У взуттєвій майстерні на вулиці Фабричній у Рівному знайдете... міні-музей. Майже десять років тому, відкриваючи свою майстерню, її власник Олександр Ничипорук хотів, щоб відвідувачі не лише отримували якісні послуги, а й, за бажання, дізнавалися багато цікавого про нашу історію.
Олександр якщо береться за якусь роботу, то виконує її бездоганно. Попервах цей вищий професійний пілотаж підтверджувала й вивіска: «Ремонт взуття — швидко та якісно». Але невдовзі скромний господар майстерні власноруч зняв її, бо вважає, що так мають казати про його роботу самі люди. А вони так і роблять!
— Як сказав, так і зробить: гарно, добре і вчасно, — такої високої оцінки удостоює майстра від імені колективу поліклініки «Північна» масажистка Валентина Парай.
— Запитайте будь-кого в окрузі і вам скажуть: «Безвідмовний майстер». І дітям, і дорослим однаково добре взуття відремонтує. Треба, то й раніше прийде на роботу чи довше залишиться, — ділиться своїми спостереженнями тамтешній мешканець Василь Смикалов.
Такі само схвальні відгуки про майстра почула від Миколи Бондарчука та Вікторії Медов’як, які возять до нього взуття з інших мікрорайонів Рівного.
Улаштувавшись у 1985 році після армії на тодішню взуттєву фабрику (була така в Рівному на вулиці Котляревського), самотужки виконував замовлення не тільки з ремонту, а й із пошиття взуття. Та головне — з учителем йому пощастило: сам Микола Антонович Кондратчук, іменитий рівненський взуттьовик, передав хлопцеві багато професійних секретів. І щоб бути справжнім асом своєї справи, Олександр брався і досі береться за найскладніший ремонт. Про таких, як він, кажуть: діло майстра боїться.
Окрім професіоналізму, відвідувачів приваблюють відкритість і сердечність майстра. Олександра знають і як цікавого співрозмовника та завзятого колекціонера.
Експозиції міні-музею у взуттєвій майстерні — окрема тема. Власник якось пробував усі експонати переписати, та це завдання виявилося затяжке. Тож достеменна кількість зібраного невідома. До того ж вона постійно збільшується. А почалося все спонтанно.
— Спочатку виставив у майстерні свою колекцію старовини — для інтер’єру, так би мовити, — розповідає Олександр Ничипорук. — Бачив не раз, що так під старовину стилізують кав’ярні, ресторани. То подумалося: чому б не облаштувати в такий спосіб і свою взуттєву майстерню.
А в хорошої справи завжди знаходяться помічники. Тож тепер у майстерні-музеї можна споглядати предмети вжитку різних років.
— Більшість цих речей пов’язана з рідними людьми і вже тим мені дуже дорога, — зауважує Олександр. — Чимало назбиралося й предметів, які відображають історію взуттєвої справи. Ось колишній німецький набір інструментів: амбус, фумель, геленочник та інші (на знімку).
Залишилося як музейний експонат і післявоєнне взуття з автомобільних шин, привезене із Зарічненського району нашої області.
За диковинку теперішнім людям бачити наші поліські постоли і російські лапті та лико для них.
Серед старовинних знарядь праці — здебільшого ті, що пов’язані з переробкою льону. Вочевидь, далося взнаки сусідство майстерні з льонокомбінатом. Тут і веретена, прядки, моталки, гребені, рублі, пристрій для виготовлення канатів і навіть деталі від ткацького верстата, для якого виявилося в цьому міні-музеї замало місця. А що вже всіляких прасок, годинників, самоварів, швейних машинок, сифонів, глечиків, ювілейних медалей, радіоприймачів- «брехунців», статуеток... Віє старовиною від гасових ламп, ліхтарів, ковзанів, плетених кошиків, ступи, дерев’яних ночов, чудернацьких замків і ключиків. А деякі побутові прилади радянської доби ще й досі в робочому стані. Телеграфний ключ, наприклад, арифмометр (прародич калькулятора), фотоапарати різних поколінь, тодішня побутова і радіотехніка...
За потаємними дверцятами — колекція з кількох сотень значків. Це свого роду згадка про сімейні мандри. Про всі ці експонати їх господар знає стільки всього, що йому можна працювати екскурсоводом у справжньому музеї.
Фото автора.
Післявоєнне взуття з автомобільних шин демонструє Олександр Ничипорук.
