У вересні Хмельниччина з гордістю прозвітувала уряду: оформлено 32 кредити за програмою «Доступне житло». За темпами її впровадження область посідає четверте місце в країні. На нинішній рік для здешевлення вартості іпотечних кредитів для області передбачено майже 29 мільйонів гривень. Уже затверджено перелік з 19 житлових об’єктів, де надаватимуть квартири.
Однак за переможними звітами є й реальність. Сьогодні на квартирній черзі в області перебувають десятки тисяч сімей. Свої шанси на отримання житла вони вважають дуже скромними.
Пільговиків — тисячі, квартир — одиниці
Якщо послухати владу, створюється враження, що квартирне питання у нас якщо не вирішене остаточно, то вже близько до того. Причому справа просувається такими швидкими темпами, що за новинами важко встигати.
Так, в обласному центрі повідомляють, що не минуло й місяця, як було підписано угоди на отримання доступного іпотечного кредиту, а одинадцять сімей уже отримали ключі від власних квартир. Ордери вручав сам голова ОДА Василь Ядуха, наголошуючи, що це — перший будинок в області, де запрацювала програма пільгового кредитування. Тут-таки пообіцяли, що вже за декілька місяців новосілля в новому будинку справлятимуть і у Кам’янці-Подільському. А загалом в області вже визначено майже два десятки новобудов, котрі підпадають під дію програми.
Хмельницька міська влада акцентує на своєму: обласний центр був чи не найпершим містом у країні, де програма доступного житла почала працювати ще два роки тому. Тоді для бюджетників збудували стоквартирний дім, де оселилися переважно освітяни та медики. Тоді міський бюджет виділив 30% на фінансування будівництва, і ціна квадратного метра у новобудові була не вищою 2,6 тисячі гривень. А за рік місто придбало понад півтора десятка квартир для інвалідів війни, використавши кошти як місцевого, так і державного бюджетів.
Не можна не порадіти за новоселів. Але на фоні багатотисячних черг невелика групка щасливчиків виглядає надто скромно. Тільки на загальній черзі у Хмельницькому міськвиконкомі — понад дев’ять тисяч осіб. Ще понад три тисячі — пільговики, які претендують на першочергове отримання квартир. Але є ще майже вісімсот таких, хто мав би отримати житло взагалі поза будь-якими чергами...
Хоча в райцентрах квартирні черги виглядають дещо коротшими, проте шанс отримати житло у невеликому містечку взагалі майже нульовий. Тож загальнообласна черга нині перевищила 50 тисяч чоловік. Здавалося б, отримавши шанс на доступне житло, всі вони мали тут-таки ним і скористатися. Натомість область звітує про одиниці. Чому ж черговики так уперто відмовляються від своїх давно омріяних квадратних метрів?
Нові умови черги не зменшують
Що з того, що закон обіцяє багатодітній матері цілу низку пільг? І що з того, що
вона, незважаючи на те, що вже стала бабусею, могла б претендувати на молодіжне житло? Родина з мінімальними статками не може дозволити собі кредит. Навіть пільговий. Особливо у теперішньому його варіанті.
Найбільша проблема — авансовий внесок. Адже потенційний власник нового житла був зобов’язаний одразу сплатити 25% вартості квартири.
Але навіть якщо і знайдуться такі кошти, наступні умови кредитування — це наче нові перешкоди. Зрозумівши проблематичність виконання вже першої вимоги, уряд пішов на зменшення авансового внеску до 15 %. Але тільки за умови, що позичальник заставить якесь майно — машину, квартиру, будинок... А яке майно може заставити бідна родина? Найчастіше все її багатство — діти!
Та й поріг щомісячного заробітку, визначений для позичальників, такий, що не багатьом вдається його переступити. Які позики можуть дозволити собі мешканці краю, де середня заробітна плата становить близько 2,5 тисячі гривень. Коли ж говорити про доходи мешканців невеликих містечок та райцентрів, то вони ще нижчі.
Безсумнівним кроком вперед стало те, що позичальникам більше не потрібно сплачувати 16% за позику, а потім очікувати на компенсацію у 13%. Тепер усе обмежується сплатою лише 3%, а решта розрахунків між бюджетом, банками та будівельними компаніями проходить вже без їхньої участі.
