Довжина російсько-українського кордону на території Луганської області становить понад 740 км. До того ж на цій ділянці досі не проведено демаркацію. Як у таких умовах працює Луганська митниця?

 

Порушник він чи ні?

Один митник, котрий працює в Меловому, зізнався, що в окремих випадках під час огляду громадян він зазнає великої незручності. Це коли починає перевіряти вміст сумки якої-небудь молодички, а вона йому виказує: так я ж своя, місцева, уже сто разів тут кордон переходила, а ти мені все не довіряєш!.. Митник і знає, що меловчанка ходила на той бік кордону — у Чортково, щоб своїм дітям одяг купити, але правила обов’язкові для всіх. Так, складно працювати на кордоні без демаркації, а коли смуга між двома державами пролягає прямо по вулиці, — складніше подвійно. Ділянка російсько-українського кордону, який проходить по Меловому, найунікальніша в Україні. Вулиця Дружби тим і відома, що на одному її боці живуть українці, а на іншому — росіяни. Спробуй-но розберися, хто з російського Чорткова, а хто з українського Мелового. Скажімо, пішов чоловік через дорогу до сусідки-росіянки, а в кишені у нього певна сума грошей у валюті. Порушник він чи ні? З одного боку, нічого поганого не зробив, а з другого — переніс незадекларовані гроші. Траплялися ситуації й дотепніші. Скажімо, стоїть прямо на кордоні перукарня. З боку російської території розташовано вхід у чоловічий зал, а з боку української — у жіночий. Перукарню вже кілька років, як закрили, а приклад досі розповідають, як анекдот.

Новий начальник Луганської митниці Денис Пудрик (на знімку) після свого призначення в найсхіднішу область країни довго дивувався такій специфіці. На кордоні з Польщею, наприклад, зовсім інша картина. Там кордон марковано, укріплено колючим дротом, прикордонні смуги перекопані й перетнути кордон можна тільки в пунктах пропуску. Порушення легше виявити, а переміщення товару простіше контролювати. Луганській митниці про такі умови можна лише мріяти. З 550 співробітників оперативною роботою займається тільки 15. Для кордону майже в 750 км, причому не маркованого, це, звичайно, дуже мало. Не вистачає людей, не вистачає технічних засобів, митних постів. Їх, наприклад, усього одинадцять, причому лише один з них — митний пост Ізваріне обладнано, як того потребує час. Підтягується під цей рівень і Довжанський. Зовні він уже має сучасний вигляд, однак його технічне забезпечення вирішено не до кінця. Зрозуміло, зміцнення рідного кордону передусім залежить від фінансово-економічного стану країни. Але є й інші причини. Якщо взяти західний кордон України, то його почали облаштовувати набагато раніше, адже він служить західними воротами України для всього світу. Допомогли різні міжнародні гранти, посприяв Євросоюз тощо. А східний кордон — це брати-росіяни. Вважайте, свої люди, отож можна й зачекати.

На чому побудувати партнерство  з росіянами

До речі, росіяни зміцнюють кордон краще, ніж ми. Будують необхідні об’єкти, обладнують пункти пропуску сучасною технікою. Особливо багато зроблено за час підготовки до Євро-2012. Луганській митниці в цьому плані похвалитися немає чим, хоча перспективи вимальовуються непогані. Нині, наприклад, велика увага приділяється митному пункту пропуску Довжанський, через який проходить дорога на Ростов-на-Дону. Уже замовлено і оплачено проект його реконструкції, кошторисна вартість якої становить 36 млн. гривень. Через Довжанський іде найбільший потік — близько 400 вантажних і 2 тисячі легкових машин на добу. За відсутності демаркації — це дуже серйозний показник і велика робота як для прикордонників, так і для митників. У регіоні сподіваються, що уряд знайде кошти, щоб у наступному році Довжанський було до кінця обладнано і він почав працювати з більшою ефективністю. У країні, як відомо, діє програма розвитку державного кордону, однак грошей на її виконання не вистачає. Наприклад, реконструкція митних постів у регіоні була запланована на 2012 рік, але у зв’язку із проведенням чемпіонату з футболу її перенесли на 2013-й. Виходить так, що поки російсько-український кордон, навіть без демаркації, не створює глобальних проблем, — може й зачекати, коли в державній скарбниці з’являться кошти.

