стрімко розширюються і площі під соєю. Озимий ріпак посіяний майже на 30 тисячах гектарів — це більше від минулорічного. Якщо є попит, є ціна, то й агітувати аграріїв, що вирощувати, немає сенсу.

Картопля натомість залишається улюбленою донькою селянських городів і пасербицею полів. 

Льон-довгунець на стадії старту: насіння за два роки одне з господарств Новоград-Волинського району розмножило, але далі, схоже, без Мішеля Терещенка, який очолює міжнародний проект «Льон-Десна», прориву не буде. Його предки навчили українців вирощувати цукрові буряки й варити цукор. Тепер Мішель Терещенко прагне повернути в Україну, передусім на Житомирщину, інтерес до вирощування льону. Причому інтерес, зрозуміло, матеріальний, який і рухає економіку в умовах ринку. А Франція, між іншим, світовий лідер у льонарстві.

 

Житомирська область.