Нещодавно активісти Дніпропетровська, Харкова, Кам’янця-Подільського та Львова провели скайп-конференцію «Сандармох — 75 років розстрілу».

3 листопада в урочищі Сандармох (Карелія) сталінський режим знищив тисячі ні в чому не винних українців. Ці страшні серії цинічних убивств у 1937 році з 27 жовтня до 4 листопада були... «присвячені» 20-й річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції. А загалом з 1921 по 1937 роки було заарештовано понад три мільйони людей, і кожен 50-й був розстріляний. Знищену українську еліту сьогодні називають «Розстріляним відродженням».

За п’ять днів заступник начальника адміністративно-господарського управління УНКВС Ленінградської області капітан держбезпеки Матвєєв власноруч розстріляв із револьвера 1111 людей! Напівзамерзлих в’язнів зв’язаними привозили з лісу на вантажівках, клали біля викопаних ям, і чекіст Матвєєв стріляв їм у потилицю. Якщо йому здавалося, що жертва ще жива, брав у руки ломика і трощив лежачому череп. У перший день (27 жовтня 1937 р.) він убив 208 осіб, 1 листопада — 210, 2 листопада — 180, 3 листопада — 265, 4 — 248. Від цієї роботи Матвєєв дуже стомився. Для відновлення сил йому видали путівку на Чорне море і нагородили орденом Леніна.

Епіграфом форуму стали слова Єжи Гординського: «Я прибув із країни, де слід би на плитах писати ймення живих. На тих, що погинули від ворогів, не вистачило б каміння». 

В онлайн-виступах учасники оголосили списки знищених 3 листопада земляків та людей, чий творчий шлях пройшов через названі міста, зокрема, письменників Валер’яна Підмогильного, Григорія Епіка, Леся Курбаса, Миколу Куліша, Миколу Зерова, Марка Вороного, Мирослава Ірчана, Михайла Ялового, Антона Крушельницького, Олексу Слісаренка, Клима та Валеріана Поліщуків, науковців Пінхуса Глузмана, Карла Вернадського та інших. Хвилина мовчання запанувала в ефірі.

Члени громадських організацій Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги, «Золотої Паланки», клубу «Молода Січ», Спілки української молоді, Молодіжного національного конгресу, громадсько-політичного руху «Гідність», товариства «Просвіта», музейні працівники, педагоги, історик Анатолій Орловський, журналіст-краєзнавець Олег Будзей, поетеса Леся Степовичка заявили про подальші наміри спільної праці задля національної пам’яті, виховання молодого покоління. Також прозвучало питання: чому досі ніхто не відповів за злочини Сандармоху та інші «оберти» людиновбивчої репресивної більшовицької машини? Чи є термін давності в злочину, навіть якщо вина лежить на тодішній владі чи правлячій партії? Також співрозмовники підкреслили, що нинішня українська громада не позбулася генетичного переляку від терору, голодоморів, яких зазнала. У страху живуть і нащадки тих, хто злочини скоював.

До речі, в спорудженні величного пам’ятника в Сандармоху Україна як держава участі не брала. Втім, як і Росія, президент якої навіть не виявив інтересу до його відкриття. Козацький хрест на місці багатотисячного цвинтаря — плід громадського почину.

Громадські активісти й нині намагаються зробити все, щоб забуття не покрило пеленою імена закатованого квіту нації. Співпрацю обіцяють продовжити та поглибити під час ушанування жертв голодомору. Можливо, до неї приєднаються й інші міста. Автор цієї публікації, власний кореспондент «Голосу України», наголосила, що видання систематично розповідає про жертв репресій та їх ушанування в різних куточках України, а відтак є трибуною для спільнот, що взяли на себе місію доносити до сучасників правду про репресованих. До речі, зв’язок заходу зі сходом став можливий завдяки проекту «Бібліоміст», який цієї осені прийшов і в Кам’янець-Подільську центральну районну бібліотеку, а її працівники Марія Кукурудза та Оксана Клімова до конференції підготували книжкову виставку, з якою можуть ознайомитися читачі.

На знімку: під час конференції.

Фото з архіву громадських організацій-учасниць та бібліотек.