Пасічник Галина Козаченко (на знімку) приїхала до Донецька із Красноармійського району. Продає свій товар на виставці перед будівлею облради. Бджолами займається вже 14 літ — після того, як через важку хворобу кинула власний торговельний бізнес. Тепер у неї 44 вулики і асоціація бджолярів Красноармійська, яку очолює моя співрозмовниця.
«У чоловіка алергія на укуси бджіл, тому займаюся сама. Результати кращі, ніж у мужиків: качаю понад 100 кілограмів із вулика! До мене їдуть, як на екскурсію. Читаю лекції, збираю до сотні слухачів, розповідаю, як і що. Наша асоціація купує ліки для бджіл, рамки подешевше шукаємо. Важко, але працювати треба скрізь».
Галина називає себе «пасічником-кочівником». Із весни до осені — у степу та в лісі, перевозить вулики з місця на місце по Донецькій і Дніпропетровській областях. Кожен переїзд стає у 2200—2300 гривень: за те, щоб найняти два лафети та вантажників. Собівартість меду виходить висока. А місць, де можна його продати за прийнятною ціною, дуже небагато. На ринках — лише посередники, а якість невисока.
«Медом почали займатися люди, які не бачили бджолу ні спереду, ні ззаду, — емоційно обурюється голова асоціації. — На відомий ярмарок поблизу старого планетарію в Донецьку нам, пасічникам із району, потрапити неможливо. Там за місце беруть 1600 гривень за п’ять днів. Комерсанту це вигідно, мені — ні. Вони просто перепродують мед, збирають понад 100 продавців, тобто одразу 160 тисяч кладуть до кишені».
Але найбільше пасічницю вразила поява меду з Китаю, який продають під однією з «українських» назв на ринках і ярмарках. «Від нашого він відрізняється сильнішим запахом — через ароматизатори. Але ж у цих продавців немає ні сертифікатів, ні дозволів. Хто їх пускає? Наша асоціація брала зразки такого продукту і віддавала до лабораторії. Медом він називатися не може», — застерігає Галина Козаченко.
Однак на смак і запах відрізнити підробку від справжнього меду неможливо. Тому голова асоціації порушує перед обласною владою проблему виділення місць для реалізації продукції без посередників. Поки що все — на рівні обіцянок. «Раніше пасічник здасть тонну меду до заготконтори — і купить машину. А нині я за тонну меду куплю хіба що кермо і чотири колеса до старого автомобіля. У Волновасі знайшла посередників, що приймають мед по 12 гривень за кіло. Це дуже мало, це знецінює мою працю. Хоча є старі люди, які займаються бджолами за звичкою і не можуть продавати мед. Для них, може, це й вихід».
Голова асоціації каже, що чи не найбільшої шкоди завдають фермери, котрі використовують хімікати на полях без будь-якого попередження власників вуликів. Всі скарги до управління сільського господарства ні до чого не привели, зазначає Галина Козаченко. Вона — прихильниця здорового способу життя і навіть обладнала на пасіці біовулик, куди запрошує безплатно відпочити городян. «Робиться довгий вулик на зріст людини, там сітка, щоб бджола не діставала. Накривається такий «скафандр», людина лежить і дихає. Біополе бджоли дуже сильне: літаючи над пшеницею і не сідаючи на колосок, комаха підвищує врожайність на 40 відсотків. І коли людина полежить у цьому біовулику, вона здоровішає. Імунна система, нерви — все відновлюється».
Фото Олега ТОЛСТОВА.
