Храм спочатку пограбували, а потім спалили, вважають у селі Торчин Хмільницького району на Вінниччині, де згоріла дерев’яна церква, пам’ятка архітектури 1859 року забудови.

 

А двері хто виламав?

— П’ять років тому нашу церкву вже грабували, тоді винесли чотири ікони, — каже староста храму Марія Залюбівська. — Тепер прийшли за рештою ікон. 

За словами місцевого священика отця Міхаїла, у храмі було сто ікон. Неабияку цінність становили плащаниця із зображенням образу Ісуса Христа та стародавній псалтир.

 «Таких плащаниць, як наша, небагато, — продовжує Марія Залюбівська. — Мало в якому храмі мають таку реліквію. І псалтир дуже давній. Старі люди казали, що вони у нас відтоді, відколи церква».

Одним з перших на пожежу прибіг директор школи Микола Радзімовський. Його будинок поруч з храмом. Пізно вночі, приблизно о третій годині, у вікно постукали незнайомі хлопці. Вони на скутері добиралися до сусіднього села Скаржинці. Побачили вогонь і почали будити людей. На місце пожежі збіглося приблизно 20 людей. Ті, хто був першим, кажуть, що вогонь поширювався зсередини храму. Саме там було місце загорання. Але полум’я настільки палахкотіло, що нікому не вдалося наблизитися на відстань, з якої можна було б залити вогонь водою з відер, які тримали в руках люди. Згодом на виклик прибули сім пожежних підрозділів. Але й вони не змогли врятувати церкву.

— Двері у храму були зламані, — розповідає священик Міхаїл. — Я це бачив особисто, бо проживаю недалеко і був одним з перших біля палаючого храму. Після цього стало зрозуміло, що в церкву, як і колись, знову пробралися злодії. Дехто каже, що вогонь міг з’явитися через несправну електрику або залишений нагрівач. Жодних електроприладів у церкві не було. Останній раз службу правили два тижні перед пожежею. Тому весь цей час не було необхідності запалювати свічки чи включати електролампочки.

Завали після пожежі розбирали робітники Жданівського цукрозаводу. Разом з ними був присутній виконроб Петро Григорович. Він звернув увагу на обгорілу конструкцію з бляхи. «Це так званий електрорукав, — каже співрозмовник. — Якби дроти закоротило, то вогонь далі не поширився б».

— Ключі від храму у мене, — каже староста пані Марія. — Але одна я в церкву не йду, беру когось з жінок, щоб допомогли прибрати. Бувало, все зробимо, йдемо додому, а тоді повертаємося назад, щоб перевірити, чи все виключили, чи десь щось не горить. Так було й цього разу. Два тижні не збиралися на службу, бо у нас в селі батюшка править через неділю. І чого б воно само загорілося саме вночі? А двері хто виламав?»

Пані Марія зізналася, що саме перед тим її опанувало дивне передчуття. «У той вечір, перед тим, як лягти спати, мені, чомусь, подумалося: хоч би церква наша не згоріла, — каже співрозмовниця, звертаючись до батюшки. — Як так можна було передчувати біду, в голові не вкладається. Відігнала від себе ті думки, мовляв, наш храм не зруйнували під час двох революцій, вцілів він за німців, то чому йому зараз горіти? А вночі сусід Вадим постукав у вікно, каже, вставайте, церква горить. Свят-свят, думаю»,

Жінка захворіла після цього випадку. Ходить на уколи. «У мене серце слабе, — продовжує співрозмовниця. — Дуже стривожилася тоді. Довго не могла заспокоїтися. Тепер маю результат. Попросила доньку, щоб приїхала, побула трохи біля мене. Гризу себе ще й тим, що нікому не сказала про свої передчуття, може б після того, хто згодився чергувати, та й так би біду відвели. А може, навпаки, посміялися б, сказали, баба плете щось дурне».

Камера зафіксувала автомобіль

Через дорогу біля храму господарство — місцевого фермера. За огорожею видно техніку, склади. Фермер встановив камеру відеоспостереження.

— Я чув розмову, що камера записала, як вночі тут проїжджала якась машина, — каже священик Міхаїл. — Може, цей запис допоможе міліціонерам.

На місце пожежі приіжджали троє міліціонерів. Один з них у чині майора повідомив, що вже перевірили у навколишніх селах усіх, хто повернувся з місць позбавлення волі. «Поки що жодної зачіпки, — каже майор. — Зараз перевіряємо власників автомобілів».

Ліквідувати наслідки пожежі віруючим допомогли робітники Жданівського цукрозаводу. «Ми вже сім разів вивозили автомобілем залишки згорілого дерева, — каже один з робітників. — Ще буде зо три машини, якщо не більше. Як бачите, не всі зруби згоріли дощенту. Храм був з дуба.

 Будували його у зруб, без цвяхів, цвяхи ми бачили тільки на дошках для підлоги. Не знаю, чи нині хто поставив би таку церкву».

 Навіть наприкінці четвертого дня після пожежі згарище ще диміло. Хмари диму з’являлися то в одному, то в іншому місці. «Це дуб тліє, — кажуть робітники. — Зараз, щоб з такого дерева поставити церкву, вона була б золотою. Дерево дуже дорого коштує».

Директор Жданівського цукрозаводу Євген Звєрков, який теж побував на місці згорілого храму, обнадіяв священика. «Збирайте людей, послухайте, що вони скажуть з приводу відбудови церкви, каже — Євген Звєрков. — Наше підприємство допомагає віруючим. У Жданівці недавно відкрили церкву. Можливо, приймемо рішення про виділення частини грошей для того, щоб збудувати храм у Торчині...»

— Нам би хоч невеличку капличку, — каже священик. — Бо в селі небагато залишилося віруючих. Але чи вдасться зібрати грошей, не знаю. Батюшка Міхаїл чув про добрі справи народного депутат України Івана Куровського. Він родом із сусіднього села Скаржинці. Багато допомагає землякам. «Попросимо й ми шановного депутата, може, відгукнеться на нашу біду».

У суботу, 10 листопада, віруючі Торчина зібралися на службу біля хреста на подвір’ї церкви. Це єдине, що залишилося від унікальної церковної споруди, що мала статус пам’ятки архітектури місцевого значення.

 

Вінницька область

 Фото автора і священика Міхаїла.

Нині від церкви залишилися тільки руїни.

Таким був храм у Торчині.