Хатинка в райському куточку

Як правило, для місцевих жителів їхні імена не становлять великої таємниці. І все-таки говорити багато про власників ніхто не хоче. Чому? Швидше за все, спрацьовує стара звичка: щоб не нажити зайвих неприємностей. Бо кожен знає, що власники таких маєтків — люди «непрості».

Добре, що у прокуратурі нарешті не побоялись поцікавитися цими темами. І дізналися чимало цікавого. Зокрема, й щодо того, хто звів хатинки прямісінько на березі Дністра, в рекреаційній зоні.

Свого часу Красилівський агрегатний завод уклав основний договір оренди з Новоушицькою райдержадміністрацією, відповідно до якого підприємство отримало право на облаштування пляжу. Справді, чому б тому, хто має кошти, не облагородити цю територію, не зробити гарне місце відпочинку для місцевих жителів і туристів? Тим паче що в тамтешніх сільських рад та й у районної коштів для цього не вистачає.

Але з часом задумка дещо розширилась. І завод уже самостійно здав в суборенду кілька ділянок у прибережній смузі фізичним особам. І теж, начебто, із благородною метою — облаштувати пляж. Здавалося б, нічого поганого у цьому немає. Але чомусь цим договором суборенди ще й було дозволено звести споруди. Хоча в основному договорі оренди така позиція не була зазначена.

У результаті на березі Дністра, в селі Рудківці, з’явились ось такі споруди (на знімку). Симпатичні, чи не так? От тільки одна «проблемка»: вони виросли на землях водного фонду рекреаційного призначення. А їх фундамент побудовано просто в річці. При цьому всі разом вони займають близько сімнадцяти соток землі.

Щоправда, житловими чи дачними їх так і не назвали. Чомусь за ними закріпилась назва елінги. Для багатьох це слово малозрозуміле. А словник української мови тлумачить його так: приміщення для побудови і ремонту суден на березі.

У тому, що хатинки зведено на березі, можна не сумніватись. Але про те, щоб вони нагадували суднобудівні стапелі чи ремонтні приміщення, й мови немає. Не треба бути фахівцем в архітектурній справі, щоб зрозуміти, що ця тиха заводь — для відпочинку обраних. Бо ж видно, що оселі навіть парканом огороджені. І це замість того, щоб на цьому місці розташувався доступний для всіх пляж.

— «Елінги» збудовано самочинно. Без будь-яких дозвільних та погоджувальних документів. До того ж прохід до річки загороджує паркан, перекрито проїжджу частину дороги. Тому прокуратура звернулася до суду з позовними вимогами визнати недійсними договори суборенди земель водного фонду та знести незаконно збудовані споруди, — розповів прокурор області Олег Синишин.

Прокуратура пред’явила до Новоушицького районного суду сім позовів про визнання недійсними згаданих договорів суборенди земель водного фонду. Вона вимагала також знесення самочинно збудованих споруд та скасування державної реєстрації права власності на них. До честі суду, всі позовні вимоги судом задоволено.

Але прецеденти, коли суд зобов’язував знести незаконно споруджені будівлі, в області вже були. От тільки окремі незаконні красені-новобудови стоять і досі, а історія їх знесення затяглась на роки. І кінця їй не видно.

Чому? Ну хоча б із тієї банальної причини, що ні в кого просто рука не піднімається руйнувати новісінькі приміщення. Але це з області моралі. Насправді законом просто не передбачено, хто і за який кошт має це робити.

Та є ще одна обставина — чи варто валити вже збудоване? Адже ми не настільки багаті, щоб дозволяти собі таке марнотратство. Чому б у згаданій історії не передати готові приміщення, а в тому, що їх зведено зі смаком і по-господарськи, можна не сумніватись, у розпорядження сільської ради? А та могла б використати на свій розсуд, наприклад, здавати відпочивальникам. Ось тобі і місце відпочинку облаштовано, і туристам користь, і місцевому бюджету вигода. Але до таких рішень наше судочинство, очевидно, ще не доросло.

