Зберегти і зміцнити співдружність наших народів

Почну зі слів глибокої вдячності нашому клубу голів законодавчих зборів країн СНД і кожному з вас особисто. За вісім років головування у Верховній Раді України й роки нашої спільної роботи в МПА в мене склалися не просто тісні політичні, професійні, а й, що особливо важливо, дружні, суто людські зв’язки з колегами. Ми працювали на одній хвилі, ми бачили єдину мету — зберегти і зміцнити співдружність наших народів за допомогою законодавчих можливостей та інструментів, які нам довірили майже 290 мільйонів громадян країн СНД. Служити цій меті — велика відповідальність, але й велика честь.

Поділюся з вами своїми оцінками недавніх парламентських виборів в Україні, у тому числі і як їхній безпосередній учасник, котрий одержав переконливу підтримку виборців на мажоритарному окрузі.

По-перше, за всієї глибини політичного значення цих виборів передусім для України й українського народу вибори до Верховної Ради України 2012 року набули безпрецедентно потужного міжнародного звучання, особливо в Європі й на Заході в цілому. Україна вперше приймала таку рекордну кількість міжнародних спостерігачів — 3797 експертів із 28 країн і від 35 міжнародних організацій! При цьому їх основна маса представляла саме європейські та західні держави й організації. Спостерігачі із країн СНД і їх моніторингових організацій, у тому числі МПА, становили лише 12 відсотків від загальної кількості міжнародних експертів — 482 особи.

Не спрощуючи складної природи політичних процесів в Україні, зазначу, що вже сама по собі ця статистика свідчить про значно зрослу увагу Європи, Європейського Союзу, таких міжнародних організацій як Рада Європи, ОБСЄ, НАТО, їх парламентських складових до демократичних процесів в Україні та її траєкторії розвитку.

По-друге, слід зазначити цілком безприкладний розмах контролю процесу виборів з боку українського громадянського суспільства, людей і політичних структур України. За даними ЦВК України, інтереси політичних партій, громадських організацій і кандидатів у депутати представляла ціла армія в 371595 людей, які працювали на 33762 виборчих дільницях по всій країні й за кордоном. Напрошуються суперечливі висновки з цього явища: по-перше, українське суспільство почало рухатися, розуміючи значення вибору своїх представників і політичних лідерів. По-друге, рівень недовіри у виборчому протистоянні набув небаченого масштабу. По-третє, політичні ставки в боротьбі за депутатський мандат зросли до рівня «ставок більше, ніж життя».

Декілька коментарів про тих, хто брав участь у виборах за новою змішаною виборчою системою. За мандати в новому складі парламенту боролися представники 87 політичних партій, у тому числі п’ять парламентських фракцій. Загалом Центральною виборчою комісією було зареєстровано 5207 кандидатів, у тому числі 2554 за партійними списками і 2653 кандидати в мажоритарних округах. Таким чином, у виборчому «конкурсі» змагалося в середньому по 12 людей на місце, а в низці мажоритарних округів відзначалися піки в 35—40 кандидатів на місце в парламенті. Звичайно, таку запопадливість можна було б приписати зростанню любові кандидатів до народу і законотворчості, але важливіший інший висновок — в українського виборця був досить широкий вибір для ухвалення рішення, перед тим як вкинути бюлетень у виборчу урну.

Кілька слів про законодавчу основу парламентських виборів-2012. Новий закон про вибори, який запровадив змішану виборчу систему, став результатом глибокого компромісу політичних сил у країні та всіх фракцій у Верховній Раді. Цей компроміс фактично позбавив опозицію вагомих аргументів у критиці влади. Закон недосконалий, і це визнають усі — в Україні й за кордоном. Наприклад, за наполяганням опозиції він закріпив кандидата в ролі «священної корови», що унеможливило зняття з участі у виборах не тільки кандидатів, які банально не відповідали загальноприйнятим стандартам і вимогам до депутата, а й елементарним принципам людської порядності. Закон про вибори в майбутньому приречений на зміни, з огляду на практику виборів, що завершилися, і висновки міжнародних експертів.

Підсумки українських парламентських виборів у цілому вам відомі, однак заслуговує на короткий коментар епізод з п’ятьма округами, де вибори фактично не закінчилися, оскільки ЦВК і окружні виборчі комісії вважали неможливим установити результати голосування. Це ще одне підтвердження недосконалості чинного законодавства та безкомпромісності протистояння політичних сил і політиків на шкоду інтересам виборців. Точніше, факт того, що закон відступає перед натиском.

Підбиваючи загальні підсумки виборів до Верховної Ради України 28 жовтня цього року, підкреслю кілька принципових висновків. Перше: парламентські вибори в Україні, на думку більшості спостерігачів, учасників виборів і самих виборців, у цілому пройшли на прийнятному демократичному й організаційному рівні при широкій участі українських і міжнародних спостерігачів. Незважаючи на досить велику кількість порушень і критичних зауважень, які неминуче відзначаються на будь-яких виборах, їх характер не дає підстав не визнати обраний склад Верховної Ради повністю легітимним. Зокрема, хоча оцінки офіційних делегацій західних спостерігачів (ОБСЄ, ПАРЄ і ПА НАТО) і мають критичний і негативний характер, вони не передбачають прямого невизнання результатів виборів. Друге: згадана масована критика звучала ще до початку самого виборчого процесу в Україні й багато в чому має політично «запрограмований характер» у зв’язку з відомими судовими процесами над рядом українських політичних персоналій. Українські парламентські вибори таким чином опинилися в ситуації «презумпції політичної винуватості» ще до початку виборів, які стали зручним приводом для додаткового політичного тиску на українську владу. Третє: безпрецедентно високі ставки і безкомпромісність політичних сил, партій і політиків у боротьбі за депутатські мандати на далеких підступах до президентських виборів 2015 року знайшли своє вираження в несамовитості, використанні у виборчій битві всього арсеналу тіньових прийомів і хитрощів, характерних для демократій у стадії становлення.

Як підсумок, Україна одержала зовсім новий тип парламенту, який відрізняється політичною строкатістю, складними, вочевидь непримиренними протиріччями між більшістю та опозицією, ідеологічною несумісністю окремих політичних сил і майбутніх фракцій, а також можливим зниженням професіоналізму. Склад парламенту обновився майже на дві третини. Одержавши незначну більшість мандатів у Верховній Раді, правляча Партія регіонів стає центром парламентського політичного процесу, однак буде змушена більш обачливо й тверезо маневрувати, щоб утримати працездатність і ефективність законодавчої роботи парламенту. На перше місце в парламентських пріоритетах більшості виходить великий і складний комплекс проблем чіткої організації законодавчого процесу.

На закінчення перший прогноз про майбутню участь Верховної Ради України в міжпарламентській роботі в рамках МПА: незважаючи на посилення в новому складі українського парламенту «Євро-стрімких» сил і його нову «політичну поліфонію», на мій погляд, Верховна Рада, проте, матиме значний потенціал для дійової співпраці в рамках МПА.