Наука стає життєво важливим чинником для зростання країни, засобом для досягнення і військової, і економічної могутності. Технологічне оновлення та розвиток агропромислового комплексу визначені законодавством стратегічними пріоритетними напрямами інноваційної діяльності в Україні.

Розмову про майбутнє сільського господарства, про роль науки у його переході до інноваційної моделі розвитку, про трансформацію самої аграрної науки ведемо із президентом Національної академії аграрних наук України академіком Ярославом Гадзалом (на знімку).

— У проекті Коаліційної угоди Верховної Ради України восьмого скликання доволі багато місця відводиться розв’язанню проблем вітчизняної науки, зокрема аграрної. Чому на цьому такий наголос роблять політики?

— Тут все закономірно: ми живемо в епоху інформаційної економіки. Так, земля, капітал мають важливе значення. Але головним суб’єктом економіки стає людина з її знаннями. Подивіться, сьогодні економічними лідерами є саме ті країни, які стимулюють створення нових знань та мають добрі системи їхнього поширення, впровадження.

Якщо у нас амбіційна мета — стати лідером на світовому аграрному ринку, то мусимо дбати про науку. Зокрема, про аграрну.

— У науці ви людина з досвідом, але НААН очолили відносно недавно. Які головні проблеми можете виділити?

— На жаль, їх чимало. Реформи в аграрній науці були менш динамічні, аніж зміни в аграрному секторі економіки. Аграрна наука просто не встигала за економічними процесами.

Наприклад, у радянські часи наукові установи фактично не здійснювали продаж своїх розробок. Словосполучення «наука і комерція» було незрозумілим більшості науковців. Але змінилася економічна система. Треба було діяти інакше: продавати наукові розробки. Та людська поведінка — річ доволі інертна. Як наслідок, надзвичайно низький рівень комерціалізації аграрної науки. У світі все навпаки: саме на продукти аграрної науки чи не найбільший попит. Саме тут чи не найвищий рівень комерціалізації.

Інша проблема — фінансування. Як наука може забезпечити інноваційність сільського господарства, якщо її матеріально-технічне забезпечення, її ресурсне оснащення також з минулого?

Міркуйте самі, у Державній цільовій програмі розвитку українського села на період до 2015 року для забезпечення інвестиційно-інноваційної моделі розвитку АПК планувалося фінансування розвитку матеріально-технічної бази наукових установ агропромислового комплексу в обсягах, які щороку становлять не менш як 6 відсотків вартості основних засобів. А що ж було насправді? У 2001 році на виконання — усіх, а не тільки аграрних — наукових і науково-технічних робіт з державного бюджету було витрачено 0,29% ВВП. Водночас Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» передбачає, що держава має забезпечувати бюджетне фінансування такої діяльності у розмірі не менше 1,7% ВВП. За цим показником ми чи не останні навіть серед пострадянських країн.

Ще одна проблема — відірваність від світового наукового простору. Серед причин такої наукової самоізоляції мовні бар’єри, характерні для науковців старшого покоління, неналежне ресурсне забезпечення наукових обмінів...

— І як це можна змінити? Що пропонують політики? Чи готові до змін науковці?

— Національна академія агарних наук України цілком згодна з політиками: потрібна реформа аграрної науки на основі інноваційної моделі з метою підвищення її ефективності. Так записано у проекті Коаліційної угоди. Цілком логічною є теза про необхідність збереження державного фінансування фундаментальних наукових досліджень і досліджень у сфері збереження навколишнього природного середовища. Фінансування державою фундаментальних досліджень є світовою практикою.

Щодо оптимізації прикладних досліджень ситуація дещо інша: тут головним замовником, як правило, є бізнес. Тому цілком логічним є задекларований у цьому документі підхід про оптимізацію державного фінансування прикладних досліджень.

Чи готові аграрні науковці до цього? Злукавлю, якщо скажу, що на 100% готові. Але є позитивна динаміка. Зокрема, нашими прогресивними вченими вже розроблено і подано до майбутньої коаліції відповідні пропозиції щодо реформування науково-господарських відносин в системі НААН.

Ми також розуміємо, що далеко не всі підприємства, установи та організації НААН виживуть у нових економічних умовах. Цілком очевидно, що необхідно міняти не окремих керівників, а саму систему функціонування та розвитку аграрної науки в сучасних економічних умовах, тому перед новим керівництвом Академії постає нелегке завдання — зламати негативні тенденції й провести системні реформи на інноваційних засадах.

— Тема нових людей — чи актуальною вона є для НААН?

— Без перебільшення скажу: надзвичайно актуальна. Ми тут також маємо помітні зрушення. Маємо майже повністю оновлений склад президії НААН. Серед керівників установ Академії теж багато нових людей. Ми очікуємо, що такі зміни дадуть добрий ефект.

