Уперше до українського парламенту обрано проєвропейську конституційну більшість

 Військова загроза; замах на наш суверенітет, на нашу незалежність, на нашу територіальну цілісність; нехтування нормами міжнародного права з боку однієї з найбільших країн світу. Криза глобальної та європейської систем безпеки та спроби ще раз вдатися до історично збанкрутілої політики умиротворення агресора. Відсутність надійних гарантій зовнішньої безпеки, що не дає нам змоги повною мірою розраховувати на існуючі міжнародно-правові інструменти для захисту наших українських національних інтересів. Такими є головні виклики і головні загрози, які стоять перед нашою Україною.

Президент підкреслив, що третьою світовою війною нас лякати не треба! Насправді розпочинати її ніхто не збирається. І це теж важливо врахувати в аналізі.

Отже, ми з вами, шановні новообрані народні депутати, шановний Український народе, живемо в умовах війни. І ця війна, безумовно, гальмує наші плани. Ну, наприклад, як переконати інвесторів вкладати гроші в державу, яка воює? Як можна забезпечити стале зростання, коли значна частина економіки просто зруйнована фізично? І на ці питання ми з вами спільно маємо знайти відповіді.

І все ж таки я впевнений, що мій мирний план і розроблені на його основі Мінський протокол і Мінський меморандум у підсумку приведуть до миру на Донбасі. Як безальтернативна база для політичного врегулювання цей документ визнаний всім світом — до речі, в тому числі і Російською Федерацією, яка взагалі-то поставила під Мінським меморандумом свій підпис.

Однак, зазираючи у майбутнє, чітко бачимо, що встановлення миру на Донбасі не означатиме позбавлення від військової загрози зі Сходу. На жаль, ця загроза проглядається на дуже далекосяжну історичну перспективу і постійно потребуватиме великих зусиль та колосальних ресурсів. Це — реальність, яку Україна усвідомила запізно; яку ми змінити навряд чи зможемо, але якій треба навчитися протидіяти... Вибачте, інколи навіть спати — з револьвером під подушкою, бо так званий брат — біля воріт!

Нашого успіху в реформах, до речі, ворог боїться ще більше, ніж нашої перемоги на фронтах. Тому цілять в нас не лише «Градами». Не менш потужною зброєю є економічна агресія, яка має на меті не просто послабити Україну, а максимально вичавити нас, виснажити Україну — аж до повного знесилення. Сіяти ж на цьому ґрунті зневіру, депресію, розбрат, хаос в головах -то вже завдання сучасних послідовників Геббельса, мобілізованих на інформаційну війну проти України.

На думку Президента, корупція та бідність, тотальна корумпованість державного апарату, сфери державних послуг, некомпетентність і неефективність державного управління — куди сильніший внутрішній союзник нашого зовнішнього ворога, ніж його ідеологічно вмотивована п’ята колона.

Агресія проти України зі Сходу мобілізувала світ на підтримку України.

Так, за нас не вступили у війну. Але ніхто нас і не повинен захищати, крім нас самих. Тим більше що вчасно, в середині 90-х наша держава і тодішня українська влада не подбали своєчасно про приєднання до НАТО як найбільш надійної системи колективної безпеки. І пізніше дехто в цій залі бавився, надуваючи повітряні кульки... Ми всі це пам’ятаємо. Але наші західні сусіди по пострадянському табору безперешкодно скористалися цією можливістю ще в 90-ті.

Але, попри це, ми отримали колосальну підтримку і довіру з боку всього світу. Революція Гідності, колосальний і героїчний спротив українців проти агресії, повернення нашої країни на шлях демократії, проведення вільних, демократичних президентських виборів, проведення вільних, демократичних парламентських виборів — все це на небачену висоту підняло міжнародний авторитет України і рівень наших партнерських стосунків з країнами «Великої сімки», державами—членами Європейського Союзу, з більш ніж сотнею держав, які потужно підтримують Україну, в тому числі в міжнародних організаціях і на засіданнях Генеральної Асамблеї ООН.

Цей авторитет, віру світу в потенційну успішність українського проекту, готовність допомогти в його реалізації ми з вами повинні конвертувати в широкий потік іноземних інвестицій в українську економіку, який вкупі з важкою повсякденною працею кожного з нас почне підвищувати соціальні стандарти українців до рівня європейських.

