Дорогі співвітчизники!
Серед віх, які змушують тривожно здригнутися наші серця, — День пам’яті жертв голодоморів. Це спільна гірка пам’ять, незагоєна рана усіх наступних поколінь українського народу.
Звертатися до далеких чорних лихоліть, згадуючи зі скорботою, добром та найглибшим співчуттям мільйони жорстоко загублених життів і доль, — людський і громадянський обов’язок для нас, їхніх спадкоємців. Він не слабшає, не поринає у забуття, а, навпаки, посилюється зі встановленням нових сторінок тієї апокаліптичної трагедії.
Ця пам’ять має бути активною і відповідальною. Тобто не породжувати зневіру чи безнадію, а кликати до дії. Заради того, щоб подібне не повторилося ніде і ніколи. Щоб наша шана, сум за полеглими втілювалися у вірі в майбутнє і турботі про живих. Побудова нової, заможної і сильної, квітучої України, достойного буття її народу стане найкращим, найвеличнішим меморіалом на честь тих, хто пішов у вічність.
Нехай же завжди будуть з нами ці священні чуття та поривання!
Володимир ЛИТВИН.
