Чому відклали програму роздільного сортування сміття, або Як не підірватися на пластиковій бомбі

— Закордонні фахівці приїхали до нас завдяки програмі НУСЕП — Нідерландсько-українській сталій енергетичній платформі, в якій ми беремо участь і виграли грант, — каже завідувач відділу енергозбереження міста Юрій Лягутко. — Вони вивчили склад сміттєзвалища й запевнили, що наше сміття досить придатне для втілення проекту спорудження спільного сміттєпереробного підприємства. Воно могло б дати й багато тепла місту, й гріти воду. Але людям найшвидше доведеться доплачувати за вивезення сміття. Чи нашим громадянам таке сподобається? Нідерландці дали нам рекомендації, як на смітті можна й заробляти. Одночасно ми провели експеримент з попереднього сортування твердих побутових відходів, виставивши кольорові контейнери на скло, папір, пластик. Розвиватимемо наші починання.

У деяких дворах і нині стоять металеві сітки для пластику. Іноземці тут ні до чого. Це місцевий приватний підприємець продовжує навчати земляків, як не забруднювати довкілля упаковками, котрі не розкладаються в землі до трьохсот років. Мешканці кажуть: активніше йому б допомагали, якби він зустрівся з ними, порозмовляв та вніс  хоч невелику дещицю до благоустрою двору. «Бо чого ми маємо на нього працювати?» — дивуються.

Дарма кам’янчани заздрять тому підприємцеві, який вирішив заробити на збиранні поліетиленових пляшок та пакетів. За переплавлювання однієї тонни треба заплатити не менше ста гривень, а скільки коштуватиме цю тонну довезти до переробки... То стає зрозумілим, чому в Україні справа не рухається з місця, щорічно переробляється лише сім відсотків цих відходів, вітчизняні заводи завантажені на 20 відсотків, а парки та ліси далі перетворюються на стихійні сміттєзвалища, де домінує пластик. Чи багато співвітчизників, викидаючи сміття, де заманеться, замислюються над тим, що прирікають себе, дітей та внуків на невідворотну екологічну катастрофу? Адже пластик століттями лежатиме на поверхні землі чи в ній та ще й увесь час виділятиме вибухонебезпечний метан. На понад чотирьох тисячах офіційних звалищ країни (стихійних — 35 тисяч!), наголошують екологи, немає обладнання, яке б збирало та переробляло фільтрат — рідину, що виділяється внаслідок гниття відходів. Отож отрута потрапляє в грунт, звідти — у воду, яку ми п’ємо. То чи давати волю «жабі», шановні земляки? Людині, яка взялася очищати довкілля, треба допомогти та ще й вклонитися. І нехай вона багатіє при цьому. Інша річ, спілкування з потенційними помічниками не зашкодить, щоб розумінням проблеми переймалося дедалі більше людей.

Україна почала впроваджувати програму роздільного сортування сміття понад десятиліття тому. Та результатів фактично немає, у громадян досі низька побутова культура, а, точніше — її рівень падає дедалі нижче. Ми себе не любимо, якщо хочемо жити по вуха в смітті. «Що в головах людей, те й довкола», — каже громадський активіст Володимир Стоцький, котрий у 1990-ті роки в рамках проекту «Толока» організував комітет самоорганізації населення «Біланівка», що досить успішно боровся за чистоту цього мікрорайону. Але закінчилися кошти гранту і... Кам’янчани, до слова, за роки незалежності впровадили не один екологічний проект за гроші міжнародних фондів, що агітували за чисте, незасмічене середовище. А чи любить нас власна держава? Яка навіть ніяк не підтримує переробників сміття. Справа, яку вони розпочали, вельми затратна: сортувальна лінія коштує понад півмільйона гривень, один контейнер обходиться в півтори тисячі.

Ще в 1990-ті роки  дитячий хор із Кам’янця-Подільського потрапив на гастролі до Німеччини. Найбільше враження, яке привезли діти з-за кордону, — «Як у них чисто!». Голова товариства «Кам’янець-Подільський — Вісбаден» Раїса Павлюкевич, котра організовувала цю поїздку, донині розповідає про те, як німці змалечку привчають своїх дітей до чистоти, що за сортування сміття населення отримує знижки на оплату комунальних послуг, а забруднювачі довкілля караються високими штрафами, які сягають тисячі євро. У нас теж за українськими мірками штрафи чималі: від 170 до 340 гривень, для посадових осіб — від 850 до 1190 гривень, а на території природно-заповідного фонду (нагадаємо, Кам’янець-Подільський та однойменний район належать до Національного парку «Подільські Товтри») приватну особу можуть оштрафувати на суму до 680 гривень, посадовця — до 1700. Щоб зупинити повальні порушення, штраф має бути еквівалентний вартості прибирання. А ця робота не вельми дешева. І ще давайте запитаємо: скільки порушників покарано? До прикладу, в 122 селах району, адже в кожному населеному пункті є не один ярок чи видолинок, а то й придорожнє узлісся, куди газди викидають усілякий мотлох, мало хто з сільських голів цією проблемою переймається.