Президент переконаний, у нас майже склався загальнонаціональний консенсус куди рухатися, що будувати. Дискутуються лише деталі, лише питання, як краще.

Хитка ідеологічна рівновага, в якій Україна перебувала 23 роки, коли Україна балансувала між Сходом і Заходом, нарешті змінилася повною ясністю. 100% українців зараз — за єдину державу, за єдину країну! Конституційна більшість українців бачить її унітарною країною, ніякої федерації! І це, до речі, палкий привіт тим, хто зі Сходу чи Заходу радить нам «федералізуватися». Шановні, ви можете радити, але українці — проти! І ми нарешті є владою, яка вміє чути і здійснювати мрії українців. Я щиро на це сподіваюся, наголосив Петро Порошенко.

Переважна більшість українських громадян нарешті підтримує реалізацію Угоди з Європейським Союзом — Угоди про асоціацію і ідею вступу України до Євросоюзу. Ніколи раніше цього не було. Дорогі колеги, ми маємо цим скористатися. Рекордних показників нарешті досягла кількість тих, хто за українську мову як єдину державну.

Ворог поставив собі за мету не просто переглянути кордони. Мета інша. Нікому не потрібен Донецьк, Луганськ чи Донбас. Ми чітко знаємо, що йшлося про те, щоб розколоти державу або й зовсім стерти її з карти. Знищити нас як великий європейський народ. Та грубо прорахувався. Українська політична нація остаточно ствердилася на всіх теренах — західних і східних, північних та південних. Вона об’єднала представників різних етносів та носіїв різних мов. Своєю участю у Вітчизняній війні дві тисячі чотирнадцятого року за незалежність України наші російськомовні співвітчизники продемонстрували, що російською мовою вони люблять Україну аж ніяк не менше, ніж ми українською. І я пишаюся мужністю і відповідальністю наших співвітчизників!

Ми всі разом стали єдиним організмом, котрий може встояти перед будь-якими політичними маніпуляціями зсередини і тиском ззовні. І це ще одна важлива запорука успішності реформ.

Вітаю Вас, шановний Володимире Борисовичу, з обранням Головою Верховної Ради України, сказав Президент. Уже позаду — рекордно швидке формування коаліції, а попереду — думаю, що блискавичне, але відповідальне формування уряду. Для проведення реформ, здається, вже на старті ми з вами набираємо тієї швидкості, яка необхідна для того, щоб злетіти. Закликаю швидкість не втрачати.

Важливо, що при створенні коаліції не посади ділили, мені було приємно це спостерігати, а напрацювали детальний план фундаментальних змін в країні. І ці масштабні перетворення мають стати наступним етапом нашої Революції, плавно перетікаючи в ефективне реформування! Як ініціатор саме такого підходу до Коаліційної угоди, я хотів би подякувати вам за настільки відповідальну і ґрунтовну її підготовку. Сподіваюся, що над її реалізацією цей зал буде працювати з таким самим завзяттям, як і над підготовкою Коаліційної угоди. Я думаю, що практика була дуже вражаючою.

Але насправді суті це не змінює. У реалізації реформаторської, проєвропейської Коаліційної угоди я є надійним союзником нового парламенту. І керуватимуся насамперед Конституцією України, де — більш-менш, відносно чітко, — виписані повноваження і сфери відповідальності української влади. Я впевнений, що тільки від ефективної взаємодії, від нашої синергії ми зможемо реально добитися тих результатів, яких очікує український народ, і я зроблю все від мене залежне, щоб забезпечити ефективну і злагоджену роботу Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів України.

Петро Порошенко нагадав: я пригадую слова, які колись давно почув із вуст одного із батьків-засновників незалежної України, який теж сидів у цьому залі — В’ячеслава Чорновола, який казав: «І парламенти, і прем’єри, і президенти приходять і відходять. Залишається тільки свята справа нашого історичного відродження, справа демократії та державної незалежності. Дай Боже, нам любити Україну понад усе сьогодні, коли вона у нас є. Щоб не довелося гірко любити, втративши».

А ще він казав: «Нам потрібні сьогодні реформи, а не революції; сила закону, а не закон сили; добробут народу, а не всенародні злидні; суспільна злагода, а не затята ворожнеча; демократія, а не диктатура».

Я лише коротко зупинюся на деяких найважливіших питаннях нашої спільної з вами стратегії, які стосуються національної безпеки в ширшому її розумінні, продовжив Президент.

