АПК-рекомендації за шведські гроші

Результати знайшли відображення у посібниках з рекомендаціями, які презентували нещодавно. Експерти, спираючись на іноземний досвід, дійшли висновку: коли сільгосппідприємство не в змозі знайти працівників з відповідним для виконання роботи набором навичок, то й продуктивність падає, що врешті-решт позначається на конкурентоспроможності галузі. Наша ж система аграрної освіти зосереджується здебільшого на теорії, а навчальні плани несуть на собі сильний відбиток ще радянських часів. 

Практичну підготовку майбутні фахівці, якщо й проходять, то переважно в університетських хазяйствах, на наявній там, нерідко — допотопній техніці, тоді як у реальному житті використовується набагато сучасніша.

Але навіть і випускники, котрі так здобували досвід роботи, далеко не завжди облаштовуються після закінчення ВНЗ на селі. Часто людина лише вступила у виш, а вже вчиться там з думкою неодмінно отримати другу — несільськогосподарську — освіту, або переконана, що після закінчення не працюватиме в АПК. До аграрних університетів нерідко йдуть, тому що не змогли вступити до інших, престижніших вузів. Промовистий факт: у рамках одного з опитувань студентів запитали: «Де б ви воліли працювати після випуску?». Так от: лише 25 % респондентів повідомили, що збираються жити на селі, 62% — у місті, а ще 13% — взагалі, у Києві. А на запитання «Що вплинуло на ваш вибір вступити до аграрного університету?» менше третини відповіли — «бажання працювати у сільському господарстві».

Відсутності намірів у випускників таких вишів їхати у глибинку розробники рекомендацій радять протиставити обов’язкове стажування студентів на селі — впродовж року, а то й півтора. Причому запровадити цю норму на законодавчому рівні. Подібний досвід існує у Німеччині та Італії, де навчання на робочому місці може становити 12 місяців, а у Франції — усі 18. Причому, потрібно зробити так, щоб український студент проходив стажування не у батька-фермера, а у реальній компанії. Бо ж нині часто буває: приїздить студент до себе у село, ставить печатку про проходження практики задля галочки. Гуляй — не хочу! Тоді як у багатьох країнах об’єднаної Європи стажування у родинному бізнесі не розглядається як підстава для отримання кваліфікаційного ступеня.

Тим часом, за кількістю студентів аграрних вишів ми ледь не попереду усієї планети. Виходить, держава, витрачаючи й чималі бюджетні гроші, «штампує» безліч спеціалістів, які завідомо не підуть працювати за фахом. 

Тож узаконене стажування й справді могло б зарадити. Абітурієнти, котрі не збираються реально працювати в АПК, заздалегідь знали б, що їх чекає тривала практика на селі, і подумали б, чи справді обирати аграрний вуз. Хоча й студентів, які не поспішають у глибинку, посилаючись на соціальні причини, також можна зрозуміти. Приміром, середньомісячна зарплата у сільській місцевості близько 2 тисяч гривень, тоді як у Києві — понад 4 тисячі. У Німеччині, скажімо, мінімальна зарплата для стажистів в агросекторі — 650 євро на місяць.

До речі, узаконеним довготривалим стажуванням можуть зі зиском для себе скористатися бізнес-структури. Вони матимуть час оцінити потенційних працівників, що скорочує операційні витрати на найм. Щоправда, тут треба й думати, аби запобігти зловживанням з боку самих компаній. У своїх рекомендаціях фахівці не радять запроваджувати стажування студентів більш як на 18 місяців, інакше працедавці прагнутимуть занадто інтенсивно використовувати це дешеве джерело робочої сили.