Державні вугільні підприємства Луганщини продовжують зазнавати проблем з реалізацією вугілля. За даними голови Луганської облдержадміністрації Володимира Пристюка, на вугільних складах цих підприємств накопичилося вже понад мільйон тонн незатребуваного чорного золота. Таких самих проблем зазнають і малі приватні шахти регіону, однак точної кількості вугілля, що назбиралося на їхніх складах, ніхто не підраховує.

 

«Змушені відправляти людей у відпустку без утримання»

Директор ТОВ «Флагман» міста Брянки Олександр Будас не приховує свого настрою.

— На нашому складі вже накопичилося понад 10 тисяч тонн вугілля. Виробництво на межі зупинки. Коли ми будували шахту, довелося розв’язувати серйозну проблему з кадрами, — розповідає він. — Робочих основних професій — слюсарів, прохідників, ГРОЗів шукали по всіх найближчих містах: у Стаханові, Алчевську, у колишніх шахтарських селищах. Зібрати колектив було нелегко, а тепер не можемо його забезпечити роботою, тому що виробництво вугілля довелося істотно скорочувати. Люди йдуть... За два місяці звільнилися 117 осіб. Я розумію, що в кожного родина, яку потрібно годувати, тому людей утримувати важко. Ще 250 людей вирішили взяти безоплатну відпустку в надії, що ситуація поліпшиться найближчим часом. На 20 серпня поточного року в нас працювало 880 робітників, сьогодні колектив скоротився майже наполовину. Перспективи ніхто не знає. Залишилися тільки надії, що з наступного місяця ситуація зміниться на краще, і ми почнемо відвантажувати споживачам свою продукцію. Шахта не повинна стояти, її треба постійно тримати в робочому стані — відкачувати воду, стежити за рухом ґрунту, зміцнювати вибої, проводити проходку... Наша шахта не глибока. Образно кажучи, ми «доїдаємо» те вугілля, яке наші діди не «доїли». Тут немає таких великих запасів, як на інших шахтах, скажімо, на державних, які становлять близько 30, а то й 40 мільйонів тонн. Наші гірники працюють на відбійних молотках, оскільки великі вугільні комплекси для тутешніх умов не придатні. А з другого боку, доречно поставити запитання: а чи варто підвищувати вуглевидобуток, якщо паливо не затребуване?

На «Флагмані» добувають коксівне вугілля, яке здебільшого використовують металургійні підприємства. Але, як відомо, металургія переживає сьогодні велику кризу виробництва. Тому ні на Алчевський меткомбінат, ні на підприємства групи «Метінвест» свою продукцію «Флагман» не відвантажує. Метал не затребуваний і, відповідно, не затребуваний кокс і коксівна група вугілля, яка, до речі, ще й удвічі впала в ціні. За кращих часів шахта добувала 500 тонн вугілля на добу, а за рік — 180 тисяч тонн. Сьогодні вуглевидобуток скоротився до 180—200 тонн на добу, та й це вугілля йде на склад. На жаль, з низки характеристик вугілля марки «К», який добуває «Флагман», не можна застосовувати для електростанцій та інших потреб. Воно придатне тільки для металургії, і з цієї причини «Флагман» не став учасником проекту з переробки вугілля на синтетичний газ, який починають реалізовувати в області. Для підприємства важливо, щоб працювала металургійна промисловість.

— Без державної політики, спрямованої, зокрема, на квотування вугілля, цю проблему розв’язати важко, — вважає Олександр Будас. — Коли ми будували шахту, то розуміли, що потрібне вугілля, потрібні робочі місця. Усе це створили, але залишилися без уваги. Сьогодні в країні відсутній нормальний ринок збуту вугілля, від чого передусім потерпають малі приватні шахти, що добувають коксівне паливо.

Не було б щастя, то нещастя допомогло

ТОВ «Донбасвугілля» також видобуває коксівне вугілля, яке так само, як і в інших малих шахт, накопичується на складах. Але перспектива у цього вугільного підприємства краща, ніж, наприклад, у брянківських колег. Тому що тут триває підготовка нової розробки вугілля — цього разу енергетичного, яке підходить під проект будівництва в області заводів з газифікації чорного золота.

— Сьогодні ми видобуваємо коксівне вугілля гарної якості, а навесні видаватимемо на-гора ще й енергетичне, — розповідає директор ТОВ «Донбасвугілля» Володимир Жулинський. — Ми розуміємо, що в нинішніх умовах розвитку економіки потрібно працювати в різних напрямках, а не орієнтуватися тільки на одну певну галузь. Тому ми вирішили добувати вугілля й іншої марки, наприклад, довгополум’яне газове, яке підходить під газифікацію. Ми вже отримали земвідведення, підготували проект під будівництво шахти із запасом 5 мільйонів тонн енергетичного вугілля. Нове виробництво передусім допоможе нам не скорочувати колектив у зв’язку з падінням вуглевидобутку. Сьогодні ми думаємо перенести частину активу й пасиву на нові ділянки, щоб не скорочувати колектив, а можливо, навіть збільшити його чисельність. Адже обсяг роботи, який має бути виконано, для нас досить великий — 5 мільйонів тонн.

