Господиня і господарі з Мирного,

Відвідуючи села і не тільки села, на тлі типового нині «депресняка» де-не-де та й бачиш щось схоже на осколки так би мовити «комунізму» — де місцевий господар утримує школу, садочок, будинок культури, комунгосп, дороги тощо. Часто не чуючи навіть «спасибі» від земляків.

Є й інші картини. Колишнє колгоспне подвір’я колись «по-братськи» поділене між головними спеціалістами. Але сьогодні в одному місці вирує життя — єврочерепиця і євровікна, техніка, вважай, виключно провідних західних фірм, а в іншому, поряд із похиленими будівлями, фактично кладовище радянської техніки, яка ще якимось дивом пожирає неймовірну кількість солярки у посівну та жнива. А ще десь — взагалі руїни!

Одне слово, передусім саме села криком кричать: дайте господаря, господаря, Христа ради, дайте, бо гинемо! Та де ж його знайти?

Та, з’ясовується, цілі розсипи добрих господарів, а швидше господинь, зібралися у селі Мирному Оріхівського району Запорізької області. Хто сумнівається, пропонуємо коротку характеристику села. Мирне — на межі трьох районів: Оріхівського, Токмацького й Василівського. Справжній, сказати б російською, «медвежий угол», за майже 20 кілометрів від райцентру, залізниці і головних автомагістралей. У селі ні річечки, ані ставочка зі струмочком, до найближчого населеного пункту — кілометрів п’ять. У Мирному, за місцевими мірками, мізерна кількість орної землі — 2900 га (по 3,8 га на жителя). До речі, середній показник у сусідніх селах — по 11—12 га на особу.

А тепер інші характеристики. Населення Мирного — 860 жителів. У 1967 році їх було 689... У селі 500 осіб працездатного віку. У центрі зайнятості зареєстровано 15 осіб... Усі жителі місцеві (ну хто поїде в таку далечінь?), тільки якщо хто невістку приведе чи зятя, ото й усі чужаки. Село молоде, воно веде свій вік з 1928 року, коли було назване хутором Ясани. Колись тут гримів птахорадгосп «Мирний», тому 100 відсотків будинків газифіковані, все поасфальтоване, діють чотири свердловини (глибиною 120 метрів) з кращою в області водою. Цікаво, що в новітні часи в селі не лише не розгубили здобутків, а й примножили їх. Вся бюджетна галузь на балансі сільради, діє власний комунгосп, все — від садочка, багатоквартирних житлових будинків і до будинку культури опалюється. Щодо останнього, то це єдиний на весь район подібний заклад з цілорічним нормальним функціонуванням.

Зрозуміло, що сама й трава не виросте, тому хтось мав очолити процес, який привів до того, що село Мирне в обласному рейтингу благоустрою посіло перше місце. Ну й у категорії «село», зрозуміло, теж, бо в категорії міст були свої переможці.

У селі є господиня — голова сільради Світлана Циганкова (на знімку). Не будемо про неї, матір трьох успішних дітей, розповідати багато. Скажемо одне: вона повернулася з технікуму у своє ж село 18-річним бригадиром тракторної бригади. І з «контингентом» успішно справилася. Питання після цього є?

Коли нема, то продовжимо далі. Світлана просувалася по громадській лінії (у 27 років стала парторгом), паралельно отримавши непросту посаду заступника директора радгоспу з побутових питань. Тобто отой соцкультпобут, який і сьогодні на її плечах — звична, з 1987 року, для неї ноша...

З початку 1990-х працювала агрономом, і вже 2000-го односельці, достроково відправивши у відставку попередника, висунули і одноголосно обрали Світлану Циганкову сільським головою. Добре знаючи, що вона і сама не дріматиме, і їм не дасть. Але потрібно було з чогось обирати, і Мирне обрало неспокій. Через те сьогодні село найспокійніше в районі — дільничний міліціонер, у якого ще чотири села під опікою, з’являється тут раз на місяць чи квартал, бо з усім справляється місцева добровільна дружина. Через те

Бордюри у Мирному білять тричі на рік. Кладовище, як тільки сніг зійде, і протягом усього сезону періодично облаштовують методом сільської толоки (тут, щоправда, звичніше почути слово суботник). Суботники для працівників бюджетної галузі та школярів — щоп’ятниці, бо прибирати є де — не можуть же відставати парки, пам’ятники, школа, будинок культури, та й та ж сільрада від простих мешканців, які за рішенням виконкому мають утримувати прибудинкову територію у зразковому стані. До речі, у Мирному не те що двірника чи садівника немає, навіть у сільраді відсутня посада прибиральниці...

Кожен клаптик землі порахований, приведений у порядок, зданий в оренду, і з цього сільський бюджет (за 101 угодою — від 1 до 70 соток землі) має 24 тисячі гривень. А головне, що на всіх цих територіях вже порядок, і є за нього з кого спитати.

