Де та грань між спонсорством і особистою вигодою, або Чи може влада займатися благодійністю?

Досить часто в рекламних роликах чи на афішах можна побачити або прочитати, що той чи інший мистецький захід відбувається за підтримки влади. І постає закономірне запитання: яка це підтримка?

Якщо організаційна, моральна, то все зрозуміло. Влада демонструє, що концерт чи мистецьке дійство має велике суспільне значення. Тому всіляко підтримує.

У Львові кілька років тому мав відбутися телевізійний фестиваль. Акцію планували провести в оперному театрі з прямими телевізійним ефіром на всю Україну. Але несподівано звільнили голову Львівської ОДА, і важлива подія з розряду всеукраїнських перетворилася на регіональну. Організатори один за одним почали відмовляти у спонсорській допомозі.

Схоже, тоді керівник регіону попросив впливових представників бізнесу допомогти організаторам фестивалю. Прямий ефір на всю Україну зі Львова, виступ зі сцени оперного театру, як на мене, хороший привід для піару. Керівника регіону помітять у Києві, можливо, навіть похвалять: уміє організувати всеукраїнську акцію. Такому можуть запропонувати з часом тепле містечко і в столиці. Зрештою, хто відмовить голові ОДА? Очевидно, всі мовчки погодилися, а коли його звільнили з посади, дружно відмовилися. Чому? Швидше за все, думали отримати якісь дивіденди, бо хотіли підтримувати добрі стосунки з головою ОДА. Можливо, навіть сподівалися з часом на його заступництво.

Коли бідні політичні партії, творчі колективи чи організатори мистецьких акцій ідуть до влади просити кошти, вони усвідомлюють, що грошей на такі заходи в державному бюджеті немає. А за нинішньої ситуації влада сама бідна, як церковна миша. Це означає, що керівник області чи району буде комусь телефонувати і просити допомоги. Такому не відмовлять, але пізніше доводиться відпрацьовувати це.

Ось із такого скромного спонсорства починається найбільша хвороба нашого суспільства — хабарництво і корупція. Сьогодні попросив для творчого колективу, для партії, а завтра — для себе. Дуже зручно і ніхто нічого не знає.

Щотижня до райцентрів приїжджають численні гості та перевіряльники. Кожного з них потрібно прийняти на високому рівні, розмістити в готелі, нагодувати, а ввечері ще запропонувати сауну чи культурну програму. Постає запитання: за які гроші керівники районів нині приймають десятки візитерів різного ґатунку. Поять, годують, а деколи й на дорогу щось дають.

Можна зрозуміти, якщо в ролі хлібосольних господарів виступають голови РДА, що прийшли з бізнесу. Ніхто не здивується, якщо стіл накриє голова Самбірської РДА або голова Перемишлянської РДА, які до влади прийшли з бізнесу.

А як бути іншим, особливо тим, кого ми називаємо стовідсотковими чиновниками? Вони теж вручають, і не тільки квіти, а й комп’ютери, телевізори.

У відділі зв’язків із громадськістю Головного управління МВС у Львівській області розповіли одну повчальну історію, як на хабарництві погорів тепер уже колишній голова Турківської РДА Василь Чернявський. До речі, заможна людина, бізнесмен. Почалося з того, що львівський таксист випадково познайомився з керівником Турківського районного відділу регіональної філії центру Державного земельного кадастру Іванною Волубовською. Поки підвозив жінку до вокзалу, розповів про своїх друзів, які хочуть придбати в гірській місцевості два гектари землі під готельно-розважальний комплекс.

Наступного разу зустрілися в Турці, де Волубовська запросила за два гектари 120 тисяч доларів США. Сторгувалися на 30 тисяч. Домовилися з головою Турківської РДА Василем Чернявським через посередника — приватного підприємця. Присутність посередника насторожила бізнесменів. Вони побоювалися, що на цьому торги не закінчаться. Почнуть вимагати більші суми. Тому звернулися по допомогу до міліції.