Найгірші справи у нас в судовій системі. Наші, вибачте на слові, «папєрєднікі» завбачливо окопалася в судах, а саме: нашпигували їх своїми людьми, які тепер перетворюють ці суди на адвокатуру із захисту прав та інтересів одіозних представників колишнього режиму.

Притчею во язицех стало рішення судді про звільнення з-під арешту командира роти «Беркуту», який звинувачується у розстрілі Небесної сотні. Наводжу лише один цей приклад не тому, що він поодинокий, а тому що надто промовистий.

Судова система, яка більшою мірою, ніж будь-що, потребує санації, катарсису, — цьому очищенню чинить найбільший спротив.

Як Президент я не маю права тиснути на конкретні суди і не буду цього робити. А от систему змінити разом з вами нам не просто дозволено, а наказано виборцями. Отож, однією з перших має стартувати судова реформа. Відповідні законопроекти подаватиму як екстра-невідкладні. Бо з такими судами, як тепер, у безпеці можуть почуватися лише ті, у кого є проблеми із законом. А от законослухняним громадянам від таких судів варто триматися подалі, правди там не знайти.

Зрозуміло, що дотичним до судової реформи є і реформування всіх правоохоронних органів, насамперед МВС та ГПУ. Дуже дякую за те, що цей розділ дуже добре виписаний в Коаліційній угоді. Дякую військовослужбовцям, які є сьогодні в цій Верховній Раді. Відчувається їх професійний підхід. Дозвольте нагадати, що стара Верховна Рада, в тому числі й за моїм наполяганням, встигла-таки ухвалити новий закон про прокуратуру.

Він незабаром набере чинності, як і закон про Національне антикорупційне бюро. Маю тут конкретну пропозицію до всіх, хто причетний до визначення керівника цього бюро. Я пропоную запросити на цю посаду людину з-поза меж України. Вона матиме одну перевагу — відсутність зв’язків в українській політичній еліті. Нікому не кум, не сват і не брат, рівновіддалений від усіх політичних сил технократ, якому ми усі довіряємо. От такий керівник точно забезпечить ефективну роботу бюро.

Реформатори усіх часів і народів не цуралися долучати до змін іноземців. У нас зараз багатьом відомствам допомагають закордонні консультанти. Та цього замало. Моя ідея полягає в тому, щоби через зміни в законах надати право залучати на державну службу іноземців, включно аж до членства в уряді. Або розширити коло осіб, яким Президент може надавати українське громадянство, причому в прискореному режимі. Від такого рішення буде подвійна користь: і залучення із західним досвідом професіоналів, і страховка від корупції.

Завдяки резонансу в ЗМІ ви, напевно, відчули початок кількох великих антикорупційних процесів. Мені тут дехто радить не виносити з хати сміття, а я думаю інакше. Чим більше розголосу, тим швидше люди відчують, що керівництво держави нетерпиме до корупції. Та й в смітті, до речі, можна задихнутися.

Втім, я не хотів би формувати хибне враження, ніби корупцію можна подолати лише репресіями. Поки буде відповідний гумус, з нього виростатимуть нові й нові корупціонери — як ті гриби після дощу. Куди ефективніше боротися з причинами корупції, руйнувати її механізми. Так, з людською природою нічого не вдієш, але дерегуляція, зменшення ролі чиновництва хоча й не панацея, але сильнодіючий препарат в боротьбі з цією епідемією.

Я ретельно проаналізував більшість рішень з дерегуляції, ухвалених останніми роками. Там цікавий винахід, хоч бери та патентуй. Відомство ніби ліквідується, їх стає дедалі менше, а от його функції тонким-тонким шаром розмазуються поміж іншими міністерствами та відомствами. А яка різниця підприємцю, з якою «ксивою» до нього прийшли за поборами? Така дерегуляція — профанація.

Реальна ж дерегуляція разом з податковою реформою мають запустити економіку і відновити процес зростання. Ми обов’язково в цьому досягнемо успіху.

Частиною тектонічних перетворень має стати і реформування оборонного сектору: армії, спецслужб, ВПК. Надто повірили в перспективи миру в усьому світі. І ми занадто рано повірили у «вічний мир». Пожинаємо тепер гіркі плоди і чужої агресивності, і власного безвідповідального пацифізму.

