У вісімдесятих роках минулого століття у селі Вербень Демидівського району сільські майстри під керівництвом Володимира Заморочка зробили кінну маршрутку — на гумових колесах, із хатинкою, у якій — лавки, стіл... Фургон мав цільове призначення: звозити дітей до дитсадка і розвозити їх по домівках. Відтоді минуло чверть століття, а своєму призначенню вербенська маршрутка і досі не зраджує.
Теперішній візник — Петро Палійчук. Щодня йому доводиться робити по два рейси довжиною дванадцять кілометрів: зранку, забираючи дітвору до дитсадка, а в післяобідню пору, доправляючи дітей по домівках. І так цілий рік у будь-яку погоду.
— Зараз вожу два десятки дітей, — каже Петро Михайлович, — вони з різних куточків нашого села і навіть із сусідніх. Доводиться колесити добрячі відстані. Водночас це велике облегшення як для дітей, так і для їхніх батьків. Так уже триває восьмий рік. А до того маршрутка кілька років простоювала. Добре, що в сільській раді проявили ініціативу і відновили маршрут. Відповідно, я погодився бути візником. Ось так і труджуся...
— Та й дорослі часто користуються маршруткою. Інколи жартують: «А чого це ти, Петре Михайловичу, за проїзд грошей не береш?». Не беру, кажу, бо не даєте... Врешті, справа не в грошах, а в тому, що людям робиш добро. Думаю, що фургончик ще довго послужить людям. Принаймні, без нього уже якось не уявляється життя у Вербені. Було: не виїхав якось у рейс, як народ уже почав хвилюватися: чи, бува, не сталося чого-небудь ? Я спробував підрахувати, скільки наша маршрутка намотала кілометрів за цей час. Напевно, вистачить, щоб об’їхати землю. При цьому, не виїжджаючи фактично із села...
Рівненська область.
На знімку: вербенська кінна маршрутка — у рейсі.
Фото Євгена ЦИМБАЛЮКА.
