Днями одержала «платіжку» на комунальні послуги, до якої додано чи то побажання, чи то розпорядження ЖЕКу про 100-відсоткову... попередню оплату послуг центрального гарячого водопостачання й опалення!
З поясненням, що це «дозволить вчасно закуповувати для ТЕС імпортне вугілля, яке, з огляду на відсутність поставок з Донбасу, значно дорожче від українського». Без цього, стверджувалось у папірці, надійне забезпечення осель теплом і гарячою водою неможливе. У разі невиконання — штраф. Усе в кращих наших традиціях...
«Привіт» від ЖЕКу надійшов одночасно з повідомленням, що потрібне вугілля Кабмін тепер купуватиме не в далекому зарубіжжі, а в... Росії! А також, що частина його — «українського походження», тобто виробленого на територіях, контрольованих сепаратистами.
І нічого б у цьому дивного, якби ще напередодні всі наділені владою до прийняття такого рішення мало не божилися: Україна не купуватиме паливо у країни-агресора, як і в терористів. Мовляв, «це було б дивно, і суспільство не зрозуміло б». Тому обіцяли купувати вугілля за «іншим» закордоном.
Але дивно не так це, як інше. Чиновники, експерти, радники, керівники галузі, і всі причетні до цього з обов’язку служби, чудово знали: антрацитів, на яких працюють наші ТЕС і ТЕЦ, у світі мало. До того ж їх продано заздалегідь іншим покупцям, а решта — дорогі, та й ті нарозхват. То чому нам про це не сказати правду? Ми б зрозуміли проблему. Але керманичі годували громадян казками, що й ПАР, і США, і Австралія тільки й думають, як би дешево продати паливо Україні...
І раптом, як грім серед білого дня: іншого, і більш вигідного варіанта, як купувати вугілля в... Росії, немає! Щоправда, з приводу цієї новини уряд — як у рот води набрав...
Не можна сказати, що про ситуацію з вугіллям не знало й суспільство. Ще на початку року ЗМІ, і «Голос України» у тому числі, багато разів повідомляли: гірники Луганської і Донецької областей, західноукраїнських шахт протестують у зв’язку з невиплатою їм зарплати, а також... затоваренням вугіллям. Відсутність його збуту була головною причиною кризового стану вугільних шахт у першому півріччі. Знов-таки запитання до уряду: «Чому зі сходу не вивозили вугілля, коли це ще було можливо? Так само, як і з заходу?» Чи наші чиновники «мишей не ловлять», займаючись іншими справами?
Але ця проблема — все-таки сьогочасна. Існує глобальна, розв’язанням якої не зміг, якщо не сказати точніше — злочинно не захотів займатися жоден уряд упродовж усієї нашої незалежності: які енергоносії забезпечуватимуть потреби країни в енергії у майбутньому?
І як саме? Адже світ уже давно відмовився від використання антрацитів на ТЕС, замінивши їх новими й високоефективними виробництвами, що надало змогу перейти на звичайне енергетичне вугілля. Українські правителі всіх поколінь таких змін «не помітили», продовжуючи експлуатувати застарілі підприємства, з низьким коефіцієнтом корисної дії.
І тепер, як дуже влучно помітив один із колишніх керманичів, котрий теж доклав, або, точніше сказати, не доклав до цього руку, «маємо те, що маємо» — з катастрофічними наслідками. Але ж вугілля, на думку незалежних експертів, і надалі залишиться однією з основ української енергетики. Чого чекаємо?
vpysanska@gmx.de