Виробництво розгорнеться в районі селища Донецьке у Кіровську. Навесні ми розпочнемо будівництво скісних стовбурів. Пласт досить потужний, перспективний. Видобуток думаємо механізувати. Уже є пропозиції щодо китайської та німецької техніки. Маю зазначити, що у зв’язку зі зниженням вартості вугілля ціни на ринку гірничошахтного обладнання сьогодні прийнятні. Час проблем у металургії використовуватимемо з користю для свого виробництва, для відкриття нового, досить перспективного напрямку — видобутку вугілля, з якого можна одержати синтетичний газ. Тим паче що транспортне плече дає змогу розбудовувати це виробництво — залізничні під’їзні колії знаходяться у межах 50 кілометрів. Ми зацікавлені в проекті з газифікації вугілля, тому плануємо взяти ще пару ліцензій, щоб вийти на добрий обсяг вуглевидобутку й довести його до тисячі тонн на добу.

За даними Міністерства енергетики й вугільної промисловості, торік в Україні було видобуто 81,9 мільйона тонн вугілля, що на 8,8 відсотка більше, ніж у 2010-му. Так, видобуток енергетичного вугілля збільшився на 11,4 відсотка, до 57 мільйонів тонн, а коксівного вугілля — на 3,7 відсотка, до 24,9 мільйона тонн.

Як працювати в ринкових умовах?

Власники малих шахт вважають, що як учасники проекту з газифікації вугілля державні підприємства навряд чи складуть їм велику конкуренцію. Володимир Жулинський пояснює це просто: у найближчі два роки більшу частину шахт буде приватизовано. Справді, як уже відомо, Кабінет Міністрів України затвердив перелік вуглевидобувних підприємств, що підлягають приватизації в 2012—2014 роках. Загалом Кабмін має намір змінити форму власності 67 державних шахт і шахтоуправлінь. На Луганщині за два роки планується приватизувати 23 шахти. Корпоратизація державного підприємства «Донбасантрацит» розпочнеться вже з 2012 року, ДП «Луганськвугілля» ця процедура чекає в 2013 році, а в 2014-му, який відповідно до розпорядження Кабміну є заключним етапом корпоратизації, цей процес відбудеться на ДП «Первомайськвугілля».

— До речі, у Росії вже не залишилося державних шахт, — коментує Володимир Жулинський. — Вони всі приватизовані й дають добрий прибуток. Тому що власникові швидше доводиться думати в напрямку використання вугілля й експорту, реагувати на зміни ринку. Тому все йде до того, що державні шахти перейдуть у руки приватного капіталу.

Підтримка з боку держави, вважає Жулинський, обов’язкова. І, можливо, це мають бути не дотації, а вигідні кредити на одержання гірничошахтного обладнання, інвестиції для нових технологій. Ринкові умови вугільної промисловості вигідні, оскільки дають можливості до розвитку галузі, переходу від неефективної техніки до більш прогресивної. Другий напрямок допомоги — реалізація вугілля. Сьогодні кожна компанія сама шукає для себе ринки збуту. У розвитку енергетики України вугілля розглядається як сировина для виробництва тепла або газу, але ефективно система ще не працює. Внутрішній ринок вугілля потребує розвитку. Яке потрібно вугілля, скільки й куди? Дотація, на думку керівника, за великим рахунком, балує.

— Я завжди знайду виправдання, що в мене погані геологічні умови. Добувати дороге вугілля ми вже навчилися, а от видати на-гора гарний і дешевий продукт, на жаль, розучилися, — зазначає Володимир Жулинський. — Гадаю, що Україна споживе стільки вугілля, скільки галузь зможе його видобути. Навряд чи два заводи в Луганську зможуть переробити ту кількість вугілля, що постачається з регіону. Добути паливо і його переробити — це дві великі різниці, як кажуть в Одесі. Адже щоб наростити потужності з вуглевидобутку, потрібні колосальна праця й фінансові вкладення. Шахта — не те виробництво, яке можна закидати грішми й побудувати за короткий термін. А завод реально побудувати й за дев’ять місяців, установивши обладнання. Тому я вважаю, що принаймні хоча б спочатку держава має стимулювати внутрішній ринок споживання енергетичного вугілля й металопрокату.

В області вважають, що з появою заводів з переробки вугілля на синтетичний газ для багатьох шахт відкриваються нові обрії. З оптимізмом дивиться в майбутнє й Володимир Жулинський.

 

Луганська область.

ДО РЕЧІ

Як зазначають експерти, низький попит і профіцит вугілля на українському ринку призведе до зниження обсягів видобутку й зростання питомої грошової собівартості на 40 відсотків. Зниження грошових потоків не дає можливості державним вугільним підприємствам здійснювати капітальні вкладення в розвиток виробництва й підвищення безпеки праці.

 

Директор ТОВ «Флагман» Олександр Будас показує досягнення футбольної команди своєї шахти.

Фото автора.

 

Директор ТОВ «Донбасвугілля» Володимир Жулинський.

Фото з архіву В. Жулинського.