Та й на місцях влада намагається підшукати такі недобудови, у яких є всі шанси невдовзі перетворитися на об’єкти здачі. Тобто ризики тих, хто платить аванс, помітно зменшуються. І все ж... говорити про масштабну дію програми не доводиться.
Спочатку низьку активність населення пов’язували із недостатньою поінформованістю. Потім повідомили, що при ОДА запрацювали спеціальний інформаційно-консультаційний центр та пряма телефонна лінія. За консультаціями звернулося понад 400 громадян. Але за пільговим кредитом прийшло не більше півтори сотні. А реально отримали квартири уже згадані одинадцять родин.
Виходить, говорити про вирішення житлових проблем для тисяч черговиків поки що зарано.
Хмельницький.
Фото автора.
Реально лише винаймати
Перелік райцентрів, де є потенційні об’єкти для нової програми, не такий уже й великий — усього чотири. Але є серед них і Деражня. І можна було б вважати, що мешканці цього містечка Наталі Гілевич пощастило. Адже найбільша проблема для жінки та її родини — це власна квартира. Життя 35-річної жінки склалося так, що нині їй доводиться виховувати чотирьох синочків та двох донечок.
— Нас у мами було двоє, і я ніколи не подумала, що у мене буде стільки дітей, — розповідає Наталя. — Але від долі не втечеш. Сьогодні у мене тільки й радості у житті, що діти. Заради них усе стерпиш і витримаєш. Шкода тільки, що дуже часто чоловіки не бувають такими ж сильними і жертовними, як жінки.
Коли старша донька, яка мала б нинішнього року лише закінчувати школу, повідомила, що чекає дитину, Наталя не стала влаштовувати сцен. Якщо Господь посилає їм ще одне немовля, значить, вони зуміють його виховати.
Родина «підросла», і найболючішим для неї стало квартирне питання. Свого часу Наталиним батькам вдалося отримати власну квартиру. Але тепер у ній разом прописано одинадцятеро мешканців! Тож Наталя вирішила винаймати житло.
Невеличкий будиночок у приватному секторі обходиться їй у півтисячі гривень на місяць. Для декого сума могла б видатися не такою вже й великою. Але не для багатодітної матері. Жінка не приховує своїх доходів: разом з усіма виплатами на дітей вона отримує близько 4,8 тисячі гривень на місяць. Прожити чималій родині на такі гроші дуже непросто. Виручає невеликий город у шість соток (всі овочі та консервація на зиму звідти).
Щойно найменші дітлахи трохи підросли і їх можна було віддати у дитячий садок, Наталя почала шукати тимчасові підробітки. Тимчасові з кількох причин. Насамперед через те, що дітей не можна залишити на увесь день без догляду. А ще через те, що знайти офіційну роботу з повним навантаженням у крихітному райцентрі дуже важко. А матері, обтяженій стількома клопотами про дітей, практично неможливо.
Віднедавна Наталя працює продавцем на місцевому ринку. Для неї кожна гривня буквально на вагу золота.
Це ж тільки на зиму потрібно купити шість пар черевиків та стільки ж чобіт! Про новий одяг вже й говорити не доводиться. Як правило, його отримують лише старші, а меншим доводиться доношувати після них.
Гілевичі живуть скромно, частенько навіть сутужно. Але трагедії з цього не роблять. З того, як діти спілкуються з мамою, як менші ластяться до неї, стає зрозуміло, що дефіциту любові і турботи тут немає. Зате дефіцит квадратних метрів очевидний.
Скільки їм доведеться прожити в орендованому будинку, Наталя навіть боїться думати. Та найгірше те, що жодного виходу з цієї ситуації вона не бачить. І проголошена урядом програма «Доступне житло» ані на крок не наблизила родину до власної квартири.
Наталі Гілевич разом із шістьма дітьми та новонародженою онучкою доводиться жити в найманому будинку.
Заступник голови ОДА Леонід Гураль:
«Сьогодні важливою умовою для асоціації будівельників краю стало здешевлення новобудов та будівництво квартир економкласу. Зокрема, вартість одного квадратного метра не мала б перевищувати п’яти тисяч гривень. Але навіть за такої умови ціна квартири все одно зростає до кількох сотень тисяч гривень. Для сім’ї з мінімальними доходами, а тим паче для багатодітної родини чи інвалідів, ці суми залишаються недосяжними».