Ми хотіли б бачити більше молодих дослідників у системі НААН. На жаль, спостерігаємо надзвичайно негативний процес старіння науковців. А низький рівень зарплат робить наукову діяльність непривабливою, особливо для молоді. Де вихід із ситуації? У більшості країн з високим рівнем розвитку науки молодий науковець (та й не тільки молодий) може знайти грант для проведення актуальних досліджень. Такими грантодавцями часто виступає бізнес чи створені за підтримки бізнесу фонди. В Україні така практика поки що рідкість. Треба створити такі умови, щоб бізнесу було вигідно вкладати кошти в науку. А ще — і це теж дуже важливо! — потрібно працювати з бізнесом, щоб сформувати відповідну культуру підтримки науки, культуру меценатства.

— Національну академію аграрних наук часто критикують. Закидають консерватизм, неготовність до змін. Чи є тут правда та скільки її?

— Не тільки критикують, а дехто пропонує кардинальні заходи: взагалі залишити аграрну державу без аграрної науки. Вже сьогодні існує чітка негативна для економіки країни тенденція: вітчизняний ринок насіння поступово насичується сортами та гібридами сільськогосподарських культур іноземної селекції, які не завжди пристосовані, а іноді й зовсім непридатні до вирощування в наших природно-кліматичних умовах. Невже мало збанкрутілих агрохолдингів, аби зрозуміти, що нині як ніколи необхідно підтримувати свою аграрну науку і свого виробника, щоб надалі не годувати чужих.

Національна академія аграрних наук України — це доволі складний організм. Це значна кількість установ, підприємств, організацій: 11 Національних наукових центрів, 32 інститути, 7 дослідних станцій, Біосферний заповідник «Асканія-Нова», Національна наукова сільськогосподарська бібліотека, Державне видавництво «Аграрна наука», 8 державних підприємств. У системі Академії працюють майже 22 тис. осіб, з яких наукових працівників 4,6 тис., у тому числі 341 доктор і 1636 кандидатів наук.

Визнаємо — і я вже про це казав, що не всі структури НААН є конкурентними на ринку наукової продукції, не всі ефективно працюють. Тому оптимізація структури  НААН — наше найближче і найперше завдання. Ми розуміємо необхідність змін. І будемо їх реалізовувати. Чому? Хоча б тому, що пам’ятаємо слова керівника Northern Telecom Давида Вайса про те, що «у майбутньому буде два види компаній — швидкі та мертві». В умовах інформаційної економіки головним чинником стає швидкість змін. Ми стали на цей шлях, тому що не хочемо бути мертвими. Тому що без належного наукового супроводу не стане «швидким» і наше сільське господарство.

Ми розуміємо, що головне завдання аграрної науки — забезпечити інноваційну модель розвитку сільського господарства країни, допомогти йому стати успішним, конкурентоспроможним та забезпечити продовольчу безпеку країни і на внутрішньому, і на зовнішніх ринках. І це має стати головним індикатором нашого успіху, успіху аграрної науки! А зміни мають відбуватися постійно — в режимі non stop, бо так живе світ. За умов здійснення реальних реформ територіальна мережа Академії може стати державною інфраструктурною базою трансферно-технологічної платформи інноваційного розвитку АПК, а галузеві дослідницькі центри отримати механізм збільшення надходжень від реалізації науково-технічної продукції, які мають інноваційний потенціал.

— Що може запропонувати НААН сільському господарству? Що пропонує нині?

— Метою реформування НААН стає удосконалення її управління та структури так, щоб створити умови для успішного виробництва ринково орієнтованої науково-технічної продукції, забезпечення її конкурентоспроможності. Простими словами це звучить так: ми повинні реформувати НААН так, щоб ідеї науковців, наукові рішення, наукові продукти ставали товаром, який залюбки купують аграрії. І не тільки українські.

Власне, ми вже маємо аж ніяк непоодинокі приклади співпраці з бізнесом, владою, успішно реалізовані проекти.

Так, завдяки впровадженню нових сортів та гібридів, створених науковцями Національної академії аграрних наук України, спостерігається стійка тенденція збільшення щорічної врожайності сільськогосподарських культур, яка за умов застосування відповідних інноваційних технологій становить для озимої пшениці — 9—13 т/га, озимого жита — 6—7 т/га, озимого ячменю — 7—9 т/га, вівса — 5—6 т/га, гороху — 5—6 т/га, кукурудзи — 10—14 т/га, сорго — 7—8 т/га, рису — 10—12 т/га. Це дало можливість зібрати в 2013 році понад 63,2 млн. тонн зерна, 10,1 млн. тонн насіння соняшнику, 2,7 млн. тонн сої, а збір зерна кукурудзи вперше доведено до рівня 29,6 млн. тонн. Зазначені наукові здобутки є не лише надійним базисом реалізації розробленої спільно з Мінагрополітики програми «Зерно України», націленої на виробництво більш як 70—80 млн. тонн уже в 2015 році, а й вагомим інструментом подальшої інтенсифікації розвитку зернового господарства держави.

