У житті часто одна коротка зустріч може змінити, вирішити долю. Будучи восьмикласником Голосківської сільської школи, Онисим Стадник потрапив на Всесоюзну виставку досягнень народного господарства.
— Там я зустрівся із самим Мічуріним! — каже з гордістю Онисим Сергійович, навіть зовні чимось схожий на знаменитого селекціонера. — Відтоді в моїй душі й поселився потяг до садівництва. Працював на заводі, а сам тільки й думав, як би вирватися до своїх дерев. Урешті перейшов у котельню кочегаром: добу відпрацюю, а три — вдома. Отак і зумів зробити багато з того, що планував. Син Полікарп теж серйозно захопився садівництвом.
А ще Онисим Стадник часто згадує батька та інших місцевих бідняків-безхатченків, які в двадцяті роки минулого століття довго добивалися виділення землі під забудову. Їм казали: тут для вас землі немає, як хочете будуватися, то хати зводьте на колесах. Допоміг родич, який займав посаду в одному з міністерств. Дозвіл через роки таки отримали. На той час бажаючих закласти нове село під містом помітно поменшало, не всі здатні вперто домагатися свого, долати опір. Батьківський дім служить Стадникам донині. А син закладав майже всі сади у своїй Слобідці. Але, мабуть, в жодній садибі немає такої дивовижі, як у його власній.
Господар веде поміж рядами яблуньок, груш, декоративних вишень, колоновидних туй... Ось плакучий граб, а там — декоративна верба з гіллям, що ніби гофроване. У Стадника справжній розсадник. Деякі екзоти син привіз із-за кордону, на заробітки потрапив у лісництво.
Тільки-но пан Онисим дізнається про якусь новинку, одразу хоче поселити її у своєму саду. І не шкодує на це коштів. Із сином свого армійського друга Станіславом Францішком не пропускає жодної виставки. Звідти й везе щепи, які служать маточниками для нових посадок. З одного боку, його заняття — насолода для душі, з другого — певний доважок до пенсії. Щоправда, попрацювати треба чимало, і не абияк, а з любов’ю, бо інакше рослини будуть хирляві.
— Далеко не всім, хто продає садівний матеріал на базарі, тепер можна вірити, — пояснює Онисим Сергійович. — У цій справі махлярів розвелося хоч відбавляй. Люди в гонитві за грішми зовсім совість утратили. Тому віддаю перевагу окуліруванню з дерев, які придбав на виставці чи у відомому розсаднику. На це, звісно, потрібен час і терпіння. Раніше робив усе сам, а сьогодні маю 700 саджанців, мусив кликати на допомогу знайомих фахівців із Бричан: ці жінки вчотирьох за день до восьми тисяч окуліровок роблять.
Особливо захоплюється Онисим Стадник колоновидними сортами. Вони найкраще підходять для малих дачних ділянок, адже такі дерева можна садити густо, лише через один метр, попід загорожею, вздовж стежинок. Із них легко й зручно збирати врожай. Із добрих рук Онисима Сергійовича не один земляк розжився на здорову яблуньку чи грушу, ягідники найсучасніших сортів. Ще й отримав цілий міх корисних порад. «Найкращий час посадки саме тепер, восени, дереву треба дати час адаптуватися на новому місці».
Якось Онисим Сергійович ходив аж хворий: побачив на ринку чоловіка, який продавав букети незвичних сонячно жовтих деревовидних півоній. Запитав, скільки коштує саджанець. Той назвав ціну — 350 гривень. Пан Онисим купив у нього зрізані квіти й вирішив отримати кущ із живців. Далеко не всі гілочки вкоренилися. На це пішло два роки. Та кілька молодих кущиків вселяють надію. І садівник чекає їх цвітіння, як японець Тойчі Іто, селекціонер, який вивів жовту півонію, схрестивши деревовидний та трав’янистий види цієї рослини. Немає нічого цікавішого за те, що ти зробив власними руками. Ось, провівши серію схрещень, вдалося вивести нову ожину — червону. Малинові та ожинові плантації схожі на кулі: садівник має намір зробити ягідники горизонтальними, щоб легше вкривати їх на зиму.
Ще одна гордість садівника — його теплиця. Тут царство цитрусових, інжиру, який уже почав плодоносити. Перший лимон сорту павлівський виміняв за алое. Але знову-таки — сам нарізав живці. Тепер має кілька деревець (на знімку) і з них плекає нові, які йому часто замовляють. Багато під плівковим дахом і квітів. Ось різнокольорові кали, альстромерії (на знімку внизу). Маленька гілочка в руках чарівника приживається й дає нову рослину.
Ентузіаст ділиться секретом, як найкраще зберегти живці: слід увіткнути їх у картоплину. Поливати допомагає дружина Людмила Казимирівна. Господар ретельно стежить, щоб під листками не сховалася тля чи білокрилка, вчасно дає їм бій. Обігрівати своїх зелених плеканців пан Онисим не довіряє нікому. Опалювальну систему придумав сам. Узимку йде в хід усе, що горить, навіть тирса.
Фото автора.
