Наслідив, озирнувся... жахнувся

Про те, чому Проценко-варяг не до вподоби березанцям, про сумнівні угоди й казкові досягнення кандидата наук, заслуженого діяча, видатного аграрія, засновника фірм, липового концерну тощо — про це розповідалося в згаданому журналістському дослідженні. На нього активно відгукнулися читачі, котрі повідали авторові про нові подвиги невгамовного академіка, майстра спорту, лауреата й благодійника.

Неадекватною виявилася позиція представників обласної держадміністрації та правоохоронців. Скажімо, на колективні скарги акціонерів колись процвітаючого Березанського ремонтно-транспортного підприємства (БРТП), яке дивовижним чином потрапило до рук пройдисвітів, влада вперто відмовчувалася. Ну, не можна ж відписки з головного управління агропромислового комплексу ОДА на кшталт «наша хата скраю...» вважати компетентними відповідями. До того ж шановні чиновники-словоблуди, чхаючи у бік ошуканих заявників, м’яко кажучи, безсовісно слово в слово запозичували одне в одного знущальний текст.

Судячи з усього, не збиралися розбиратися, як у працівників підприємства шляхом вишуканих маніпуляцій відібрали 21 об’єкт і правоохоронці. Автор квітневого дослідження за допомогою юриста довів неспроможність і сумнівність угод між БРТП і його дочірнім підприємством ТОВ «Привокзальний ринок». Генеральна прокуратура зажадала від Київської обласної організувати перевірку оприлюднених даних, прийняти рішення і повідомити про результати в редакцію. Наївно думати, що столичне «око государеве» хоча б погляд кинуло на багаторічну проблему березанських транспортників. Воно торованим полем (незаконна практика відфутболювання скарг тому, на кого скаржаться жертви правового свавілля, міцно вкоренилася не тільки в прокуратурі) відпасувало статтю Баришівській міжрайонній прокуратурі. Там, мабуть, образилися на парламентську газету й відверто проігнорували вказівку вищого начальства. Смію припустити, що і у Генеральній, і в Київській обласній прокуратурах виконавська дисципліна кульгає на обидві ноги, оскільки відповідей редакція не отримала ні через місяць, ні через два.

...Їду до Баришівської прокуратури. На господарстві застаю Б. Теслюка, того самого заступника міжрайонного прокурора, бездарну відповідь якого акціонерам БРТП критично оцінено у журналістському дослідженні. «Ми чекали від вас переконливих контраргументів, а, головне, перевірки відомостей, викладених у статті, зокрема, про легітимність договору купівлі-продажу об’єктів акціонерів», — починаю розмову. «А ми вам відписалися», — упевнено заявив співрозмовник і одразу попросив когось занести документи. Хтось десь довго шукав щось, а ми чекали й мовчали. Б. Теслюк не витримав «бурхливого спілкування», вибіг з кабінету, повернувся з текою й словами: «Пам’ятаю, готували відповідь, але не знаходжу її».

Цікаво, що почули від старанних виконавців в обласній прокуратурі, яку ГПУ зобов’язало про результати перевірки повідомити в редакцію...

...Прокурорам можу запропонувати досвід Баришівської міліції. Тут, доводячи, що недаремно їдять хліб за гроші платників податків, три місяці поспіль надсилали в газету той самий текст за підписом начальника райвідділу О. Петренка. Тричі він нагадував, що «колективну заяву (про заволодіння шахрайським шляхом майна БРТП. — Авт.) розглянуто... Встановлено, що в діях Проценка В. О. відсутні ознаки складу злочину... тому в порушенні кримінальної справи відмовлено».

«Я, Тимофєєва Надія Степанівна, ще в 1967 році за свої кошти проклала 140 метрів газової труби до свого будинку. Минули роки, багаті люди на прізвище Проценко зводять будинки на продаж. Один з них поставили майже напроти мого двору. У жовтні 2011-го Проценко Олена Григорівна проводила врізку в мою газову трубу. Я сказала їй, що трубу уклала особисто, тому ви повинні заплатити частину грошей. На що мені грубо відповіли: «Скільки тобі дати — сто чи двісті гривень?». Зі сльозами на очах я відійшла від неї».

Цей лист — одне з дюжини звернень, що надійшли до редакції з Березані до публікації журналістського дослідження «Прийшов, побачив ... наслідив». Воно потребувало перевірки, щоб, не дай Боже, не скривдити наклепом порядне сімейство Проценків, а тому було надіслано в Міністерство внутрішніх справ, звідти лист потрапив в облуправління міліції Київщини, яке переадресувало скаргу... Здогадалися, кому? Правильно, керівництву Баришівського райвідділу, який обслуговує й Березань.

