Ціни завалюються. Дефіцити зростають

Від грудня минулого року по жовтень нинішнього споживчі ціни знизилися на 0,3 відсотка. Все показує на те, що уряд прийде на фініш цього року з новим рекордом, оскільки можемо одержати цінову динаміку — помірнішу, ніж будь-де: близько двох відсотків. Поза сумнівом, вагомими чинниками цього, на мій погляд, є пристойний врожай сільськогосподарських культур та стримування комунальних тарифів. Але вирішальний вплив на інфляційні процеси нинішнього року справляла жорстка монетарна політика з боку уряду і Національного банку.

Цим пояснюється той факт, що, попри райдужну статистику, видатки на харчування і придбання предметів тривалого вжитку в сімейних бюджетах не зменшилися. І так само маловтішним рекордом низькі споживчі ціни можуть виявитися для уряду.

Коштів для покриття видатків бюджету бракувало ще влітку, коли пригальмували промисловість і сільське господарство та розпочався піковий період боргового навантаження. У третьому кварталі ВВП обвалився у мінус. Падіння виробництва різко зменшувало доходи для виконання роздутого передвиборними видатками бюджету. А відтак зростав його дефіцит. У вересні — на 7,73 мільярда гривень, сягнувши 24,38 мільярда гривень. А вже зараз уряд наполіг його збільшити з 31,1 мільярда до 38,8 мільярда гривень. Підстава поважна — треба компенсувати різницю у тарифах на теплову енергію, без чого людей можна залишити взимку без тепла. Навіть той факт, що порядок розподілу такої субвенції уряд затвердив лише в жовтні (й тоді ж Президент країни підписав закон про виділення НАК «Нафтогаз України» 3,9 мільярда гривень на покриття різниці в цінах), свідчить про гостру фінансову недостатність бюджету і схильність до нових запозичень. А тим часом стагнація виробництва вже обернулася падінням промислових цін, песимістичні прогнози щодо економічного розвитку в останньому кварталі справджуються.

Дехто з експертів припускав, що бюджетний форс-мажор усунуть — завдяки ручному управлінню і фіскальному тиску на бізнес. Законодавчі новації цього тижня підтверджують такі невтішні припущення.

Найрезонансніша новація — надання права Нацбанку зобов’язувати експортерів продавати частину валютної виручки на міжбанківському ринку, що, зрозуміло, дуже тішить імпортерів. Нагадаю, користь такого рішення до того обумовлювали потребою знизити ризики нової хвилі фінансової кризи, ймовірність якої підтверджує і Міжнародний валютний фонд. Про підстави в прийнятому в цілому законодавчому акті, звісно, не йдеться, його появу я більше пов’язую зі зростанням попиту на іноземну валюту, ніж із кризою. Проте поміркуємо.

Великі імпортери, навіть за того, що вони потребують валюти мало не щодня, її дефіциту не відчувають. Найкраще на це вказує торговельний баланс країни, дефіцит якого за вісім місяців перевищив 10 мільярдів доларів США. Це визнає і Прем’єр-міністр Микола Азаров, який вважає, що імпортних товарів на внутрішньому ринку не менш як 41 відсоток. До того ж не треба забувати, що експортери й самі імпортують у країну чимало для своїх потреб. Поза тим розмова про частку змушує задуматися про ціле. Чи не вийде так, що сьогодні заберуть частину, а завтра всі сто відсотків виручки, повернувши голоблі в минуле? Нагадаю, практика примусового продажу частини валютної виручки на міжбанківському ринку діяла упродовж 1999—2005 років. Власники багатьох бізнесів уже почали «напрягати» юристів, аби ті порадили, у який спосіб обійти таку халепу. А ті заспокоюють: «Простіше за ріпу, треба всі контракти укладати по бартеру через взаємозаліки, або прибутки залишати в офшорах». Якщо до того дійде, то експортери взагалі можуть перекрити приплив валюти, необхідної для стабілізації платіжного балансу країни. Хоч як це прикро, але такий сценарій ще глибше затягне нас у минуле століття.

На урядовому засіданні Прем’єр-міністр чи то жалівся, чи то виправдовувався: «Валютної виручки в країну надходить менше... Тим часом ще більше тисне на Україну кабальна ціна за російський газ. Видатки зростають... Таким чином, ми опинилися у жорстких лещатах: несприятлива кон’юнктура на український експорт скорочує доходи країни, а несправедливо висока ціна на газ і стабільно високі ціни на нафту збільшують видатки...» Усе так, але ж уряд для того і покликали, аби він професійно усував усі ці загрози. Який уряд не дасть собі раду, якщо йому випадають високі ціни на метал і добрива на зовнішніх ринках та низькі ціни на енергоносії в середині країни?

Звітний тиждень, на щастя, пройшов під знаком стабілізації курсу гривні проти долара США на міжбанківському ринку. Але така стабілізація, нагадаю, обертається країні невпинною втратою частини золотовалютних резервів, які є свого роду подушкою безпеки для економіки. Одверто кажучи, подушка худне на очах. У вересні негативне сальдо зведеного платіжного балансу країни на рівні 1,1 мільярда доларів США довелося покривати за рахунок резервів. У жовтні вони скоротилися до 26,812 мільярда доларів США, тобто на 8,4 відсотка. Цілком очевидно, що країна пожинає наслідки цінових дисбалансів на товарному і грошовому ринках. Що далі?

А відповідь ми знайдемо в бюджеті на 2013-й рік, який планують подати на розгляд парламенту вже 20 листопада. За словами міністра економічного розвитку та торгівлі Петра Порошенка, прогнозний рівень ВВП закладається в доопрацьований проект бюджету на рівні 3,5 відсотка (на відсоток менше попереднього прогнозу). До слова: якщо підніматися на один рівень із розвиненими країнами, як того вимагає глава держави Віктор Янукович, то треба, щоб приріст ВВП щороку становив, як мінімум, 9—10 відсотків. Нагадаю, до 2020 року.