П’ять родів військ Володимира Полякова

У 1973 році Володимира призвали до Військово-морського флоту. Після демобілізації він закінчив спеціальну школу техніків і на кораблях Північного флоту продовжив підкорювати моря та океани. Мічман Поляков добре знає, що таке тривалі походи, багатобальні шторми...

1986-й. Володимира відправляють до Афганістану виконувати, як тоді казали, інтернаціональний обов’язок. Служив у Кабулі. Не раз доводилося дивитися смерті в очі, та пощастило — залишився живий. А от переживати смерть бойових побратимів довелося. Та Полякову, як ніколи раніше, хотілося жити, бо незадовго до цього в його житті сталася, можливо, найголовніша подія — він одружився, і тепер його чекала вагітна кохана дружина Віра. З далекої, незрозумілої, жорстокої війни вона зустріла чоловіка вже з маленьким синочком...

А доля... дала змогу Володимиру Полякову відчути особливості служби ще й в авіації.

Військовий кітель Володимира Олександровича та сімейний альбом — особливі реліквії родини Полякових. І не біда, що перший став тіснуватий для свого господаря, бо не такий уже він стрункий, як в молодості. Головне — справи. А про них, бойові та трудові, нагадують нагороди, серед яких медаль «За бойові заслуги», відзнака «За зразкову службу». А в сімейному архіві — Грамота Президії Верховної Ради СРСР за підписом Горбачова — справжній раритет...

А пізнавши море і небо, пройшовши непростими шляхами кадрового офіцера, декілька років відслуживши в міліції, він повернувся на рідну землю і вирішив усе своє подальше життя присвятити їй. Вийшовши на заслужений відпочинок ще задовго до 40-річчя, сповнений енергії та сил Володимир Поляков усвідомив себе військовим пенсіонером, але не змирився з цим, бо зрозумів: сидіти вдома не зможе, оскільки змалку звик діяти рішуче, приймати самостійні відповідальні рішення. Про який відпочинок може йтися, коли треба ставити на ноги трьох синів?! Тож вирішили відкрити власну справу — щоб і собі, і людям. Так у Кіровограді з’явилося сімейне підприємство під назвою «Полівер» («Поляков» і «Віра»).

Спочатку відкрили столярний цех, потім спробували займатися виробництвом шлакоблоків.

— Але життя підказало нові рішення, — згадує Володимир Олександрович, — і, зрештою, віддали перевагу автоперевезенням. Люблю дорогу, сам залюбки керую автомобілем, тож чудово розумію: без машини не обійтися практично в жодній галузі. Рух, переїзди, перевезення — це рушій прогресу, ознака змін на краще. А головне, те, що спонукає не зупинятися.

Стартового капіталу не було, тож на свій перший КрАЗ, з якого розпочалась історія підприємства, гроші довелося позичати. Пізніше придбали ще декілька КамАЗів... Прийшли на «Полівер» сини, а згодом і їхні дружини, наймані працівники. І справи закрутилися. Поступово арсенал автомобілів «Поліверу» розширився до кількох десятків, а кількість працюючих у колективі — до 22 на постійній основі та до 70 сезонних працівників. Сьогодні підприємство по праву вважається у своїй галузі, тобто у сфері автоперевезень, одним із кращих на Кіровоградщині. І якщо колись шукали замовників, то нині вони знаходять надійних перевізників самі. Географія діяльності охоплює практично всю Україну. З липня по грудень перевозять вантажівки зерно, насіння, інші продовольчі продукти від сільгоспвиробників до місця промислової переробки. Серед партнерів, котрі вже багато років надають перевагу саме «Поліверу», чимало відомих вітчизняних брендів та зерноторговельних компаній.

Часто складно уявити, як члени однієї родини можуть тривалий час бути поруч одне з одним, і на роботі, і вдома. А от у Полякових це виходить дуже вдало й органічно: вони просто не встигають одне одному набриднути — так багато виробничих клопотів. А в рідкісні моменти відпочинку (напружений робочий ритм не дозволяє розслаблятися надовго) збираються разом Полякові-старші, середні й молодші, бо є багато речей, які їх об’єднують. Серед таких — спільний відпочинок на морі, в горах чи в лісі — щоб насолодитися радістю спілкування і набратися наснаги для подальшої праці.

