або Як ефективно не лише вирощувати, а й зберігати вітамінну продукцію
Нещодавно делегація сумчан повернулась із Китаю. Мешканці Піднебесної, виявляється, не дуже полюбляють свою картоплю. Вона, коли бульбу розрізати, не біло-жовтувата, як наша, а може бути зеленою чи навіть рожевою, розповів проректор Сумського національного аграрного університету Микола Соколов. Тож не дивина, що під час свого візиту на Сумщину китайці уподобали наш «другий хліб» і побажали культивувати його у себе. Між Сумщиною і китайською провінцією Гуйчжоу (де під бульби, до речі, відведено 25 відсотків оброблюваних площ) було підписано договір про співробітництво. Відповідну угоду уклали також Гуйчжойський картопляний науково-дослідний інститут та Сумський національний аграрний університет. Документ передбачає взаємодопомогу в підготовці фахівців сільськогосподарського профілю та обмін насіннєвим матеріалом картоплі. Сумські науковці, каже М. Соколов, вивели шість перспективних сортів «другого хліба», якими й поділяться з китайськими колегами.
Що є — не цінуємо
Самі ж ми нашу картоплю, можна сказати, не ставимо і в гріш. На ринку такі перекоси, що закордонні аграрії дивуються. Цього року оптово-закупівельні ціни на бульбу опустилися до 70 копійок за кілограм і нижче.
Картоплярство існує насамперед завдяки так званому приватному сектору — дачникам, городникам та власникам особистих селянських господарств. Стосується це й решти «родичів гарбузових» — помідорів, огірків, перцю, столового буряку, моркви, капусти та іншої всячини. Одноосібники вирощують нині не менш як 90 відсотків українських картоплі та овочів.
Ще років 20 тому лише біля Сум, не кажучи про всю область, чотири потужні спецгоспи вирощували овочі на сотнях гектарів. У місті буквально на кожному кроці працювали кіоски, де продавали не банани та ківі, а доморощену вітамінну продукцію. В обласному центрі лише спеціалізованих магазинів «Сад-город» було більше десятка. Ні в кого не виникало проблем із заготівлею овочів на зиму. Кіло звичайної картоплі коштувало 9 копійок, а елітної — 12. Та поступово плодоовочеві магазини й кіоски закривались. Тож люди були змушені рятувати свій продуктовий кошик самотужки, аби не залишити себе і своїх дітей без борщу.
В ОДА картоплю міряють відрами
Потреба жителів Сумщини в картоплі, якщо взяти кількість населення області та помножити його на біологічну норму, становить 142 тисячі тонн. Окрім цього, для повного щастя потрібно ще 185 тисяч тонн овочів. Згідно з даними головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації, картоплі цьогоріч накопали майже у дев’ять разів більше від необхідного — 1 мільйон 123 тисячі тонн, а овочів зібрали 190 тисяч тонн, тобто на 5 тисяч більше від потреби. Звідки взялись такі точні цифри, як підраховували, адже левова частка картоплі та овочів вирощується сьогодні одноосібниками, а кожен город не переміряєш? Начальник управління Володимир Івченко поділився перевіреним способом визначення ситуації на ринку. На його думку, найнадійніший барометр урожайності овочів та фруктів — це кількість відер із картоплею, помідорами чи яблуками, що стоять уздовж автомобільних трас, та ціни на вітамінні продукти.
Утім, на Сумщині нині жодного спеціалізованого господарства, для якого основною сільгосппродукцією стали б картопля та овочі, але агровиробництва, каже начальник обласного управління АПК, поступово повертаються до галузі. Городину вирощують вже 90 сільськогосподарських підприємств. Найбільші серед них — «Калинівське» у Білопільському районі, «Семенівське» у Липоводолинському, «Маяк» у Тростянецькому районі. Поступово кількість продукції, одержаної з полів області товарними партіями, збільшується, відтак частка «одноосібного сектору» поступово зменшується. Але скільки ще мине часу до того щасливого моменту, коли люди вирощуватимуть картоплю, капусту та моркву не через необхідність, а для душі, для власного задоволення, як це давно вже роблять у всьому цивілізованому світі?
