Чому на Херсонщині провалилася програма «Шкільне молоко»
 
Повернути учням молодших класів можливість випити на великій перерві склянку свіжого молока, як це було за Союзу, поки що не вдається владі Херсонщини. Цього року керівництва обласної ради та облдержадміністрації взялися розробляти регіональну програму «Шкільне молоко», підключивши до її впровадження й управлінців від освіти. Раціональна ідея була не тільки в зміцненні здоров’я підростаючого покоління, а й у тому, щоб завдяки підвищенню попиту стабілізувати ціни на молоко. Адже через низький попит селяни краю ще з минулої весни змушені продавати його за собівартістю чи навіть собі на збиток.
Умови — здирницькі
Від самого початку освітянам було зрозуміло, що й за низьких закупівельних цін на молоко програма обійдеться недешево — тільки для школярів з обласного центру щоденна склянка здорового напою, обіцяна дядями-чиновниками вже з 1 січня 2013 року, мала коштувати понад мільйон гривень на рік. Та фінанси, зрештою, навіть у кризу на таку потрібну справу розпорядники місцевих бюджетів знайшли б, і громадськість проти додаткових витрат не заперечувала — для дітей не шкода. Складніше, ніж гроші, виявилося знайти... якісне молоко!
— Підприємства Херсонщини закуповують його переважно для виробництва сирів та йогуртів. Коли мова пішла саме про постачання пастеризованого молока, лише один виробник спромігся запропонувати доставку до навчальних закладів цього продукту в картонній упаковці. Причому за 200-грамовий пакетик правив 1,8—1,9 гривні, тобто майже вп’ятеро дорожче закупівельної вартості сировини, — пояснює начальник обласного управління освіти Андрій Яценко. — Нас такі умови не влаштовували, тому впровадження програми «Шкільне молоко», реалізація якої мала розпочатися вже з початку наступного року, довелося відкласти. Будемо її доопрацьовувати.
Пропонують «консерви»
Здавалося б, все просто: якщо великі та середні переробні підприємства співробітництво зі школами не зацікавило, треба домовлятися безпосередньо з молочними кооперативами — вони ж-бо не відмовляться постачати свою продукцію напряму споживачеві, та ще й оптом. Але це тільки здається. На Херсонщині кооперативи та інші селянські об’єднання власників корів ще ледве-ледве спинаються на ноги і починають закуповувати лише обладнання першого етапу: молоковози, холодильне устаткування. Про виробничі лінії для пастеризації та розливу продукту ще навіть не йдеться, тому конкуренцію великим підприємствам у плані постачання молока до шкіл у найближчому майбутньому вони навряд чи можуть скласти. Директори шкіл та службовці відділів освіти спробували було пошукати альтернативних постачальників за межами краю, де підприємств—переробників молока значно більше. Та якісного, але специфічного товару за помірною ціною і в сусідніх областях не знайшли — пропозиції отримали такі самі непривабливі.
— Одне підприємство надає пакет документів на постачання молока до шкіл, а санітарний висновок на продукцію прострочений. Знаходиться інший завод з Київщини — у нього з документами все гаразд, натомість пропонує доставляти молоко великими партіями раз на два з половиною місяця. Виявляється, в того «свіжого» молока термін зберігання — півроку, — здивована начальник шкільного відділу санепідслужби Херсона Алла Тимошенко. — Невідомо, що за хімічні домішки чи технології дають йому можливість не псуватися так довго, але можна сказати з певністю: навряд чи малечі такий продукт буде корисним. Адже термін зберігання звичайного пастеризованого молока, де немає домішок і збережено всі корисні речовини, обраховується днями, а не місяцями!
Позичай, сусіде...
Можливо, за якийсь час влада Херсонщини таки відшукає десь на Одещині чи Миколаївщині добросовісного виробника і вмовить його забезпечувати школу якісним молоком за помірною ціною, а не дорогими «консервами» сумнівної якості. Однак, розраховуючи на перспективу, стимулювати треба не пошуки постачальника деінде, а створення переробного комплексу якнайближче до масового споживача. Бо таке «стимулювання місцевого виробника» уже призвело до того, що в області не залишилося жодного м’ясокомбінату, та й третину хліба завозять якщо не з тієї ж сусідньої Миколаївщини, то навіть з Одещини чи Запоріжжя! То тепер і молоко в сусідів позичатимемо, як очі в Сірка?