Історія життя 23-річної киянки Ганни — готовий сценарій для телесеріалу. Батьки померли, коли вона була ще зовсім малою. Потрапила до дитячого притулку. Її вдочерила родина з Італії. На цьому хепі-енді мали б піти фінальні титри, але... Рідні, які залишились в Україні, через суд повернули дівчинку назад. З цього й почалось вуличне життя Ганни. Доки дорослі пиячили, вона ночувала на горищах і в підвалах... Так усе й було б дотепер, якби одного дня дівчина не потрапила до Центру кризової допомоги для дівчат та молодих жінок в складних життєвих обставинах.

Міст у завтра

Шевченківський район столиці, звичайний на перший погляд житловий будинок. На вході до одного з під’їздів — табличка «Міський центр соціальних послуг для дітей, молоді, сімей». Саме тут на першому поверсі вже третій рік працює «Центр кризової допомоги для дівчат та молодих жінок в складних життєвих обставинах».

— Наші клієнтки — це дівчата, які проводять більшу частину свого часу на вулиці або й взагалі живуть там. Їх вік — від 14 до 24 років, — розповідає менеджер Центру Людмила Сабадаш. — Тут вони можуть отримати цілий спектр послуг. У нас працює психолог, двоє соцпрацівників та юрист.

У Центрі дівчата можуть прийняти душ, випрати свої речі, переодягтися та отримати так звану гуманітарну допомогу — речі для себе та дітлахів чи іграшки. Але найголовніше — тут допомагають знову стати частиною суспільства: відновити документи, оформити соціальну допомогу, отримати медичні послуги й навіть працевлаштуватися. Усе — на безоплатній основі. «Більшість дівчат, які живуть на вулиці, — приїжджі. Через це доступ до медичних послуг для них обмежений. Ми ж співпрацюємо із 6 дружніми до молоді клініками. Там усе анонімно. Навіть без документів дівчата можуть обстежитися й отримати лікування. Значні складнощі виникають у тих, кому потрібно стати на облік по вагітності. У нас же є договір з одним із міський пологових будинків. Там наші клієнтки обстежуються під час вагітності, там само й народжують», — каже Людмила Сабадаш.

Своїх майбутніх клієнток Центр, як правило, шукає сам. Де? А просто  на вулицях

— Ми співпрацюємо з Київським міським центром соціальних служб для сімей, дітей та молоді. Останній має три мобільні бригади, які п’ять днів на тиждень вечорами здійснюють виїзди в місця, де скупчуються наші потенційні клієнтки. У складі таких аутріч-бригад є і наш соцпрацівник. Так дівчата дізнаються про наш Центр, про ту допомогу, яку вони можуть у нас отримати.

Не гірше працює й «сарафанне радіо». Часто нових клієнток приводять ті, кому Центр уже допоміг.

Так почалася й історія Ганни. Півтора року тому з вулиці в Центр її привели друзі. Дівчина зізнається, прийшла сюди скептиком. «Я нічого не очікувала... Думала, прийду за компанію — і піду. Але коли почала спілкуватися із працівниками, зрозуміла, що зможу, наприклад, тут відновити документи. У мене їх тоді не було». Натомість була на руках маленька донечка. Чому молода мама не відновлювала документи? Не мала на це грошей. «Документи мої було втрачено. А для того, щоб їх відновити, потрібно сплатити штраф. І я мала вибирати: купити щось дитині чи сплатити штраф та відновити документи. Я обирала перше...». Зараз усе це позаду, дівчина двічі на тиждень відвідує в Центрі психолога та шукає постійну роботу.

Малеча— є, кімната — також, а ремонт буде?

Щомісяця Центр відвідують у середньому 30 дівчат. Усього за 2,5 року роботи різного роду допомогу тут отримало близько 800 молодих жінок. Попри свій юний вік, майже кожна друга з них була з дитиною. Зрозуміло, що малеча потребує затишного та комфортного приміщення для ігор та занять із соціальним педагогом, доки їхні мами працюють з психологом чи юристом. Нещодавно Центру «Право на здоров’я» для цього навіть виділили додаткову кімнату. Та поки що в ній — голі стіни. Тут необхідно зробити ремонт, придбати дитячі меблі... На все про все потрібно 23 тисячі гривень. І тепер уже Центр, який допомагає, сам чекає на чиюсь допомогу. Для цього днями було розпочато акцію зі збору коштів на обладнання дитячої кімнати.

— Перерахувати кошти можна через Інтернет-портал Української біржі благодійності — на проект «Казковий затишний куточок». Ми знаємо, що кожна людина або корпорація, яка пожертвує на добру справу, потім буде прискіпливо відстежувати, куди пішли ці кошти, та цікавитися долею тих, кому вони допомогли. Саме так зароджуються національні традиції благодійності, саме так люди стають щирішими та чуйнішими, а бізнес — соціально відповідальним», — каже Галина Скіпальська — виконавчий директор МБФ «Українська фундація громадського здоров’я». За кожну копійку, обіцяють організатори акції, буде відзвітовано.

...Історія кожної відвідувачки Центру унікальна по-своєму. Важко повірити, що подібні «сценарії» вигадує саме життя. Та якщо за кожною історією відзняти фільм, то всі їх можна було б об’єднати в цикл «Втрачене дитинство». За свої трохи більше ніж двадцять років кожна пережила стільки горя та проблем, що на десятьох вистачить. Зараз чимало з них уже виховують власних дітей. І так хочеться побажати, щоб хоча б у цих малюків було справжнє, щасливе дитинство.

Маленька мешканка Центру кризової допомоги для дівчат та молодих жінок в складних життєвих обставинах «Право на здоров’я» грається своєю лялькою.

Фото Олександра КОСМАЧА.