Через низькі закупівельні ціни господарі не знають, куди їм подітися з худобою

 

На дефіцит м’яса нині не поскаржишся. Базарні прилавки рясніють добірним продуктом. Але продавці жаліються: охочих зробити великі закупи немає. І пояснити це неважко. За кілограм свинини треба заплатити від 35 до 45 гривень. Добірне сало підскочило аж до 40 гривень. А за яловичу вирізку доведеться віддати 60 — 65 гривень. Доволі квола торгівля одразу позначається на закупівлі худоби у товаровиробників. Заготівельників практично не побачиш у селах. А якщо з’являються, то платять так мало, що з базарними розцінками їх пропозицію не порівняти.

Селяни дивуються, чому такі цінові розбіжності? І дедалі частіше підраховують збитки замість прибутків.

 

Дотації взяли, а доходи впали?

Якби Станіслав та Алла Стельмахи із Малого Карабчієва, що в Дунаєвецькому районі, жили тільки на одну зарплату, то вже давно, напевно, з голоду померли. Можливо, це і перебільшення. Але на півставки сільського фельдшера, яка навіть до півтисячі гривень не дотягує, багато собі не дозволиш. Щоправда, Станіслав з гордістю розповідає, що за місяць заробив аж сім тисяч гривень. І вже потім розшифровує таємницю такої цифри. Було це під час жнив, коли в полі працював до другої — третьої години ночі, а вдосвіта вже знову сідав за кермо комбайна. Такі заробітки трапляються кілька разів на рік — двічі в посівну та раз у жнива. От і все. А далі сільській родині, що утримує старшу доньку-студентку та меншу — школярку, доводиться крутитись, як тільки зуміє.

Правда, на безробіття подружжя не скаржиться. Навпаки, інколи за роботою забігаються так, що й поїсти забудуть. Землі у Стельмахів, наче б, і не так багато — лише два гектари. Але попрацювати на ній треба так, щоб і самим харчів вистачило, і на базар можна було дещо завезти, бо тільки з цього і доводиться жити. А ще — запастись кормами для худоби.

— Якщо купити тонну зерна за дві тисячі гривень, а саме стільки треба, щоб вигодувати одне порося, то багато не заробиш, — ділиться своїми бізнесовими секретами Станіслав. — Тож треба самому всього пристаратись. Он за жомом довелось їхати майже за півтори сотні кілометрів аж у сусідню Тернопільську область, бо у нас ближче цукрозаводу немає. А там, таких як я, було чимало, то всю ніч в черзі простояв...

Усі ці проблеми для родини дуже болючі. Бо, якщо розібратись, Стельмахи і є представниками того основного товаровиробника, що забезпечує країну продуктами тваринництва. 

Адже у хліві завжди є з десяток свиней на відгодівлі. Щоб не купувати поросят, а за кожне треба віддати не менш як шістсот гривень, тримають ще й свиноматку. Тут-таки дві корови, бо хоча б якими низькими були закупівельні ціни на молоко, без нього копійку важко заробити. Підростає теличка: незалежно від дотацій, Стельмахи ніколи не різали малих телят. От і з цієї буде добра корова якщо не собі, то на продаж. Он і двоє биків вони вигодували. Тепер стоять красені у хліві майже по шістсот кілограмів кожен. Але з ними найбільша проблема: куди тепер подіти?

— Бувало, за кілограм живої ваги давали 17 гривень, — розповідає подружжя. — А тепер ціна впала до 14 гривень. Та мало того, ніхто купувати не хоче. Тепер і заготовачів в селі не видно, і м’ясокомбінат відмовляється від наших бичків. Але якщо така ціна, то нехай ще постоять у хліві.

Але доки? Якою буде ціна завтра, через кілька місяців чи півроку, ніхто не знає. А годувати худобу до нескінченності — тільки збитки заробляти. Причому самостійно знайти пояснення того, чому так впали закупівельні ціни на їхню продукцію, селяни не можуть. Бо за цей же час практично нічого навколо не подешевшало, навпаки, витрати щодня стають дедалі більшими. То як зводити баланс?

— Можливо, все це сталось через те, що нам дотацію давали? — висуває свою версію Станіслав. — Ми ж отримали трохи більше тисячі на своїх бичків. От тепер стільки ж і втратимо на різниці в ціні.

Важко сказати, яка доля правди є в цих словах, а от те, що в них є і образа, і гірка іронія, це точно. І це одна з причин того, що в хлівах у одноосібників стає дедалі менше худоби.

Не випадково статистика зафіксувала, що за дев’ять місяців індекс обсягу виробництва продукції тваринництва в області порівняно з відповідним періодом минулого року в господарствах населення впав до 96 відсотків. І це не так особиста проблема кожного господаря, як серйозне попередження для споживчого ринку. Адже основними виробниками тваринницької продукції, як і в попередні роки, залишаються саме домашні господарства. Їх частка в загальному обсязі виробництва становить дві третини.

Заробити можна хіба що на зерні

На місцевому рівні ситуацію намагаються не драматизувати. Навпаки, область звітує про здобутки в тваринництві, адже в аграрних підприємствах на початок жовтня обсяги тваринницького виробництва підскочили аж до 141 відсотка. Та насправді такі цифри радують аж ніяк не всіх.

