«Шоколад» є, але на складах у бойовиків

Фахівці стверджують, що якби зі складів вугільних підприємств, які залишилися на окупованій території, вивезти весь нагромаджений там антрацит, Луганщина була б «у шоколаді». Вугілля тут багато, але на складах, захоплених бойовиками. Поки що ситуація критична. На Щастинській ТЕС, яка живить електроенергією всю область, залишилося трохи більш як 12 тис. тонн вугілля. Компанія ДТЕК, до структури якої з деякого часу входить ТЕС, знаходить можливості завозити паливо, однак, за деякими даними, його запасу вистачить лише на два-три дні для роботи двох блоків. А якщо у роботу включити ще й третій, то ТЕС зможе протриматися щонайбільше два дні. До речі, до початку воєнних дій на складах станції лежало до 250 тис. тонн антрациту. Цілий терикон. Сьогодні Луганщина не в змозі прогодувати навіть одну електростанцію. Чому?

Із загальної кількості вугільних підприємств на контрольованій Україною території залишилося тільки два — «Лисичанськвугілля» і «Первомайськвугілля». У бойовиків опинилися всі провідні підприємства галузі — «Ровенькиантрацит», «Свердловантрацит», «Краснодонвугілля». Їхній власник знаходить можливості продовжувати вуглевидобуток, хоча в липні й серпні через воєнні дії шахти простоювали. Але вже у вересні Ровеньки і Свердловськ давали 50% плану, а нині працюють у штатному режимі. Щоправда, з реалізацією продукції є великі проблеми через висаджені в повітря залізничні колії і воєнні дії. І це — одна із причин припинення поставок вугілля на Щастинську ТЕС.

Що стосується державних підприємств «Антрацит», «Донбасантрацит», «Луганськвугілля», які також залишилися на території, підконтрольній бойовикам, то вони стоять. Просто немає сенсу видобувати вугілля, яке бойовики безперешкодно викрадають і вивозять до Росії. Три шахти затоплені — «Луганська», «Первомайська» і одна в «Донбасантрациті». До речі, «Луганськвугілля» і «Антрацит» півроку 2014-го працювали з випередженням виробничого плану і мали гарну перспективу. Але втрутилася війна. Залишившись без роботи, гірники шукають способи прогодувати родину. Частина з них, хоч як сумно про це казати, іде в ополчення «ЛНР», інші наймаються на приватні «копанки». Цей бізнес наразі процвітає, і, за деякими даними, його контролюють російські козаки, а конкретно — отаман Козіцин.

Зрозуміло, що обласне керівництво звертає увагу, насамперед, на підприємства галузі, які може контролювати, — «Лисичанськвугілля» і «Первомайськвугілля». Ситуація тут непроста. Досить сказати, що обидва підприємства потріпало під час бойових дій, а «Первомайськвугілля» потерпає від артобстрілів і нині. Із семи шахт тут працюють тільки п’ять. Одна висаджена й розгромлена, а інша знаходиться безпосередньо в Первомайську, що контролюється бойовиками. Крім того, під час обстрілів постраждала збагачувальна фабрика «Михайлівська», яка перебуває в єдиному технологічному комплексі з «Первомайською». На шахті днями розбита електропідстанція, і можливості відкачувати підземну воду немає. Відновити підстанцію неможливо, оскільки вона — на стороні противника. Із семи шахт «Первомайськвугілля» на видобуток працює тільки «Гірська», видаючи на-гора 900 тонн вугілля на добу.

У Лисичанську працюють усі чотири шахти, але з видобутку лише дві. Основну масу палива тут дає шахта імені Мельникова. Звичайно, не в такій кількості, як раніше, але «чорне золото» є. На жаль, вугілля, що видобувають на українській території області, не можуть використовувати на Щастинській ТЕС. Вона, за технологією, розрахована на споживання антрациту. Тому газове вугілля, видобуте в «Первомайськвугіллі» і «Лисичанськвугіллі», використовується на інших ТЕС, крім того, іде на побутові потреби населення й комунальних об’єктів.

Те, що багата на вугілля Україна закуповує його в ПАР, шахтарі сприймають з подивом і якоюсь образою. Адже на складах області лежать сотні тонн якісного вугілля, яке може стати непридатним. За певної вологості й температури в завалах відбувається хімічний процес, і воно починає горіти зсередини. Його не можна тримати на складах, тим паче взимку, коли покрите снігом, бо буде велике лихо. «Вугілля зі складів треба негайно вивозити», — радять шахтарі. З другого боку, вони кажуть про те, що коли серйозно зайнятися шахтами, вкласти кошти в проекти, які окупляться за півтора-два роки, можна наростити обсяги видобутого вугілля на тих копальнях, що залишилися на підконтрольній українській владі території.

Луганська ОДА йде цим шляхом. Нині фахівці розглядають проекти розвитку всіх одинадцяти шахт своєї території. В одному випадку є повністю підготовлені вибої, але немає обладнання, в іншому — бракує підготовлених лав, але є гарна перспектива. Є проекти, цікаві наявністю хороших, потужних пластів до 1м 70 см і вище. На жаль, на розвиток вугільного виробництва міністерство грошей не виділяє. У жовтні, щоправда, галузь спрямувала в область 4,6 млн. грн., але цього вистачило тільки на латання малих дірок. Адже середня ціна одного вугільного комбайна становить 2 млн. грн. Але сам собою комбайн не запрацює, йому потрібен цілий комплекс. А один кілограм металевого кріплення, до речі, коштує 5 доларів.

Визначаючи свою тактику щодо вугільної галузі, уряд дав зрозуміти: він має намір інвестувати тільки ті проекти, які через півтора — щонайбільше два роки виведуть шахту на самоокупність. Не розкидатися на дрібниці, не брати в розробку пласти по 0,5—07 м, а ті, які становлять до 2 м. Це перспективно. Тому 70% проектів, розглянутих в ОДА за допомогою фахівців, були забраковані. Керівники шахт зрозуміли: якщо не вмикати мізки, гірники можуть залишитися без роботи. Сьогодні майже на кожній шахті є проект, що заслуговує на увагу, розвиток. Зокрема, цікаві плани по Сокологорівському родовищу на шахті «Первомайська». Правда, здійснити його поки що неможливо через воєнні дії. Шахта «Гірська» має гарну перспективу. На окремих підприємствах є великі запаси палива, і вже розпочато підготовку з його розробки. В облдержадміністрації стверджують, що галузеве міністерство розглядає подані Луганщиною проекти з технічного оснащення стаціонарного обладнання шахт. Уряд не часто розуміє ситуацію і готовий фінансувати потреби вугільної галузі, але тільки за певних умов, головна з яких — самоокупність. Керівники вугільних підприємств приймають правила гри, але сумніваються в частині достатнього виділення коштів на капітальне будівництво. Українські шахти регіону готові взяти на себе навантаження з нарощування обсягів вугілля. Слово — за урядом.

 

Луганська область.