Не можна збудувати рай в окремому окрузі

Для жителів двох найбільш «засіяних» районів Львівщини — Старосамбірського та Жовківського — вибори здавалися невинною забавкою. Подумаєш, проголосуємо за двох «грошових мішків», хіба від того щось зміниться?

Справді, що зміниться, якщо інші так само проголосували б за кандидатів із сумнівною діловою, політичною репутацією, але з набитими тугими гаманцями. Закриємо очі на те, яким чином ці рятівники народу заробили свої капітали, які ідеї сповідували і як ішли до влади. Дуже цікаво було прислухатися до роздумів тих, хто продавався. Депутатський мандат для них став би черговим бізнесовим проектом. Вони собі купили мандат. За кілька мільйонів гривень. У них руки розв’язані. За ними нема жодної політичної сили. Вони вільні у своїх діях. Вони за все виборцям заплатили, а тепер можуть надалі примножувати свої багатства. Зрештою, зможуть вигідно продати свої мандати.

А як бути нам? Кого з рядових виборців задовольняє нинішній рівень життя чи економічних реформ в Україні? Африканські зарплати, допотопна медицина і зневіра у завтрашньому дні. Якщо ти сьогодні захворів, не дай Боже, вихід один: або продавай хату чи квартиру, або помирай. 80 відсотків українців заштовхали на колію бідності й жебрацтва та обклали даниною і хабарами.

Ми створили таку модель української держави, яка бідних робить біднішими, а багатих ще багатшими. У цивілізованому світі до 33 відсотків з виробленого національного валового продукту йде на зарплату, а в нас — до семи. У них до 10—15 відсотків сімейного бюджету йде на продукти харчування, в нас — понад 60.

Тому постає ще одне запитання: де ми знаходимося? У центрі Європи — африканський рівень життя.

Ті, хто сьогодні купував мандати, завтра працюватимуть на себе. Вони прихоплять найбільш ласі шматки землі в приміських та гірських районах Львівщини. Ще вчора вони скуповували і перепродували прибуткові підприємства. Тепер вони ще відберуть чи скуплять за безцінь у людей землю і стануть новоявленими магнатами. Прізвища багатіїв-меценатів уже висять на церковних мурах, а завтра вони ще свої портрети повісять поряд з образами, а запопадливі отці закликатимуть на них молитися. Вибори вони хотіли перетворити на базар, де все продається і купується. Що прикро: у селах перетворювати народ на наймитів та «куплених баранів» часто допомагає сільська еліта на чолі з головами сільських рад і священиками. Вони підробляли в багатих кандидатів агітаторами.

Нинішню ситуацію в країні можна змінити або зверху, або знизу. Зверху — це коли влада захоче провести реформи і забезпечити народу той мінімум, який необхідно для нормального життя. Це не так багато. Заробітна плата має дати українцям можливість прогодувати і одягнути сім’ю, навчати дітей, узяти в кредит скромний автомобіль і квартиру, раз на рік поїхати на відпочинок і мати забезпечену старість. Якщо владна верхівка не здатна забезпечити цей мінімум — вона має поступитися іншій команді. Для цього проводять вибори. Але, якщо ми проголосуємо за «грошових мішків», то жодних сумнівів не виникає, що зміни зверху приречені на провал.

Зміни зверху — під великим сумнівом. Що далі. Кидати сім’ї та їхати за кордон? Чи починати зміни знизу? Тоді доведеться піднімати народ і виходити на акції протестів. Це коштуватиме значно дорожче, ніж 100 чи 200 гривень, за які вчора продавалися окремі виборці. Сценарій виборів у «засіяних округах» був схожий, як дві краплі води. Заможні кандидати працювали із священиками та з головами сільських рад. У важливих населених пунктах реалізували конкретні проекти: ремонт дороги чи церкви, заміна вікон у школі чи в клубі. У Яворівському виборчому окрузі ніхто не передрікав перемогу скромному лікареві, депутатові обласної ради Василеві Пазиняку. Йому протистояв бізнесмен, колишній митник і податківець, який вклав у свій округ, за підрахунками конкурентів, десятки мільйонів гривень. Відомого мецената відкрито підтримували священики і голови сільських рад.

Василь Пазиняк віддав перевагу спілкуванню з самими виборцями. Провів близько 380 зустрічей у найвіддаленіших селах. Під церквами землякам роздавав витяги із звернення глави Української греко-католицької церкви Святослава Шевчука про те, що в жодному разі не можна продавати своїх голосів: «Ми не будемо вказувати, за кого голосувати, але будемо звертатися до наших людей не продавати свої голоси. 

Звернення церковних ієрархів мало великий вплив на виборців, бо у церквах їх часто закликали підтримати меценатів, за допомогою яких священики їздили до Єрусалима і мили руки в річці Йордан. Кілька років «скородив» села і міста в Старосамбірському районі колишній перший заступник голови «Нафтогазу України» Андрій Лопушанський. Той навіть дірки на дорогах латав і сніг розчищав, але програв депутатові облради Андрієві Тягнибоку.

Без депутатських мандатів залишилися всі львівські заможні кандидати та впливові бізнесмени. Деякі з них навіть не ризикнули балотуватися у мажоритарних округах — це Петро Димінський та Микола Кміть. Серед тих, хто програв вибори, — президент корпорації «КРТ» Богдан Дубневич (брат переможця), керівник філії нафтопроводу «Дружба» Тарас Батенко, колишній заступник глави Адміністрації Президента Ігор Пукшин, директор однієї з найуспішніших шахт України Микола Криштопа, екс-заступник голови Держмиткому бізнесмен Тарас Козак. Найяскравішим прикладом в історії сучасної Галичини того, як ідеї перемогли гроші, став Личаківський виборчий округ у Львові, до якого входить Пустомитівський район — вотчина бізнесмена Богдана Дубневича. З відомим меценатом змагався політолог і один з лідерів «Свободи» Юрій Михальчишин. З великим відривом виграв 29-річний політик.

Виборці винесли головний урок від спілкування із заможними кандидатами. Не можна збудувати рай в окремому окрузі, коли змін потребує вся країна. Подачки вони сприйняли як належне, але проголосували за тих, хто зможе змінити Україну. Зрештою, 100 чи 200 гривень, які безсоромно пропонували окремі кандидати за голос, нікого від бідності не врятують.

У Львові бізнесовий проект «Мандат» не спрацював з двох причин. По-перше, хоча деякі священнослужителі агітували за певних кандидатів, своє вагоме слово сказала церква. По-друге, ЗМІ й політичні партії змалювали виборцям яскраву картину, що буде, якщо країну віддати на відкуп «грошовим мішкам», які переслідують свої корисливі цілі. І ще: важливу роль під час парламентської кампанії відіграли традиції та історичний досвід галицького краю.