Враховуючи цю складну ситуацію, начальник Луганської митниці Денис Пудрик виходить із такою ініціативою.

— На боці Росії є добре відбудовані пости, — пояснює він. — Наприклад, Новошахтинськ, який має європейський рівень. Я пропоную, щоб ми разом з росіянами працювали на одному посту. Скажімо, українська сторона відбудовує один пост, росіяни — інший. У такий спосіб заощаджували б кошти двох країн, і водночас створювалося більше обладнаних територій пропуску. Це у свою чергу поліпшувало б обслуговування на кордоні. Я підрахував і побачив, що моя ідея цілком реальна, а її втілення маловитратне. Особливо це важливо для української сторони, яка має фінансові складнощі. Хоча коштів на розвиток митних служб із кожним роком виділяється дедалі більше, їх все одно не вистачає.

Варто зазначити, що, незважаючи на виникнення різних економічних розбіжностей між двома державами, їхні митні служби конфліктів не мають. Навпаки, луганські митники зі своїми російськими колегами ведуть постійний дружній діалог, допомагають одне одному, діляться досвідом роботи. Адже Росія теж входить у напружений для себе період — підготовку й проведення Олімпійських ігор у Сочі, а Україна схоже випробування вже пройшла. Тепер Луганщина стане воротами для гостей з Європи, які прямуватимуть до Росії, тепер на ній лежить відповідальність. За словами Дениса Пудрика, з росіянами вже підписали протокол спільних дій.

А що у вас під бампером?

Якщо виділити головні порушення, які найчастіше зустрічаються при проходженні митного огляду, то їх буде три — переміщення наркотичних речовин, товарної контрабанди та історико-культурних цінностей. Що стосується останнього, то слід зазначити, що специфіка російсько-українського кордону саме й полягає в тому, що через нього возять багато предметів старовини й мистецтва.

— Все-таки родинні зв’язки мають свій великий відбиток, — пояснює Денис Пудрик. — У багатьох росіян зберігаються сімейні реліквії, історичні предмети, які передаються в спадщину дітям, родичам в Україну. Або навпаки. Часто люди везуть антикваріат, не знаючи про те, що його треба оформити для провезення через кордон. Інші навпаки знають, але не хочуть зайвих турбот або витрат з оформлення. Але, на щастя, це не має масового характеру. Що ж стосується порушень з оформлення переміщення товару, то цього року ми піймали дуже велику «рибу» — за протоколом порушень сума становила 4 млн. гривень. Зазвичай контрабандним шляхом через кордон переміщають дизпаливо, одяг, різне устаткування. У результаті проведеної роботи ми, як правило, щомісяця поповнюємо державний бюджет у середньому на 250 млн. гривень. А в серпні поточного року Луганська митниця вийшла на рекорд — переказала в скарбницю 310 млн. гривень. Якщо за весь минулий рік ми дали 2 млрд. 400 млн. гривень, то тільки з початку поточного вже «заробили» 2 млрд. 100 млн. гривень. Такого успіху нам багато в чому допоміг досягти новий Митний кодекс.

Питання про те, що робитиме керівник Луганської митниці, якщо й у наступному році російсько-український кордон знову не пройде демаркацію, не застав Дениса Пудрика зненацька.

— Як що робитимемо? — здивувався він. — Працюватимемо, виконуватимемо поставлені цілі. На наступний рік, наприклад, планую переказати в скарбницю до 4 млрд. гривень, повністю запустити електронне декларування. Поки що, на жаль, ним користується тільки 10 відсотків луганських підприємців. До кінця цього року прагнемо вийти на показник 50 відсотків, а наступного року — на всі 100 відсотків. Люди поки що не готові працювати в таких умовах. І більше морально, ніж технічно. Для багатьох важливий особистий контакт, тому з людьми треба ще попрацювати.

Фото прес-служби Луганської митниці.

 Із протоколу

«Під час поглибленого огляду за спинкою заднього сидіння в спеціально виготовленій схованці задніх дверей були виявлені пакети з речовиною рослинного походження, обгорнені липкою стрічкою в кількості близько 39 пакетів, загальною масою близько 8 кг».

Факт 

Луганські митники передали обласній бібліотеці імені М. Горького книгу Іоанна Златоуста, видану в друкарні Григорія Трусова в першій чверті ХХ століття (переклад із грецької при Санкт-Петербурзькій духовній академії).