На запитання, що допомагає і що заважає успішно працювати, Володимир Поляков відповідає: «Нам ніщо не заважає — ні погода, ні контролюючі перевірки. Нічого приховувати: податки сплачуємо добросовісно, всі відрахування до різних фондів робимо вчасно (щороку підприємство сплачує до бюджету близько 300 тисяч гривень податків та інших платежів. Для працівників створено всі необхідні умови для роботи і відпочинку. Активно і результативно організовується робота, спрямована на зміцнення матеріально-технічної бази, збільшення кількості робочих місць. — Авт.). Ми — живе, працююче підприємство, з нормальними стосунками в колективі і конкретними планами на майбутнє. А допомагає впевнено вести справи дуже проста річ — присутність поруч близьких і надійних людей — рідних і друзів».

А ще Володимир Поляков може тримати удари долі, хоч би які вони були. Кілька років тому трагічно загинув старший син. Подальша доля напівосиротілої сім’я складалася не найкраще. Спочатку онуки потрапили до дитячого будинку. А поки дідусь із бабусею вирішували необхідні формальності опікунства, мало не сталося непоправне — онуків забирали із дитячого будинку чужі люди, щоб відвезти до іншої країни. Далеко не кожен витримає непосильний вантаж такого горя. А він вистояв, залишився таким само привітним і добрим. А обставини, врешті, склалися так, що дідусь із бабусею замінили своїм онукам батьків — вирішальними були слова малюків: «Хочемо жити в дідуся!».

Нині працьовита сім’я Полякових твердо стоїть на ногах, впевнено дивлячись у майбутнє — майбутнє своїх дітей і онуків...

У кабінеті директора не змовкає телефон. Декілька людей турбували з приводу працевлаштування. Жодному з кандидатів керівник «Поліверу» не відмовив у зустрічі.

Скати, диски, гальма, жиклери та форсунки — ці звичні для автомобіліста проблеми розв’язуються оперативно і злагоджено. Бо найголовніше — вчасно випустити машини в рейс, передбачивши й запобігши усім можливим ускладненням. Стабільна робота — запорука міцних партнерських відносин, а значить — гарантія отримання прибутку, працевлаштування людей та їхнього стабільного заробітку.

На підприємстві скрупульозно враховується особистий внесок кожного працівника, а заробітна плата виплачується вчасно і в повному обсязі. У разі хвороби водія, автослюсаря чи членів їхніх родин керівник підприємства завжди готовий підтримати і фінансово, і морально. Тому, напевно, і тримаються тут працівники багато років. Водій КамАЗу Володимир Сагаль (працює на «Полівері» вже кільканадцять років) каже, що саме надійність Полякова та його команди тримає його на підприємстві.

— А я прийшов на «Полівер» одразу після строкової служби, — продовжує водій Анатолій Кравченко. На короткий час змінював місце роботи, але знову повертався на підприємство і працюю тут із задоволенням, хоча й непросто іноді доводиться. Але хоч які важкі були робочі моменти, з Володимиром Олександровичем пішов би навіть у розвідку. Ми всі йому довіряємо.

Сьогодні чимало підприємців намагаються приховати свої прибутки, а Поляков декларує повну прозорість своєї діяльності, та ще й благодійністю займається. Родина Полякових часто переймається численними проблемами дитячого будинку «Барвінок». На одній із фотографій директор «Поліверу» з вихованцями цього специфічного дитячого закладу. Знімок розміщено у «Віснику податкової служби Кірово-градської області», а це, погодьтеся, багато значить.

Має великий авторитет серед підприємців, керівників підприємств, воїнів-інтернаціоналістів, ветеранів бойових дій, працівників органів внутрішніх справ міста і області. За активну громадську діяльність, особистий вагомий внесок у розвиток ветеранського руху, патріотичне виховання молоді у 2012 році Володимир Поляков відзначений Подякою Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України.

Спираються на Володимира Полякова й інші державні та громадські організації та заклади. Наприклад, обласна спілка ветеранів Афганістану, членом якої він є.

Постійну підтримку й турботу має в особі Володимира Полякова й Спілка козаків Війська Запорозького. Цього року йому присвоєно звання генерал-лейтенанта козацтва, а Міжнародна академія козацтва присвоїла йому почесне звання «Герой козацтва». Так Володимир Поляков освоює п’ятий у своєму житті рід військ. Тут, як і завжди, домінують головні принципи — надійність, порядність, компетентність, професійність. А ще — неписаний закон: сказав — зробив. Їх Володимир Поляков сповідує все життя.

Кіровоградська область.