Черецьке — невеличке село Мoложавської сільської ради. В ньому проживає трохи більше як 30 осіб. Проїжджаючи цим населеним пунктом, я здивувався, побачивши жінку, яка прала у водоймі одяг. Здавалося, подібне мало вже відійти в минуле! А тут, у віддаленому селі, оточеному лісами, немов 50 років тому жінка вимахувала хвацько прачем, аж луна віддавала на весь куток. Що за чудасія? Тут зупинився час?
Жінка стояла, зігнувшись, на дерев’яній кладці, підтримуваній брусами, недалеко від берега. Вона вправно орудувала прачем, вибиваючи з мокрого одягу бруд.
Знайомлюся із пральницею. Ніні Петрівні Чаюк уже 61 рік. Вона виростила трьох дітей, поховала чоловіка. Тепер живе сама. Сини приїжджають допомогти по господарству, збирати картоплю.
— Це ви так перете, бо пральної машини не маєте? — запитую.
— Чого ж, маю.
— Тож навіщо сюди приходите?
— Як тут не прополоскаю, наче в брудному ходжу. Та в нас у селі всі так перуть. І з іншого кутка сюди приходять. У нас так з роду віку заведено. Нам це передали матері. А їм їхні.
Місцевий житель Іван Васильович Жук підтвердив, що в Черецькому дуже чистоплотні жінки. Хоч більшості з них за 70, але не зраджують традиції: полощуть білизну в копанці.
Що ж, не всі звичаї сільського побуту відходять у небуття разом із появою нової техніки та модних пральних порошків. Мешканці Черецького своєю традицією у такий спосіб немов опираються «хімічним» подарункам часу.
Городнянський район
Чернігівської області.
Фото автора.