А далі ця історія розвивалася так, як це зафіксовано у міліцейській хроніці: «Одразу після приїзду до Турки Волубовська познайомила бізнесменів із керівником району, — читаємо в ній. — Бізнесмен продемонстрував Василю Чернявському проект готельно-розважального комплексу, і голова району пообіцяв своє сприяння у будівництві. Потім під час переїзду до смт Бориня, поблизу якого було розташовано згадані ділянки, в салоні авто відбулася передача хабара в 30 тисяч доларів США. Натомість бізнесмен отримав розпорядження голови РДА про надання дозволу на розроблення проектної документації на згадану земельну ділянку, видане на його ім’я. На цьому маніпуляція з грошима не завершилася. У підсумку голова ОДА мав отримати лише 25 штук «зелених», інші забрала Волубовська в якості сприяння за передачу «такси». Потому він подався до ПП «Чертур». Тут згідно з планом на нього очікував Василь Чернявський».

Усіх трьох зловмисників було затримано. Кінцевим вердиктом апеляційного суду Львівської області засуджено екс-голову Турківської РДА Василя Чернявського до трьох років позбавлення волі, до того ж його позбавили 7-го рангу держслужбовця. По заслузі отримали й інші учасники цієї оборудки.

Екс-голову Жовківської РДА за хабар значно менший — дві тисячі доларів та чотири тисячі гривень — було позбавлено волі на п’ять років.

На жаль, ніде не прозвучали пояснення, чому керівники районів брали хабарі. До речі, вони очолювали районні організації однієї з партій. Після їх затримання партійці почали говорити про якісь провокації, але в суді ці байки не знайшли підтвердження. Комусь було вигідно приховати пояснення керівників районів від громадськості. Чому б такі судові процеси не робити відкритими?

Слідчі, що проводили обшук у помешканні колишнього голови Жовківської РДА, який потрапив до буцегарні за хабар, були вражені скромною обстановкою в кімнатах. Нічого не свідчило про те, що тут проживав керівник району. Здавалося, ніби це житло скромного вчителя.

Багато розмов про багатства керівників районів, як правило, перебільшені. Бо на чому можна заробляти кошти в сільських районах? Підприємства не працюють. Малий і середній бізнес ледве зводить кінці з кінцями. Та й ті, хто важкою працею заробляє гроші, ніколи ними розкидатися не стануть.

Найбільше джерело прибутків — земля в гірських та приміських районах. Тому частіше в поле зору правоохоронців потрапляють представники Жовківського, Пустомитівського, Яворівського, а також Сколівського і Турківського районів.

Сценарій затримання за хабарництво здебільшого однаковий. Бізнесмен звертається до керівника району чи голови сільської ради і просить посприяти у виділенні землі для ведення підприємництва.

Ніколи не забуду, як на захист сільського голови піднялося все село. Земляки почали перераховувати, що він зробив, скільки доріг відремонтував, як про клуб та церкву дбає. З’ясувалося, що частину отриманих хабарів голова витрачав для розв’язання сільських проблем.

Не тільки сільський голова, навіть екс-голова Львівського адміністративного апеляційного суду Ігор Зварич частину отриманих хабарів використовував для ремонту приміщення суду.

Майже у всіх випадках чиновники мали прикриття: не для себе просимо гроші, для потреб району чи села. Або для потреб партії. Щоправда, частина коштів все-таки йшла і на особисті потреби чиновників. Тому вони зовсім на схожі на героя відомого радянського кінофільму «Бережись автомобіля» Дєточкіна, який викрадав автівки розкрадачів соціалістичної власності, продавав їх, а виручені гроші віддавав дитячим садочкам.

Так часто стирається межа між спонсорством і особистою вигодою. Звідки знати, чи справді керівник району просить кошти для підтримки творчих колективів, своєї партії чи для купівлі власного автомобіля. Досить вигідне прикриття, поки представники влади можуть виступати спонсорами і меценатами. Це дуже небезпечна тенденція, яка часом може проявлятися у несподіваних формах.

Напередодні Євро-2012 під стінами Львівської ОДА з’явилась багатодітна сім’я, яка вимагала від керівників області допомогти відремонтувати їхнє житло. Виділених квартир виявилося замало. Потрібен був ще євроремонт. Людям пояснили, що для цього треба самим шукати спонсорів. В обов’язки влади не входить ремонтувати квартири, навіть коли йдеться про малозабезпечених. Кілька днів за цією акцію спостерігали сотні гостей міста.

Влада вистояла і не піддалася на шантаж.