У травні нинішнього року на старому цвинтарі в Кам’яному Броді Луганська провалилися дві могили. Провалилися на величезну глибину — метрів п’ятнадцять. Пошуковий загін військово-патріотичного об’єднання «Каскад», який очолює Олександр Гизай, спустився вниз і дослідив обвал. Було виявлено підземну залу, мабуть, рукотворну, але далі проводити розкопки не стали. Місце відгородили, провал засипали, але версії про виникнення таких порожнин під землею залишилися. Про них нашому кореспондентові розповів луганський історик, краєзнавець Валерій Снєгірьов.

Поки що тільки версії

Найстаріший район Луганська Кам’яний Брід стоїть на узвишші, і його добре видно з центру міста. Землі тут погані — мергель та пісок, але як будівельний матеріал їх широко використовували здавна, тому всі старі приватні будівлі в Камброді викладено з мергелю. Старий цвинтар теж стоїть на піщаному пагорбі, схил якого дуже поритий. Старожили розповідають, що тут брали пісок, коли в Луганську будували перші заводи. Для металургійного виробництва потрібні форми, куди заливають розжарений метал. До складу цих форм входить пісок. Швидше за все, на схилах пагорба пісок і брали, тому що тут зручне місце для під’їзду. Це найперша версія.

Старожили пам’ятають, як хлопчиками ходили сюди й лазили цими ходами. Фахівці кажуть, що якби цвинтар стояв на мергелі, ґрунт ще тримався б, а пісок навантаження не витримує. Мабуть, хтось брав пісок, не зважаючи на геологічної особливості, тому є підозра, що ці підземні ходи — ровесники луганського патронного заводу, котрий побудували в 1800 році.

Відповідно до другої версії, виявлені порожнини можуть бути підземною церквою. Є спогади одного жителя Камброду. У дитинстві він із друзями облазив усі ходи і знайшов приміщення, котре, на його думку, підходило для церковної служби. Про це свідчили місце для іконостаса, поріжок, заглиблені у ґрунті місця для ікон і нагар від свічки. Історики цю версію не відкидають. У 1920-ті роки, коли радянська влада боролася з церквою, цілком можливо, що віруючі люди пішли в катакомби й тут спілкувалися з Богом. Ще розповідають, що у війну, під час бомбувань і обстрілів у 1942 році, тут ховали поранених. Це очевидці того часу підтверджують. Коли фахівці досліджували провал, з’ясували, що тут справді є порожнини, які не мають виходів на поверхню, а, навпаки, йдуть углиб.

Чи є схеми підземного Луганська?

З’ясовується, в Луганську багато різних підземних ходів, які не досліджуються й не вивчаються. Наприклад, директор Центру народної творчості, що на вул. Леніна, стверджує: під будинком є підвал з ходами, які ведуть і вбік річки Луганка і вбік Красної площі. Це дуже старий будинок, креслень його будівництва не збереглося, тому невідомо, що замислювали його творці. Вулиця, на якій розташований будинок, у старі часи була дуже велелюдною, однієї з центральних. Можливо, за допомогою таких ходів, тунелів, купці пересувалися швидко й непомітно.

У Старобільську, наприклад, такі ходи були в багатьох купецьких будинках і часто вели до церкви. Щоб не йти на службу в спеку або непогоду вулицею, купці йшли підземним переходом. Деякі будинки дожили до нашого часу, але таємниці підземного життя не розкривають. Старобільський монастир дотепер сповнений різноманітних легенд про підземні тунелі й цілі галереї, до того ж такі, що може проїхати віз, запряжений двійком коней. Уважається, що саме тут Нестор Махно сховав свої скарби. До речі, є офіційне підтвердження того, що на березі річки Айдар є вихід з підземелля монастиря. У 1960-ті роки його забетонували. Як розповідають історики, з огляду на підземні переходи Старобільська, уряд вирішив створити тут бомбосховище для партійної еліти області на випадок війни. Так це чи ні — точно невідомо, це питання ніхто принципово не вивчав.

А що стосується дигерів, які могли б зайнятися вивченням підземних порожнин, катакомб тощо, як, наприклад, у Києві, то в Луганську таких немає. Принаймні офіційно про них ніде не заявлено. Може, така група й є, але хлопці не хочуть світитися, боячись потрапити під марку «чорних археологів».

До речі, після війни великі будинки обов’язково будували з бомбосховищами. У Луганську вся Красна площа порита такими приміщеннями, вони з’єднані між собою підземними переходами. У Севастополі такі ходи зробили туристичною родзинкою, а в Луганську про це поки що лише говорять. Сьогодні багато старих заводів області стоять напівзруйновані й можна побачити, як у деяких місцях земля провалюється на велику глибину. Напевно, в когось зберігаються карти підземних будов і ходів. Напевно, вони є у старих підприємств, таких, як завод Леніна, тепловозобудівний, патронний. Але їх навряд чи можна знайти або хоча б побачити.

Луганськ.

Історична довідка

У 1795 році Катерина ІІ підписала указ про закладення ливарного заводу на річці Лугань. Будувати гарматно-ливарний завод було доручено шотландському гірничозаводчику й винахідникові Карлові Гаскойну. Вивчивши корисні копалини краю, Гаскойн запропонував лити пушки із чавуну, а не з міді. Для цього побудували чавуноливарний завод біля селища Кам’яний Брід поблизу річки Лугань. Будували досить швидко. У 1800 році було видано перший чавун. Розростався завод, а разом із ним і селище, що називалося Луганським заводом. До 1830-х років було вже майже 200 приватних будинків, але збереглися й казарми, де тулилося найбідніше населення.

Довідка

З англійського слово «дигер» перекладається як «копач». У нас дигерами називають людей, які захоплюються дослідженням штучних підземних споруд.