Сьогодні, як ніколи, українське суспільство невдоволене діяльністю системи судочинства. І лишень, як мовиться, ледачий не критикує суди і суддів, їхні ухвали і рішення, корупційні та «продажні» настрої в їхніх лавах. І ми майже не чуємо голосу самих служителів Феміди. А чи вони самі не потерпають від правовідносин, далеких від статей Конституції та законів України? І чи дозволяють собі наполегливо й послідовно боротися за свої конституційні права в межах чинного законодавства?

Мед та жовча

Зустрівся із суддею у відставці та колишнім головою Бабушкінського районного суду Олександром Максименком у приміщенні цього «храму» правосуддя, що скорше нагадував напівтемний із зачовганими коридорами заводський гуртожиток на міській околиці. Щоправда, суд знаходиться на «червоній лінії» в самісінькому центрі міста. На моє запитання щодо такого неприглядного стану закладу Олександр Іларіонович тільки махнув рукою.

За плечима в Олександра Максименка солідний безперервний стаж роботи суддею, порахований із солдатською прискіпливістю: 28 років 6 місяців і 12 днів. Йому є що згадати, адже на території, яку обслуговує Бабушкінський райсуд, розташовані УСБУ, УМВД, УДАІ у Дніпропетровській області, міська прокуратура та управління внутрішніх справ, міськвиконком. Можете уявити специфічну щоденну атмосферу невидимого силового «пресингу» в роботі суду та його голови за такої «прифронтової смуги» силових органів. Адже вони в усі часи, а особливо — в останні роки, намагалися прикривати будь-які власні сумнівні діяння «законними» судовими рішеннями.

Мені розповідали, що Максименко був не ручним і незручним головою суду. Як йому це вдавалося, збагнути важко. Чванькувате місцеве начальство на нього дивилося скоса і з роздратуванням, бо «випросити» в нього потрібне їм рішення було неможливо. Але мусило терпіти, водночас намагаючись дискредитувати, щоб він, як вони висловлюються, ніколи «не відмився». Якось організували кримінальну справу, щоб усунути з посади судді і голови суду. Тоді місцевих міліцейсько-прокурорських силовиків поправила Генеральна прокуратура, скасувавши необґрунтовані звинувачення за відсутністю складу злочину в діях Максименка.

Як гвинтик судової системи, він добре усвідомив і відчув на собі всі її неприглядні сторони, якими вона «обросла» від втручання державних і навіть громадських органів.

— Ось указ Президента України про призначення мене головою суду Бабушкінського району, — Олександр Іларіонович показує копію документа №57/2001 від 27 січня 2001 року. — Мене Президент не звільняв, але на моє місце була призначена інша людина абсолютно неповноважним органом, точніше, громадською організацією — Радою суддів України рішенням №110 від 30 листопада 2007 року...

Комусь, певне, хотілося хоч у такий спосіб здихатися безкомпромісного голови суду. Який законний шлях, щоб виправити таке правове свавілля? Звертатися до суду. І він звернувся. Пройшов адміністративні суди всіх інстанцій. Фінал, як діагноз, визначений Вищим адміністративним судом України (ВАСУ): «Постанову Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 8.04.2008 р. та ухвалу Дніпропетровського Апеляційного адміністративного суду від 2.10.2008 р. скасувати, а провадження по справі за позовом О. І. Максименка до Ради суддів України... закрити».

А на якій тоді підставі прийняли ухвали міськрайонний та апеляційний суди? Законні підстави. Але ВАСУ розтлумачив колегам, що «Рада суддів України не є суб’єктом владних повноважень і не може бути відповідачем по справі...» Якщо вона не є носієм, тобто суб’єктом владних повноважень, то хто має відповідати за грубе порушення конституційних прав судді Максименка? Вочевидь, ВАСУ мав винести окрему ухвалу щодо порушників закону, а потерпілого поновити на посаді. Не наважились поважні слуги Феміди. Щоб не створювати прецедент, мабуть...

Один пишемо, три — в умі

То був лише цивільно-процесуальний «заспів». А наступним акордом у боротьбі за свої суддівські права став його адміністративний позов до Мінфіну, Держказначейства, Держсудадміністрації України щодо стягнення належної заробітної плати, не нарахованої йому як судді та голові суду.

Закон України «Про статус суддів» у редакції від 15 грудня 1992 року визначив, що заробітна плата судді складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років тощо. Збереження встановленого статусу судді, недопущення його скасування або звуження змісту та обсягу, є однією з основоположних гарантій незалежності судді, елементами якого є матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в тім числі й оплата праці.

— Нас фактично прирівняли до оплати прибиральниць на підприємствах міста, — додає Олександр Іларіонович. — А оскільки урядова постанова набувала чинності з 1 січня 2006 року, то Кабмін придумав схему, як її заблокувати та обдурити працівників Феміди. Новою постановою №1310 від 31 грудня 2005 р. було внесено зміни до постанови №865, доповнивши її пунктом 4-1, де зазначалося, що визначений розмір мінімальної зарплати 332 гривні і в подальшому буде базовим, тобто незмінним...