Вулиці у бездоганному стані, а щоб вантажівки не псували асфальт (до села з транспортного, чи як він тепер називається, податку надходить аж 12(!) тисяч гривень), окрім окружної дороги все інше перегороджене спеціальними шлагбаумами, під якими без проблем проїжджають легковики. Вантажівки ж — тільки за спеціальною заявкою...

Та головне те, що село працює. Подібне — феномен ледь не обласного рівня, але щоб дати роботу майже півтисячі людей, та лише на 2900 гектарах орної землі, потрібно сотворити подвиг. І його сотворили 11 фермерів і два місцеві акціонерні товариства («Татіс» і «Татекс») на базі птахофабрики і м’ясо-молочної ферми. До слова сказати, 8 із 11 керівників фермерських господарств — жінки. «А ось виконавчі директори — їхні чоловіки, з якими значно легше знаходити спільну мову», — сміється Світлана Миколаївна.

Тепер кілька слів про оту «мову». Практично з приходом С. Циганкової на посаду, у селі немає жодного неоформленого офіційно працівника. Отож тільки податок з фізичних осіб у Мирному — понад мільйон гривень. Щоправда, селу з того багатства — чверть. Тому й воно дотаційне, і йому цим ще й дорікають. Але що тут вже зробиш — це вже особливості національного бюджетно-податкового законодавства... Тож щоб підтримувати інфраструктуру, тут рішенням розширеного виконкому сільради, за участі всіх місцевих хазяїв, ввели своєрідну натуроплату із розрахунку 5 гривень на гектар землі. І молоко, олія, яйця, борошно, овочі, фрукти тощо садочкові та школі забезпечуються безоплатно. Але все це добро ретельно оприбутковується через казначейство, а у Світлани Циганкової вже кілька гросбухів списано — де, хто, коли і чим допоміг селу. З точністю до гривні, а може й копійки. І не було випадку, щоб жертводавця не запросили на виконком під час підбиття підсумків якоїсь роботи, і щиро не подякували. З дублюванням у сільському друкованому бюлетені «Мирняночка»...

Зрозуміло, що люди не за подяку допомагають, до того ж, може, комусь і розлучатися з кревними важкувато, однак

Бо ось ці вікна і двері точно коштують 9200 гривень, і вони встановлені у вказані строки. А в цьому вбранні за 23 тисячі гривень виступатиме на сцені обласного академічного українського музично-драматичного театру імені В. Магара (і не тільки там) Мирненський народний ансамбль «Журавка». До речі, голова сільради — активна його учасниця.

Тож, як мовиться, саме час зняти капелюха перед не лише хазяйновитими, а й добрими та щедрими людьми із Мирного. Це колишні й керівники радгоспу «Мирненський», і його головні спеціалісти. Які не склали руки, та дали раду і собі, і працездатному населенню, та й ветеранам війни і праці села, підтримуючи їх матеріально. А ще не цураються допомоги селу, і то не взагалі, а конкретно — вікнами і транспортом, дверима і апаратурою, харчами і багато чим, що в мирненському господарстві завжди згодиться. Тому назвемо їх, як мовиться, поіменно. Зокрема, це керівники фермерських господарств Василь та Римма Цвигуни, Наталія та Олексій Біллериси, Олена та Віктор Берьозіни, Тетяна та Єгор Чувільські, Ігор Столяр, Алла Важнича. А ще «одноосібники», котрі успішно господарюють лише на землі, отриманій на сімейні паї (25 — 30 га). Це Микола Білан, Микола Козаченко та інші.

А на завершення знову повернемося до головного тутешнього «мотора». (Для колишніх своїх керівників, а тепер господарів, вона, швидше, не Світлана Миколаївна, а все та сама, з молодих літ — Циганкова). Так ось, ця жінка дуже вимоглива, але добра мати, ніж чиновниця, хай і сільського масштабу. Яка, звичайно, як і всі, переживає труднощі в міру їхнього надходження, але ще й знаходить час і сили, щоб прилаштувати когось в армію (бо як хлопцеві без служби роботу нормальну знайти?), викликати бабусі газового майстра, зустрітися для бесіди із сільськими малими, але вже розбишаками. Бо їй, непосиді від народження, все болить і тому все в її компетенції.

«Розумієте, — зітхає Світлана Миколаївна, — наче й досвід, зв’язки, навички, уміння тільки зростають, а працювати стає дедалі важче». І, з’ясовується в бесіді, що вже навіть не через негаразди із міжбюджетними відносинами, а тому, що все важче селу, хай і роботящому, і не жадібному, жити на одному ентузіазмі. Бо минає час, міняються люди, та не змінюються порядки. Коли на того, хто тягне, ще й більше вантажать...

Знаєте, не так вже й погано, коли багаті часом плачуть. Гірше, коли справжні господині лише важко зітхають...

Мирне — Запоріжжя.