Над одним із старих русел Стиру, на високому пагорбі, за десять кілометрів від Луцька стоїть Жидичинський чоловічий монастир Святителя Миколая Чудотворця (на знімку). Мало хто знає, що це одна з найдавніших православних обителей в Україні, давня резиденція луцьких єпископів і митрополитів.
У літописах монастир згадують ще за часів князя Володимира. В 1227 році до Жидичина прикластися до ікони святого Миколая приїздив князь Данило Галицький, свідчив «Руський літопис». Є згадка, що тут бував після постригу в монахи син Хмельницького Юрій Гедеон. У часи розквіту монастирю належало понад десять сіл і містечок.
При митрополиті Петрі Могилі, у XVІІ столітті, монастир перейшов до греко-католиків. 1644-го намісник монастиря греко-католицький митрополит Яків Суша писав тут книгу «Фенікс», де згадав кілька сотень чудес біля ікони Холмської Божої Матері (ХІІІ ст.). Цей чудотворний образ, одна із найбільших святинь православної церкви, нині зберігається в Луцьку в музеї Волинської ікони.
Кілька десятиліть монастир належав римо-католикам, а у 1838-му припинив існування. Частину споруд і мурованої огорожі розібрали. Цеглу згодом відвезли в Ківерці, де в 1870-х роках будувався залізничний вокзал.
Відновили монастир на початку 1930-х. Митрополичі палати зайняв православний митрополит Полікарп (Сікорський). Під його керівництвом в Жидичині працювала комісія з перекладу Святого Письма українською мовою.
За радянської влади монастир знову закрили. Тут розмістили сільську школу. А коли в Жидичині збудували новий навчальний заклад, монастирські споруди занепали зовсім. Відновили монастир 2003 року. Сьогодні він належить Українській православній церкві Київського патріархату. Як і колись, сюди приїжджають прочани з усіх куточків України. А в монастирській бібліотеці — тисячі богословських та історичних книг.
Жидичин
Волинської області.
Фото автора.
