У літопис гітлерівського терору на окупованих територіях увійшли як символи масового винищення мирних людей білоруська Хатинь із 149 вбитими жителями, чеське Лідіце (320 жертв), французька Орадур, де есесівці знищили 642 особи. Але найбільшу каральну акцію проти мирного населення окупанти вчинили в селищі Корюківка, що на Чернігівщині. Там було знищено майже сім тисяч чоловік. Проте на відміну від інших держав наша й досі не спромоглася гідно вшанувати пам’ять загиблих.
Хроніка трагедії
Почалося все 27 лютого 1943 року після переможного походу партизан на окуповане селище. Тоді лісові бійці розгромили німецький гарнізон. Розлючені гітлерівці вирішили покарати місцеве населення за допомогу партизанам розстрілами та спаленням сіл Гута Студенецька, Перелюб, Тихоновичі, Корюківка.
Вранці 1 березня 1943 року, неспроможні розгромити місцевих партизан у лісах, фашисти вирішили знищити Корюківку. Каральний загін есесівців узяв у щільне кільце селище. За два дні, з першого по друге березня, фашисти розстріляли, забили, спалили живцем 6700 мирних мешканців. Убивали і старих, і малих. Переважно зганяли по 50—100 осіб до якихось адміністративних чи громадських будівель, а потім підпалювали. Мертві лежали один на одному. Будинки охопила суцільна пожежа. Із 1300 осель уціліло лише десять!
Державна комісія, яка готувала матеріали для Нюрнберзького процесу, визнала, що під час Корюківської трагедії на окупованих територіях було знищено найбільше мирних жителів за весь період Другої світової війни.
Хроніка байдужості
Ще за радянської влади було затверджено проект будівництва в Корюківці меморіального комплексу, який мав би увічнити пам’ять про мешканців майже трьох сотень спалених фашистами сіл України. Проте через Чорнобильську катастрофу кошти на меморіал було заморожено. Вдруге питання порушили вже в роки незалежності, але й тут справа не зрушила ні на крок. Мешканці Корюківки навіть самі двічі намагалися зібрати кошти на меморіал, проте їх тоді використали для упорядкування Парку слави. Зверталися корюківчани і до німецької сторони — ті вибачилися і поспівчували. Усі очікували, що питання вирішать на найвищому державному рівні до 2013 року, адже 1 березня наступного року виповнюється 70 років з дня страшної трагедії.
Справді, вийшов навіть Указ Президента України від 22 вересня 2011 року «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Корюківської трагедії».
У ньому, зокрема, сказано:
«Кабінету Міністрів України:
1) розробити разом з Українським інститутом національної пам’яті, Чернігівською обласною державною адміністрацією та затвердити у двомісячний строк план заходів у зв’язку з 70-ми роковинами Корюківської трагедії, передбачивши, зокрема:
спорудження в місті Корюківка Меморіального комплексу пам’яті жителів населених пунктів України, знищених фашистськими окупантами».
Другим пунктом указу Президента йшлося: «вирішити в установленому порядку питання щодо фінансування заходів у зв’язку з 70-ми роковинами Корюківської трагедії».
Тут варто додати, що за указом Президента проблему розглядали депутати, потім Кабмін. І, здавалося, меморіалу таки бути.
Проте, на жаль, дата наближається, а справа з будівництвом меморіального комплексу так і не зрушила з місця. Кажуть, усе вперлося в брак фінансування. Як завжди у нас буває, указ є, а грошей на його реалізацію катма. Місцеві ж бюджети таку будову осилити не можуть.
Добре діло — початок...
Як розповів нам заступник голови Корюківської районної адміністрації Іван Бузак, у рамках підготовки до сумної дати було зроблено чимало. Так у Києві відбулися дві наради. За їхніми результатами в Міністерстві регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ було проведено тендерні торги на суму 250 тис. гривень для пошуку, ексгумації та перепоховань останків.
Нині, за словами чиновника, тривають пошукові роботи і вже незабаром розпочнуть ексгумацію. У березні цього року також було створено обласний комунальний заклад «Музейно-меморіальний комплекс пам’яті жителів населених пунктів України, знищених фашистськими окупантами», якому з обласного бюджету виділено майже 400 тисяч гривень. Кошти спрямовані на розшукові роботи та часткову оплату за робоче проектування. Як повідомив Іван Бузак, виготовлено й ескізний проект меморіалу, виділено землю під нього.
— Сьогодні ми вирішуємо питання вилучення цієї земельної ділянки у лісового господарства та передачі її в користування відповідному комунальному підприємству, — каже Іван Бузак. Тривають й інші роботи.
Отож, з одного боку — справа нібито зрушила з місця. А з другого... На жаль, у кошторисі держави поки що грошей для меморіалу не знайшлося. Нагадаємо, за попередньою оцінкою, вартість такого меморіалу може становити 50 млн. гривень. Не такі вже й великі гроші, якщо брати в масштабах країни. І було б добре, якби, верстаючи бюджет на наступний рік, цю суму все-таки передбачили.
Тим часом народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради з питань культури і духовності Володимир Яворівський так прокоментував ситуацію:
— Тепер матимемо 225 депутатів-мажоритарників, вони є посланцями від регіонів, а отже, ці обранці мають докладати зусиль і для реалізації таких проектів, про які ви кажете. Звичайно, до 70-ї річниці трагедії ніхто такого меморіалу вже не збудує, але з чогось, може, навіть невеликого треба починати. Можливо, відкрити музей або в історичному музеї, який там є, зробити реконструкцію та розширити експозицію, присвячену саме цій трагедії. Було б непогано, приміром, зняти фільм і посприяти, щоб його побачила якомога більша аудиторія. Донести це і до простих людей, і до можновладців. Тоді щось і зрушило б з місця. Одна дата мине, але ж настане інша і не обов’язково кругла, нехай просто буде наступна.
...Та чи буде продовження
А від себе можу додати — було б справедливо, щоб такий пам’ятник споруджувався толокою. Адже він так і називається «Спаленим селам України». Тому кожна область, складаючи кошторис, має передбачити в ньому певну суму і для цієї благородної мети. Могли б допомогти й окремі меценати. Думаю, не відмовив би й уряд Німеччини. Просто над цим треба працювати, доносити думку, стукати в різні двері. Меморіал мав би стати національним символом скорботи — пам’яттю про жителів усіх населених пунктів України, знищених гітлерівськими окупантами.
То може, все-таки ще є час, щоб помилку виправити?
До речі, «Голос України» уже неодноразово висвітлював цю тему, ми й надалі триматимемо її на контролі.
Фото з архіву.
Факт
Наприкінці грудня 2010 року Чернігівська облдержадміністрація спільно з Українським інститутом національної пам’яті та Корюківським історичним музеєм видали збірник документів і матеріалів «Корюківка, 1943: злочин проти людяності». Це поки що все, що зроблено на рівні держави для вшанування пам’яті полеглих.