У СВК «Зоря», що в селі Котелянка Полонського району, намагаються вести традиційне комплексне господарство, де поряд із рослинництвом паралельно існує і тваринництво. Технологічні вигоди такого тандему очевидні. Та й деякі соціальні питання, зокрема таке, як сільське працевлаштування, вирішувати простіше. Однак у фінансових справах рівності немає.

— Поки що чи не найприбутковішою справою для господарства залишається зерно, — переконаний керівник Леонід Ковальчук. — Його беруть все і скрізь. Ціна добра, та й покупців шукати не доводиться, самі приїжджають в село. А от про продукцію тваринництва цього й близько не скажеш.

Останнім часом просто удачею вважається, якщо заготовачі візьмуть одну-дві свині в день. А що робити із майже сімдесятьма биками, що стоять на фермі? Худоба підросла до кондиційних форм, кожна тварина набрала по півтонни. Утримувати її надалі економічно невигідно, бо з’їсть більше, ніж наростить м’яса. Але чи не кожен день в господарстві розпочинається з того, що обдзвонюють усіх знайомих заготівельників та м’ясопереробні підприємства, чи, часом, не змінилась ситуація.

На жаль, більше 17 — 18 гривень за кілограм живої ваги ніхто давати не хоче. Якщо згадати родину Стельмахів, то вони й таку суму вже вважали б цілком прийнятною. Але для господарства цього замало, бо витрати у нього більші — треба сплатити податки, нарахувати людям зарплату, тож кожна гривня важлива. Тому й просять за своїх бичків хоча б по 20 — 21 гривні за кілограм. Дешевше не хочуть і не можуть продавати.

Але таких грошей ніхто не дає. Тому протистояння аграріїв, з одного боку, та заготовачів і переробників, з другого, триває. І справа тут не у впертості тієї чи іншої сторони. Кожен керується насамперед своєю економічною вигодою. І в Котелянці добре розуміють, що правила гри на цьому ринку неприйнятні для всіх його учасників. Бо ж і в господарстві є свій не тільки забійний, а і ковбасний цех. Якби ж то виготовлення та торгівля м’ясними продуктами були вигідними, одразу б за них взялись. У хазяйстві намагаються дуже швидко реагувати на всі сучасні виклики, розуміють, що без нових технологій і уміння заробляти свою копійку їм просто не вистояти під тиском потужних аграрних компаній. Але самостійно перебороти недолугі правила гри не дано жодному, навіть дуже прогресивному господарству.

Раптові сплески змінюються спадами

Не можна сказати, щоб галузь зовсім занепала. Час від часу лунають повідомлення про відкриття ферм чи збільшення обсягів виробництва. Ось чергові дані: за дев’ять місяців всіма категоріями господарств реалізовано на забій 50 тисяч тонн худоби та птиці, що більше від торішнього. А на початок жовтня в усіх категоріях господарств утримувалось 288 тисяч голів великої рогатої худоби, що на п’ять відсотків більше, ніж на відповідну дату минулого року. Але тут невелика ремарка: корів стало менше, свиней — також, і навіть овець та кіз тримають менше. Зате приріст аж на 22 відсотки забезпечили птахофабрики. Та чи варто когось переконувати в тому, що курячі стегенця — це не свинячі реберця чи яловичий стейк.

Якщо забути про сьогоднішні досягнення і зробити екскурс в минуле, то можна дізнатись, що свого часу на Хмельниччині утримувалось понад мільйон голів худоби. І навіть на початку століття, у час, котрий не назвеш успішним для аграрної галузі, на фермах та у хлівах стояло близько шестисот тисяч голів. Зате нинішній рік край зустрів із цифрою 257 тисяч. Тож якими мають бути нинішні «плюси», щоб можна було говорити про реальні зміни на краще в тваринництві?

Не треба нікого переконувати в тому, що найголовнішим стимулом для розвитку будь-якої галузі є насамперед її висока економічна ефективність. На жаль, підняти рентабельність м’ясної галузі не змогли ні дотації, ні бюджетні компенсації при будівництві та реконструкції тваринницьких комплексів. Зате ціни продовжують корегувати всю ситуацію. Так, облстатуправління повідомило, що в жовтні середня реалізаційна ціна на худобу і птицю у живій вазі становила 13,5 гривні за кілограм.

Пригадуєте підрахунки пересічної сільської родини Стельмахів? Навіть за того, що ніхто і ніколи не балував їх високими розцінками, подібні цифри залишаються неприйнятними. Про колективні господарства вже й казати не доводиться. І якщо їм все-таки вдасться сьогодні збути свою худоби так, щоб не заробити збитки, то чи залишать вони завтра новонароджену теличку? Чи поставлять на відгодівлю бичка? Чи захочуть виростити порося не тільки для себе, а ще й для того, щоб завезти на базар?

Хмельницька область.

Не дочекавшись заготівельників, селяни намагаються самостійно вивезти свій товар на базар.

Фото автора.