Не той врожай, що в полі
Кожен селянин знає: головне — не скільки виростити, а як зберегти. Брак овочів і фруктів у раціоні українців здебільшого через те, що вітаміни «не доживають» до весни, а часто й до зими. У сезон вони коштують копійки і продаються на кожному кроці, але взимку про це вже й забувається. Саме через відсутність приміщень для зберігання овочів та фруктів на український новорічний стіл потрапляють вже переважно закордонні вітаміни.
Можна не сумніватися, що через кілька місяців закупівельна ціна кілограма картоплі становитиме у кілька разів більше, ніж згадані 70 копійок. Та продасть бульбу із зиском лише той, хто зуміє її зберегти. Поки що мало яке сільгосппідприємство може похвалитися такою можливістю. І це — одна із причин, що гальмують розвиток овочівництва та картоплярства. Втім, в області до 2020 року планують повністю забезпечити край сучасними приміщеннями для зберігання вирощеного. Йдеться про обсяги, необхідні для забезпечення річного раціону сумчан: це, як вже згадувалося, 142 тисячі тонн картоплі і 185 тисяч тонн овочів. Тож за сім—вісім років, переконують в обласному управлінні АПК, Сумщина матиме сучасні овочеві бази сумарною місткістю принаймні 150 тисяч тонн. Але до цієї цифри ще зростати і зростати. До кінця нинішнього року область матиме картоплеовочесховищ сумарною місткістю менш як 30 тисяч тонн.
Про оптові ринки лише базарять
Та й навряд чи сховища розв’яжуть усі проблеми. Близько мільйона тонн картоплі в області сьогодні вирощується на «дачах» та в приватних селянських господарствах. Куди подіти таку величезну кількість бульб? Керівництво області вже давно виношує ідею будівництва під Сумами оптового ринку з торгівлі сільськогосподарськими продуктами. Неподалік від обласного центру облюбували земельну ділянку, де має розміститись підприємство. Утім, ось вже котрий рік проблему не можуть зрушити з мертвої точки. Заступник начальника головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації Юрій Костюк розповідає: на Сумщині є бізнес-структури, готові вкласти гроші у створення оптово-базарної інфраструктури. Вже підготовлено два бізнес-проекти. Але ось заковика: згідно з чинним законодавством земельна ділянка може бути виділена на безоплатній основі лише тому підприємству, якому Кабінет Міністрів присвоїть статус оптового ринку з торгівлі сільгосппродуктами. Таких ринків в Україні визначили спочатку п’ять, потім до переліку додали ще два. Усі розташовані біля великих міст. Суми, як з’ясувалося, великим містом не вважаються, тож і державний протекціонізм у «ринково-оптовій» справі регіону не світить. Якби місто потрапило до «пільгового» списку, держава профінансувала б 40 відсотків вартості будівельних робіт. Плюс Сумська міськрада зобов’язана була б виділити під ринок земельну ділянку на безоплатній основі. Але у ситуації, що є, за виділення кількох гектарів землі треба заплатити багато мільйонів гривень. Хоча б якою дорогою виявилась опісля шкурка, її вичинка стане ще дорожчою.
Втім, зазначає Ю. Костюк, проблема оптового сільгоспринку для Сумщини на сьогодні вже не є актуальною. Вона гостро стояла три-чотири роки тому. Місцева влада працює нині над іншим питанням: як невеличкі партії овочів, і передусім картоплі, трансформувати у великонотоварні. Для цього у районах створюватимуть заготівельні підприємства, які закуповуватимуть у населення картоплю чи моркву лантухами, а продаватимуть вагонами. Такий заготівельно-посередницький ланцюжок буде потрібен і тоді, коли на Сумщині запрацює нарешті оптовий сільськогосподарський ринок. «Окрім великих оптових ринків, у державі мають з’явитися ще й дрібні, які можна назвати перевалочними, — вважає Ю. Костюк. — Десь має відбуватися концентрація товарної сільгосппродукції. Нині чомусь перемагає така політика, коли під оптові ринки виділяють земельні ділянки площею 30, а то й 40 гектарів. Може, десь вистачило б і чотирьох-п’яти».
Сумська область.