Наразі влада діє методом пряника. Закликаючи на суботники з прибирання, демонструє власний приклад. Депутати та посадовці вдягають рукавиці й тягають мішки з непотребом, місцеві ЗМІ навперебій піарять ці акції. Але охочих смітити чомусь не стає менше. А громадськість активна епізодично. Два роки поспіль організатори всеукраїнського фестивалю вуличного мистецтва «Республіка» розпочинають його з акції прибирання міста. Та глядачі засмічують територію знову і знову. Нещодавно громадськість спонукала владу до відкриття пунктів прийому відпрацьованих батарейок, один розмістили навіть у приміщенні «білого дому», інші — в ЖЕКах. Чимало цих шкідливих елементів зібрали школярі. Але масової підтримки не вдалося досягти. Бо ж мало однієї акції, щоб привчити людей, тему треба порушувати щодня. На думку багатьох громадян, засилля виборчих білбордів можна було б замінити соціальними. Зокрема, про листя, батарейки та право кожного на чисте повітря. Можливо, варто знову звернутися до активних дітей та ще не раз агітувати населення їхніми плакатами й малюнками? Нині восени міська влада вирішила оголосити про безплатний прийом опалого листя для утилізації на сміттєзвалищі. У місті «розцвіли» поліетиленові мішки, в які збирають листя. Найактивніші в цьому організації, установи, підприємства. Приватні господарі можуть розпрощатися з цими відходами, зателефонувавши до відповідної комунальної служби. Але кращий варіант — компостувати його для удобрення своїх грядок. Особливо дивуєшся, коли бачиш, як у твоєму ж дворі порушує закон... двірник-комунальник, збираючи «роздягнуті» ялинки, старі вікна, обрізані гілки, бур’ян, поламані меблі і — пускаючи червоного півня.

У місті та районі досі обговорюють вчинок одного з колишніх голів райдержадміністрації, котрий особисто брав участь у патрулюванні біля стихійного сміттєзвалища за приміським селом. А коли місцевий підприємець висипав там машину сміття, увесь непотріб зібрали та привезли під двері кафе того непорядного бізнесмена. «Кожному поверну на подвір’я його сміття!» — заявив чиновник. Чи провчили порушника раз і назавжди — невідомо, бо стихійне сміттєзвалище під селом тепер, кажуть у сільраді, узаконили. А того чиновника досі хто хвалить, хто ганить.

— Влада сама має підняти планку в боротьбі за чистоту, — переконаний заступник міського голови Сергій Бабій. — Якщо буде дуже чисто, чия рука підніметься кинути обгортку чи недопалок під ноги?!

Корпункт «Голосу України» у Кам’янці-Подільському спробував провести власне невелике опитування на порушену тему. 98 відсотків зі ста опитаних вимагали радикальних методів боротьби з порушниками. «Нагайки треба!» — повторювали кам’янчани раз у раз. Але ніхто б не хотів зазнати такого «виховання» на власній шкурі.

Насправді тема сміття ще глибша, бо засміченість нашої країни не лише вказує на незадовільну екологічну культуру, а й відсутність у громадян принципів раціональності, ощадливості, продуманого ставлення до покупок, до свого часу, до організації навколишнього середовища. При нашій бідності нагрібаємо стільки, що не знаємо, де подіти те, що не використали. Оволодіти цією наукою можна, починаючи з раннього дитинства.

Розповідає кам’янчанка Наталія Ковальська, котра вже 12 років живе в одній із європейських країн:

— В європейських садках дітям викладають такі правила поведінки: не брати того, що їм не потрібно, не викидати те, чим ще можна користуватися, віддавати перевагу натуральним матеріалам для роботи, корисним продуктам перед шкідливими, малювати на обох сторонах аркуша паперу, змальований папір використовувати для поробок, малювати олівцями, а не фломастерами, від яких лишається пластмаса, відмовлятися від одноразового посуду, купувати напої в скляній посудині, яку можна здати тощо. Щоб діти змалку навчилися сортувати сміття, в дитячих закладах ставлять різнокольорові відра, ящики або контейнери для сміття в кожній групі, малята можуть збирати окремо алюміній, папір і картон, скло, метали, синтетичні матеріали, біологічне сміття, батарейки. Є над чим задуматися, співвітчизники!