Як і до тих, які по-справжньому карали б чиновників та всіх тих, хто причетний до укладення незаконних договорів та різних дозвільних документів. Адже всяке незаконне будівництво розпочинається саме в той момент, коли, здавалося б, зовсім непримітний чиновник ставить свій підпис під зовсім незначущою довідкою. А потім заповідні зони «розквітають» приватними маєтками. Або ще гірше — промисловими виробництвами.

Минулого року за результатами розгляду позовів прокурорів вдалося повернути державі з незаконного користування понад чотири тисячі гектарів земель водного фонду вартістю майже 116 мільйонів гривень. У багатьох районах можуть навести такі приклади. Так, у Кам’янець-Подільському на берегах того-таки Дністра чоловік, як тепер свідчать офіційні документи, самовільно зайняв земельну ділянку. На ній він без будь-яких дозволів збудував гараж, бетонний пірс і фундамент. А на неодноразові приписи контролюючих органів просто не реагував.

— Спеціалізована прокуратура заявила позов до цього громадянина з вимогою звільнити ділянку та знести збудовані споруди. Позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Тепер чекаємо на виконання рішення суду, — продовжив свою розповідь Олег Синишин.

Але чи дочекаються? Все знову вперлось у ту саму проблему.

А ось ще один факт використання земель під водоймою. Полонська РДА уклала з фізичною особою договір оренди земельної ділянки водного фонду площею понад сім з половиною гектарів. Земля була надана для рибогосподарських потреб. А фактично її використовували для видобування каоліну — білої глини, з якої виготовляють вогнетривку цеглу. Правоохоронці зафільмували, як на розритому ставку працює техніка і завантажується глина. Про розведення риби навіть не йшлося. Усе це стало підставою для того, щоб рішенням суду договір оренди таки було розірвано. Але тут ситуація простіша: відвести техніку — це не валити будівлі. Та щоб не ламати голову над тим, як це зробити, можливо, варто не доводити до того, щоб у заповідних місцях з’являлися нові господарі та їхні будиночки? Бо частенько траплялось і так, що різні «самочинні» дії відбувались із мовчазної згоди місцевої влади.

Сьогодні прокурори розповідають про порушення, які сталися в минулому. Тож нескладно звинуватити у всьому колишню владу. Скажімо, як і у випадку, коли Хмельницька міжрайонна прокуратура з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері виявила незаконні накази головного управління Держземагентства в області про надання трьом громадянам дозволу на виготовлення документації з передачі їм у власність шести гектарів землі за межами населених пунктів. Та з’ясувалося, що ці ділянки розташовані в межах земель лісогосподарського призначення, перебувають у постійному користуванні державного підприємства «Кам’янець-Подільське лісове господарство». Мало того — належать до території ботанічного заказника загальнодержавного значення «Довжоцький». Отже, парадокс: з постійного користування державного підприємства земля не вилучалась, її цільове призначення не змінювалось, а в результаті опинилась у руках приватних осіб.

Тож прокуратурою заявлено до суду три позови про визнання незаконними та скасування наказів Держземагентства. Один із них уже задоволено. Хотілося б бачити в цій історії лише прикрий випадок. Але, схоже, він більше нагадує сталу практику. Бо ГУ Держземагентства вже у Славутському районі надало громадянці понад гектар землі лісогосподарського призначення, яка перебуває в постійному користуванні державного підприємства «Славутське лісове господарство».

На вимогу прокурорів, за неналежне виконання своїх службових обов’язків під час розпорядження землями до дисциплінарної відповідальності притягнуто півтора десятка посадовців підрозділів Держземагентства. І що показово: далеко не всі порушення відбувалися за минулої влади.

Було складено майже два десятки протоколів про вчинення адміністративних корупційних правопорушень, пов’язаних із земельними відносинами. Усі протоколи розглянуто судами. Винних притягнуто до передбаченої законом відповідальності — штраф у 170 гривень. Цікаво, чи може таке покарання втримати чиновників від «земельної» спокуси? Адже мова саме про тих посадовців, які уповноважені розпоряджатися землями державної форми власності.