Чому на Олімпіадах футбол у тіні?

Цей ряд запитань можна продовжувати. Але всі вони, зрештою, зведуться до головного: чому на Олімпійських іграх футбол вже не одне десятиріччя перебуває у тіні і не привертає до себе тієї уваги, на яку б мав заслуговувати спорт номер один? Щоб відповісти на нього, треба повернутися на більш як сто років у минуле, коли зароджувався олімпійський рух новітніх часів.

Тоді було все по-іншому. Футбольні чемпіонати світу (а тим більше Європи) не проводили, й Олімпіада була єдиним місцем, де збиралися і визначали найсильнішу команду найкращі майстри шкіряного м’яча. Вперше чемпіона Ігор визначили 1900 року в Парижі три... клубні команди — з Бельгії, Великої Британії та Франції. Переміг англійський «Аптон Парк». Через чотири роки в олімпійському Сент-Луїсі (США) теж змагалися три клуби, і цей міні-турнір виграв канадський «Галт». І тільки 1908 року в Лондоні вперше зіграли національні збірні. У фіналі господарі Олімпіади з рахунком 2:0 перемогли команду Данії.

Зміни в олімпійському футболі почалися у двадцяті роки минулого століття. Якщо славетний француз П’єр де Кубертен став ініціатором відродження Олімпіад, то інший відомий його співвітчизник Жюль Ріме, очоливши 1921 року Міжнародну федерацію футболу (ФІФА), за підтримки свого друга Анрі Делоне, члена виконкому цієї організації та генерального секретаря Французької футбольної федерації, почав енергійно просувати ідею проведення світових чемпіонатів. На переконання керівників ФІФА, настали часи, коли футбол вже не можна було «тримати за стінами Олімпійських ігор». Делоне наполіг на тому, що реалізацію ідеї не слід відкладати у довгий ящик і запропонував провести перший чемпіонат світу вже 1930 року, що, зрештою, і відбулося (тоді першу світову першість прийняв Уругвай, і перемогла на ній збірна цієї країни).

Що було робити організаторам Олімпійських ігор, зокрема, керівникам Міжнародного олімпійського комітету? Вони змушені були прийняти цю реальність. Якщо ФІФА принципово не розділяла футбол на професіональний і аматорський, то МОК твердо залишався на своїх позиціях — на Олімпіадах мають виступати лише любителі.

Відтоді й розійшлися шляхи двох футбольних турнірів: авторитет, потужність, рекламна привабливість чемпіонатів світу зростала, а футбол Олімпійських ігор усе це почав втрачати, поступово розчиняючись у великій і багатоликій їхній програмі. Мало того: олімпійський футбольний турнір став поступатися і чемпіонатам Європи. Остання всепланетарна увага до Євро-2012 в Україні та Польщі — переконливе цьому підтвердження.

МОК робив спроби реанімувати олімпійський футбол, відновити інтерес до нього. Так, 1984 року в Лос-Анджелесі дозволили виступити футболістам-професіоналам, але тільки з країн Азії, Африки, зони Центральної та Північної Америки й Океанії. Не допомогло. Тоді МОК дозволив, починаючи з Олімпіади 1992 року в Барселоні, виступати на Іграх професіоналам з усіх країн, зберігши при цьому лише одне обмеження: у кожній команді можуть грати три футболісти будь-якого віку, решта — не старші 23 років. Думається, саме воно значною мірою і стримує зростання популярності й авторитету футбольних турнірів Олімпіад.

Інша серйозна причина — про неї ми вже побіжно говорили — полягає в тому, що на Іграх футбол втрачає виняткову до себе увагу і стає одним з тридцяти з лишком видів спорту, включених до олімпійської програми. Для ілюстрації сказаного наведемо таку статистику: на Олімпіаді у Лондоні під час 16 змагальних днів було розіграно 302 комплекти медалей і тільки два з них отримали чоловічі та жіночі збірні з футболу. Тому й не робили, скажімо, ті ж іспанські футбольні вболівальники трагедії з того, що їхня збірна не вийшла з групи D, посівши в ній останнє місце, оскільки вони, як і всі ми, знали, й досі переконані, що національній команді Іспанії поки що немає рівних у футбольному світі, а в олімпійському турнірі у Великій Британії виступала по суті «молодіжка».

До цього слід додати, що футбольні чемпіонати світу та Європи мають велику притягальну силу; що прийняти їх вважають за честь найбагатші країни планети, і за це право точиться запекла боротьба; що ці чемпіонати мають потужну спонсорську підтримку і приносять ФІФА й УЄФА значні прибутки. Зрештою, і Олімпійські ігри зберігають свій високий рейтинг, всепланетарну популярність і є справою прибутковою. МОК і ФІФА вже давно знайшли спільну мову, мирно співіснують і навіть активно співпрацюють, адже ті самі футбольні турніри Олімпіад відбуваються не без участі Міжнародної футбольної федерації. Тож навряд чи футбол на Олімпійських іграх змінить свій формат. Принаймні у найближчому майбутньому.

 

Лондон.