Імовірно, глибоко рили місцеві пінкертони, прагнучи знайти істину щодо газової труби. І таки відкопали її! Про це поспішили відрапортувати обласному начальству. А воно з почуттям виконаного обов’язку негайно (вчіться, добродії прокурори) інформувало «Голос України».

Ще і як проводиться, товаришу Балагута. Вас просто обдурили баришівські підлеглі на чолі з Петренком...

...У Березані я легко знайшов будинок 107 на вулиці Київській.

— Що ж це ви, Надіє Степанівно, тінь наводите, шановних колишніх сусідів намагалися обмовити. А якби редакція пішла у вас на поводі й оприлюднила скаргу без перевірки — скривдили б родину авторитетного землероба, заслуженого вченого й мецената.

Ошелешена моєю розвідкою боєм Тимофєєва (на знімку) перехрестилася.

— Що ви таке кажете? Яка обмова, якщо я не відмовляюся від жодного слова в листі до газети? Це міліція все перебрехала й мене виставила в такому світлі...

Авторові не довелося довго шукати правду: чесність і правоту Тимофєєвої підтвердили її чоловік, сусіди. Та й сам Петренко в листі Надії Степанівні визнає, що «гр. Проценко під час будівництва свого будинку приєдналася до мережі газового постачання».

В одній із приватних газет Кролевця, що на Сумщині, торік з’явилося оголошення: «5 червня на трасі по вул. Горького відбудуться змагання з мотокросу на приз легендарного гонщика В. О. Проценка...».

Турнір відбувся, у ньому взяли участь спортсмени з декількох міст. Молодці організатори! Але хотілося  у них запитати: у чому легендарність (незвичайність, небувалість — тлумачний словник) Проценка? З інших джерел довідався, що Володимир Олександрович справді герой місцевого розливу. І легендарним став ще замолоду, коли очолював Кролевецький райком ДТСААФ.

Як працював молодий комуніст, студент педагогічного інституту, коли подружився з бісами, які вивели його на слизьку злочинну трасу, я довідався в Глухові.

Там у місцевому суді зберігається вирок, у якому чорним по білому написано: «Проценко Володимир Олександрович, працюючи головою Кролевецького райкому ДТСААФ, систематично протягом 1974—1976 років зловживав службовим становищем, займався розкраданням коштів. Розкрадання відбувалося шляхом необґрунтованого нарахування зарплати на ім’я приватних викладачів, вигаданих осіб, оформляв фіктивні трудові угоди й платіжні відомості на виплату грошей особам, які занять у групах на курсах автолюбителів не проводили, або виконували частково, гроші не виплачував цим особам, а привласнював».

А ось і про джерела легендарності: «Крім того, Проценко оформляв фіктивні відомості на видачу призів переможцям змагань з мотокросу, відомості на видачу грошей обслуговуючому персоналу, спортсменам на харчування, але фактично змагання не проводилися, а гроші привласнювалися»...

У Глухові я довідався й про іншу кримінальну справу, порушену відносно нинішнього академіка. Але не бачу резону зайвий раз рекламувати легенду  глибинки...

В іншій кролевецькій газеті читаю: «Він (Проценко. — Авт.) генерал-майор Українського козацтва опікується духовними святинями. За його кошти побудовано три храми, один — на малій батьківщині в Мутині».

...Я був у цьому селі, яке надихає генерала на добрі справи, зайшов до церкви (на знімку), побудовану, як зафіксовано на табличці, стараннями Проценка і його родини. Недоглянуті територія й сам храм, як пояснив панотець, — від убогості церковного бюджету. А він залежить від кількості віруючих. Про те, що парафіяни носа не показують у молитовню, свідчить відсутність до неї елементарної стежки. А якщо немає до храму протоптаної доріжки, а, отже, приходу, то навіщо було город городити, тобто будувати його? Кому потрібна така суєта суєт, а у миру — показуха? І потім: церкві лише вісім років, а будівля вже потребує ремонту.

Навряд чи можна дорікати тільки благодійнику Проценку в недбайливості при зведенні церкви. Не одними його стараннями, як з’ясувалося, вона з’явилася в Мутині. Селяни, хто з іронією, хто з обуренням повідали мені, як земляк «каламутив» воду, щоб прославитися (і таки добився свого, ставши почесним жителем Мутина), як, надавши допомогу малій батьківщині на копійку, думав про себе, як про Терещенків-Чикаленків.

Представники місцевої влади, як і киянин, уродженець села, стверджували, що свою лепту в зведення церкви внесли і громада, і окремі благодійники. До слова, священик не заперечував цього й погодився, що на табличці має бути увічнено не тільки прізвище легенди-хлібороба і козацького генерала...

Втім, це все не про Володимира Проценка, тому що який з нього, друга президентів і глав облдержадміністрацій, грішник. Хоча після того, як наслідив, він озирнувся і, напевне, сам жахнувся від вчиненого.

 

Київська — Сумська області.