Отож Кабмін, порушуючи ст. 92 Конституції України, перебрав на себе функцію законодавчого органу, заборонивши перераховувати суддівські оклади при підвищенні мінімальних зарплат. Суддя Максименко вважає, що своїм незаконним кроком уряд обмежив обсяг прав суддів, що призвело до того, що оплата праці судді не відповідала співвідношенням, унормованим ст.44 Закону України «Про статус суддів». У такий спосіб було скорочено видатки на утримання судів, не передбачалося нарахування та виплата заробітної плати суддям пропорційно збільшенню мінімальної зарплати.

Законодавча база та калькулятор допомогли Олександру Іларіоновичу обгрунтувати та підрахувати завдані йому збитки українським урядом. В адміністративному позові він просить визнати протиправними дії чиновників і стягнути невиплачену суму на його користь.

Інстанція супроти інстанції

Торік у березні Дніпропетровський окружний адміністративний суд (ДОАС) розглянув адміністративний позов Олександра Максименка і задовольнив його в повному обсязі. В судовій постанові визнано протиправними дії Міністерства фінансів, Державного казначейства, Державної судової адміністрації України, територіального управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області щодо неповного забезпечення фінансування суддів та не в повному обсязі нарахування заробітної плати та щомісячного грошового утримання за період з першого січня 2006 року по 31 грудня 2010 року, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати — 332 гривні.

— Як професіонал своєї справи не квапився радіти з того, що моя всебічна аргументація була законною і компетентно підтримана судом першої інстанції, — коментує Олександр Іларіонович. — Мої колеги жартували, що суд суду — не суд. Так воно й сталося...

Колегія Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду (ДААС), на жаль, не дала належної правової оцінки тим підставам, на які посилався позивач і суд першої інстанції. Адже в матеріалах справи №2а/0470/1428/11 не ставиться питання про законність чи незаконність підзаконного акту — постанови Кабміну №1310 від 31 грудня 2005 р., — а йдеться про порушення законодавства з оплати праці працівнику судового органу О. Максименку. Судова колегія скасувала постанову ДОАС.

У касаційній скарзі, адресованій 20 лютого ц. р. Вищому адміністративному суду України, зокрема, зазначено: «Апеляційний суд неправильно застосував ст.8 Закону України «Про оплату праці», тому що проігнорував ч.3 вказаної статті цього ж закону, відповідно до якої умови розміру оплати праці суддів визначаються лише законом», а не підзаконними актами Кабміну.

З Києва повідомили, що 3 березня ухвалою ВАСУ відкрито провадження та витребувано справу із Дніпропетровська. Згідно зі ст. 214-1 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга має розглядатися протягом одного місяця з дня одержання адміністративної справи судом касаційної інстанції.

— Мною відправлено вже шість заяв щодо порушення мого конституційного права на судовий захист своїх трудових прав через зволікання вищою судовою інстанцією строків розгляду, — сумно зауважує Олександр Іларіонович. — Отримую лише бадьорі відписки, скріплені підписами заступників голови суду, що, мовляв, великий обсяг скарг, надмірне навантаження суддів, вживаються оргзаходи щодо прискорення строків розгляду, змінено структуру та штатний розпис... Як тут не погодитись із давніми мудрецями, що «Право сильного — це найбільше безправ’я».

...На ім’я голови ВАСУ Ігоря Темкіжева відправлена чергова заява про тяганину, що прижилася у його відомстві: дев’ятий місяць суд не розглядає касацію.

 

Дніпропетровськ.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.

ПРЯМА МОВА

— Розумієте, праця судді — це непоєднуване поєднання меду та жовчі, — каже Олександр Максименко. — Я ніколи не думав, що мені, судді, доведеться судитися з рідною судовою системою, на собі відчути її правову «діагностику»...

ФАКТ

Суддя О. Максименко підрахував, що протягом 2006—2010 років йому щомісяця держава не доплачувала заробітну плату. Уряд за постановою від 3 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» в основу посадового окладу поклав розмір мінімальної заробітної плати в сумі 332 гривні. Так суддя районного суду мав оклад 7,5, а голова суду — 9 мінімальних зарплат, тобто 2490 і 2998 гривень.

ДОВІДКОВО

Конституція України

Стаття 92. Виключно законами України визначаються:

...основи соціального захисту... засади регулювання праці і зайнятості...

.. судоустрій, судочинство, статус суддів...

До речі

Відповідно до роз’яснень, які містяться у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року №7 «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина», суддя несе особисту відповідальність за своєчасний і якісний розгляд справ. Навмисне порушення закону чи несумлінне його виконання, якщо це призвело до тяганини при розгляді справи й істотно обмежило права і законні інтереси громадян, слід розглядати як неналежне виконання суддею професійних обов’язків, яке тягне передбачену законом відповідальність. Також зазначеною постановою звернено увагу посадових осіб, наділених правом порушувати питання про відповідальність суддів, на їх обов’язок не залишати без належного реагування жодного факту порушення закону суддями чи їх несумлінності при розгляді судових справ.