Подвійна загроза подвійного громадянства, або Як зберегти суверенітет?

Офіційний Бухарест, який не полишає ідею відновлення «Романія маре» (Великої Румунії), чинить не так, як його сусіди по Європейському Союзу. Якщо у французькому чи, скажімо, словацькому консульстві важко отримати навіть короткотермінову візу, то Румунія готова видавати замість візи одразу національний паспорт. Для цього в країні, що натякає на свої територіальні претензії стосовно України та Молдови, створені всі законодавчі передумови — у румунів діє подвійне громадянство, а їхнім співвітчизником може стати кожен, хто віднайде румунське коріння бодай у когось зі своїх родичів.

За оцінками експертів, у Чернівецькій області на сьогодні близько 50 тисяч місцевого населення вже мають румунські паспорти. Не поспішають вони при цьому позбуватися й українського громадянства.

Поповнити число громадян за рахунок натуралізації не проти і Росія. Вже сьогодні стати громадянином федерації може кожен, хто народився в Росії або навчався в тамтешньому виші. Застережень про неприпустимість подвійного громадянства в законодавстві східного сусіда також немає.

Про необхідність серйозно спростити процедуру надання російського громадянства всім, хто народився в Радянському Союзі, нещодавно заявив міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров. При цьому не принципово, в якій саме союзній республіці народилася людина, вона, отже, і її нащадки матимуть право на паспорт з двоголовим орлом.

Уперше про проблему російського громадянства на території України заговорили в кінці 2004 на початку 2005 років. Тоді після помаранчевої революції до Росії виїхало багато представників попередньої влади. Тоді Міністерство внутрішніх справ України робило запити до російських колег з приводу екс-чиновників, Москва, натомість, не поспішала надавати інформацію щодо... як пізніше виявилося — російських громадян.

Іншим приводом звернути увагу на проблему поширення російських паспортів серед українського населення став військовий конфлікт в Південній Осетії 2008 року. Тоді війська Російської Федерації ввійшли в Грузію, ставши на захист південноосетинців, що несподівано виявилися натуралізованими росіянами.

Для чого потрібен цей «атракціон небаченої щедрості» з роздачею паспортів? Відповідь очевидна — проживання на певних територіях України спільноти румунських чи, скажімо, російських громадян дає підстави порушувати питання про приналежність цих територій. І хоча ставити під сумнів суверенітет України з позиції міжнародного права є безперспективним, багато що в сучасному світі відбувається не так з позиції справедливості, як з позиції сили.

Додаткових підстав для хвилювання нещодавно додала влада Угорщини, яка значно спростила умови отримання громадянства. Тепер, щоб стати угорцем, потрібно бути несудимим, мати базові знання угорської мови та яке-не-яке угорське походження. До оцінки «походження» угорська влада ставиться більш як ліберально — достатньо, щоб хтось із найближчих родичів народився на території, що належала Угорщині до 1920 року або у роки Другої світової війни.

Вирішила не відставати від інших і Польща — з 15 серпня там запроваджено подвійне громадянство та значно спрощено процедуру отримання польського паспорта. Якщо раніше глава держави надавав громадянство лише у виняткових випадках, то тепер процедуру натуралізації проводитиме воєвода (аналог українського очільника обладміністрації). Щоб стати поляком, відтепер потрібно легально проживати на території Польщі не п’ять років, як було раніше, а всього три.

В Україні подвійне громадянство заборонене Конституцією та Законом «Про громадянство України». Більше того, отримання другого паспорта за законом призводить до втрати українського підданства. Це і є той аргумент, який ми можемо протиставити «гостинності» наших сусідів. Житель Буковини, Закарпаття чи Криму повинен розуміти, що, отримавши другий паспорт, він може втратити український, отже, позбутися прав, якими користуються громадяни України.

Вести «боротьбу» за українських громадян покликана Державна міграційна служба (до 2011 року цю функцію виконували спеціальні відділи Міністерства внутрішніх справ). Саме на службу сьогодні покладені функції провадження процедури позбавлення українського громадянства тих осіб, які добровільно отримали паспорт іншої країни. Процедура така: маючи в розпорядженні факти порушень, міграційна служба готує подання до Комісії з питань громадянства при Президентові України. За результатами розгляду матеріалів Президент видає указ про припинення громадянства.

Бажаючи поцікавитися, наскільки успішно ведеться ця робота, газета спрямувала запит до адміністрації Президента з проханням вказати: скількох осіб, які мають подвійне громадянство, за останні роки «покарано» позбавленням українського паспорта? Через кілька днів до редакції зателефонували з Головного управління забезпечення доступу до публічної інформації адміністрації Президента. Телефонували, щоб «уточнити певні деталі запиту» та побіжно поцікавитися — навіщо газеті потрібна ця інформація? Хоч би там як було, відповідь пообіцяли направити вчасно. Так і сталося — у встановлені законом п’ять робочих днів надійшла письмова відповідь — «на ваш запит повідомляємо, що у наданні інформації вам відмовлено, у зв’язку з тим, що запитувана інформація є... службовою». Таке тлумачення поняття «службової інформації» щонайменше здивувало — ми ж питали про конкретні результати роботи державного органу. А якщо результати діяльності державних органів є службовою інформацією, то виникає логічне запитання — для кого ж тоді працюють ці органи?

Проте, щоб дізнатися-таки інформацію, яку вирішила не розголошувати адміністрація Президента, ми звернулися безпосередньо до Державної міграційної служби. Їх відповідь вразила — з початку 2011 року процедуру припинення громадянства застосовано аж до 132 осіб (!), щодо 81 з них процедуру доведено до логічного завершення — у них вилучено паспорт громадянина України.

Не можна сказати, що українська влада зовсім не помічає проблеми. Нещодавно парламент прийняв законопроект, яким посилив боротьбу з подвійним громадянством. Нині документ лежить на підписі у Президента. У разі його скріплення главою держави, громадяни України, що отримали іноземне громадянство, будуть зобов’язані повідомляти про це компетентні органи протягом півроку. Якщо вони цього не зроблять, до них застосовуватимуть штраф — від 170 до 510 гривень. Приховування подвійного громадянства службовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування каратиметься дещо серйозніше — від 850 до 1700 гривень.

І хоча суми штрафів можуть виявитися не надто переконливими, законопроект передбачає для «космополітів» низку обмежень. Так, особи з подвійним громадянством не матимуть право обіймати посади в державних органах та органах місцевого самоврядування, не зможуть працювати в міліції, митних та податкових органах тощо.

Законопроект, крім всього іншого, містить додаткову можливість для виявлення осіб, що приховують «другий» паспорт, — органи прикордонної служби повідомлятимуть Державну міграційну службу про кожен факт виявлення належності громадян України до громадянства іноземної держави. Залучення прикордонної служби видається доволі логічним з огляду на те, що саме під час перетину кордону громадяни можуть «засвітити» свої незаконні документи.

Чи достатньо буде цього, щоб ефективно виявляти та протидіяти порушенням — покаже час. Безумовно, рішучішим та дієвішим кроком було б запровадження кримінальної відповідальності за приховування факту подвійного громадянства. За таких умов легше було б виявляти осіб, які ховають у себе вдома іноземні паспорти, правоохоронці могли б діяти, послуговуючись права, наданими Законом «Про оперативно-розшукову діяльність». Зрештою, це питання національної безпеки і є достатньо серйозним, щоб залучати до його вирішення Службу безпеки України. Загалом, потрібно робити все, щоб масштаби проблеми не вийшли за межі державного кордону, і її не довелося розв’язувати за допомогою збройних сил.