Призом за перемогу у марафоні став не звичний кубок, а... дубова діжка, бо й сам марафон не був звичайним. Це екстремальне випробування на витривалість під назвою «Тьмутараканські перегони» організував херсонський Центр живої історії «Олешшя» за участю дванадцяти команд з Києва, Одеської, Вінницької, Чернігівської, Чернівецької областей та навіть з Москви.
Для шістдесяти марафонців ніякого спортивного одягу та зручних легких кросівок передбачено не було: їхнє вбрання являло собою точні копії одягу та озброєння вікінгів, кочівників-аланів, древніх русичів, тож кожен тягнув на собі вагу у понад десять кілограмів — із списами, мечами, луками. І бігли не на стадіоні, а піщаними дюнами Тендрівської коси у дощ і туман, причому один з етапів проходив уночі. До того ж подолання шляху супроводжувалося раптовими нападами «розбійників», які треба було відбити, і лише потім продовжувати рух.
На подолання дистанції у понад сорок кілометрів учасникам «Тьмутараканських перегонів» відвели 26 годин, але в ліміт часу вклалися не всі — навантаження, з яким легко справлялися наші предки, для декого із сучасників виявилося «непідйомним». А найкраще вони далися команді з Чернівеччини з п’ятьох екстремалів в одязі та з озброєнням середньовічних вікінгів.
Їм і дістався головний приз — дубова діжка на десять літрів, обручі для якої викували вручну. Чим її заповнювати, то вже справа переможців.
Екстремальний марафон у важкій середньовічній екіпіровці став для учасників неабияким випробуванням.
Фото Центру живої історії «Олешшя».