Думаю, ви всі розумієте, що у нас нема іншого виходу, крім як нарощувати військові асигнування. І вже зовсім скоро вам подадуть відповідний проект бюджету. Іноземних солдатів біля наших кордонів — як сарани. А найближчими роками Україна мусить розраховувати насамперед на боєздатність власних Збройних Сил.

Для цього нам треба насамперед вкластися фінансами та зусиллями в доозброєння та переозброєння військ засобами високоточного вогневого ураження, сучасними пристроями розвідки та зв’язку, новою бронетехнікою. Збільшити кількісно армійську авіацію.

В ході АТО виявилася неефективність старої системи тилового, технічного та медичного забезпечення. Ми на ходу її міняємо — із широким залученням волонтерів, не обтяжених мертвими й часом просто дурнуватими інструкціями часів Першої світової. Тих, хто не справляється, — звільняють, хто прокрався, — мають сісти.

Щоб забезпечити ритмічне фінансування підприємств ВПК, ми вже зараз починаємо проектувати державне оборонне замовлення не на рік, а як мінімум — на три. Хоча тут потрібен ще ширший горизонт планування.

Неминучою є певна мілітаризація суспільства — в здорових межах. Навіть початкова військова підготовка має стати одним із головних предметів у школі — саме там закладаються основи військово-патріотичного виховання.

У нас нема сьогодні іншого вибору, крім як поки що відмовитися від повного переходу армії на контрактну основу. Сусіди підправили наші плани. Без призову — поки що ніяк.

Сьогодні незаперечним є факт, що проголошена в 2010 році позаблоковість України не змогла і не могла гарантувати безпеку і територіальну цілісність нашої країни. Від неї треба відмовлятися.

Ця позиція призвела до великих втрат, тому ми й вирішили повернутися до курсу на інтеграцію до євроатлантичного безпекового простору. Ми вже сьогодні поглиблюємо співпрацю з НАТО, працюємо над оперативною сумісністю Збройних Сил України із арміями країн—членів альянсу, переорієнтовуємося на натовські стандарти в оборонно-безпековому просторі. Але в той же час закликаю всіх усвідомити, що політичні спекуляції навколо негайного, «вже сьогодні», приєднання до НАТО не наближають, а, на жаль, навпаки, віддаляють від України час вступу. Потрібно не словом, а ділом, реальною працею досягти критеріїв, яких потребує членство в НАТО. І по-друге, будемо відвертими, слід брати до уваги і дуже обережне ставлення до цієї теми з боку деяких наших зарубіжних партнерів. Зробили заяву — тут же отримали відповідь про те, що Україна ніколи не буде членом НАТО. Це не їм вирішувати, це вирішувати українському народу. І треба починати не з гучних заяв, яких було вже багато, а з реальних практичних реформ. До речі, реформи і критерії, які є в плані дій щодо членства в НАТО, і реформи і критерії, які є в Угоді про асоціацію, на 96% збігаються. Давайте будувати і реалізовувати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом.

Урешті-решт, головна різниця між Україною і Росією полягає вже не тільки і не стільки у мові, скільки в різній політичній культурі, яка була продемонстрована під час виборів і під час нашої Революції Гідності, наголосив Президент. У різних типах стосунків між владою і суспільством і в різному ставленні до свободи та демократії.

Зазначені зміни, однак, не знімають з порядку денного питання підтримки української мови і тих заходів, які в європейській політичній культурі називаються позитивною дискримінацією. Це така форма підтримки тих, хто тривалий історичний час піддавався переслідуванням та утискам. І українська мова, як єдина державна мова, є надзвичайно важливим консолідуючим чинником суспільства і держави.

Питання національної безпеки стосуються і церковних проблем. Це надто чутлива сфера, яка потребує обережності; де протипоказані різкі рухи; де перш ніж раз відрізати, міряють не сім, а сімдесят сім разів. Але із досвіду останніх років ми ніколи не забудемо, що інколи підготовка до поглинання країни починається нібито зі спільних молитов або хресних ходів. Ми всі маємо пам’ятати про любов до Батьківщини, про любов до України, і я впевнений, що це має бути нашим першим пріоритетом.

Наша політика має бути спрямована на те, щоб крок за кроком рухатись від країни Революції Гідності до, власне, Країни Гідності.

Слава Україні!