Останніми роками проведено значну роботу з поліпшення наукового забезпечення галузі рисівництва. Академією спільно з Мінагрополітики розроблена і виконується галузева комплексна програма «Рис України — 2010—2015 роки», згідно з якою виробництво зерна рису передбачено підвищити в 2015 році з 138,8 тис. т до 199,0 тис. т, а урожайність зерна цієї культури — відповідно з 5,2 т/га до 6,4 т/га. На виконання цієї програми Інститутом рису НААН створено і в 2013 році занесено до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні, 14 сортів рису з потенціалом урожайності 9,0—10,5 т/га. Налагоджено виробництво насіння нових сортів цієї культури та розроблено їхню сортову технологію; розроблено методичні рекомендації щодо технології вирощування рису для харчових цілей та для виробництва біопалива. Реалізація програми дасть змогу забезпечити потреби держави у виробництві цієї культури навіть без урахування площ АР Крим.

У рибництві застосування наукових підходів, розроблених Інститутом рибного господарства НААН, у реалізації програми розвитку галузі дало позитивні результати діяльності суб’єктів рибного господарства на внутрішніх водоймах України, забезпечило частку товарної прісноводної риби вітчизняної селекції понад 97%, прискорило зростання виробництва форелевих господарств, рівень якого майже в 100 разів перевершує мінімальні показники, зареєстровані наприкінці 1990-х років. Це дало можливість не тільки стабілізувати ситуацію у вітчизняному рибному господарстві, а й закласти основи подальшого динамічного розвитку рибництва і рибальства на внутрішніх водоймах з пріоритетним значенням аквакультури. Саме такий варіант розв’язання проблеми дасть змогу забезпечити істотне підвищення рівня споживання рибної продукції населенням без нарощування імпорту, створить умови для невиснажливого використання рибних запасів внутрішніх водойм та перешкодить занепаду України як морської держави у площині її рибопромислових можливостей.

Інший приклад: Інститут овочівництва і баштанництва НААН розробляє піонерські проекти для виробників органічної продукції.

Інститут продовольчих ресурсів має 67 патентів на власні розробки. Його партнерами є такі професійні об’єднання, як Національна асоціація «Укрм’ясо», Національна асоціація виробників молока «Укрмолпром», Спілка молочних підприємств України, Національна асоціація виробників дитячого харчування «Укрконсервмолоко», Асоціація українських виробників «Морозиво і заморожені продукти», Національна асоціація цукровиків України, об’єднання підприємств хлібопекарської промисловості «Укрхлібпром». Тільки за 9 місяців 2014 року цим Інститутом було укладено 376 угод на впровадження наукової продукції.

Розробки Українського науково-дослідного інституту олій та жирів дали змогу значно розширити асортимент фасованої олії, маргаринової продукції та майонезів, що забезпечило ринок України цією продукцією та надало змогу вийти на ринок понад 80 країн.

Інститутом садівництва розроблено систему захисту яблуні від парші та інших хвороб. Порівняно із зарубіжними країнами, де в насадженнях яблуні практикується до 20—25 обприскувань протягом весняно-літнього періоду, зазначена система забезпечує надійний захист насаджень від комплексу хвороб і шкідників у разі проведення 8—9 обробок. За рахунок цього заощаджуються кошти, зменшується пестицидне навантаження в садах, обмежується негативний вплив засобів захисту рослин на довкілля, поліпшується екологічна ситуація.

Перелік можна було б продовжувати, говорячи про кожну установу НААН. Але ми бачимо й проблему: розробки наших науковців не завжди доходять до фермерів, до селян. Про них вони просто не знають. А це втрачена вигода. І для них, і для нас. Щоб цього не сталося, потрібно більш ефективно використовувати механізми сільськогосподарського дорадництва як містка між наукою і виробником. Власне, створення системи консультування фермерів (сільськогосподарського дорадництва) є вимогою Регламенту ЄС про спільну аграрну політику. Діяльність такої системи дасть змогу максимізувати прибуток і для аграріїв, і для науковців.

Ми повинні також більше уваги приділяти впровадженню розробок наших науковців-економістів, їхнього перетворення не тільки у бізнес-проекти, а й у політичні рішення, правові акти. Тобто назріла потреба формування наукової школи аграрного права, аграрної політики.

Для вирішення цих завдань вчені Академії активно співпрацюють із громадськими організаціями України в галузі сільського господарства, зокрема такими, як Науково-технічне Товариство харчової промисловості України, Асоціація спеціалістів ветеринарної медицини України, Братство бджолярів України, Спілка наукових та інженерних об’єднань України, Всеукраїнська екологічна ліга, Спілка цукровиків України, Товариство садівників і городників України, Український союз виноградарів і виноробів, Українське товариство генетиків і селекціонерів імені М. І. Вавилова, Всеукраїнське громадське об’єднання «Українська аграрна конфедерація» та ін.

Наукові установи НААН також постійно запрошують керівників і представників згаданих організацій та об’єднань до участі у наукових конференціях і семінарах, круглих столах, а також ознайомлюють їх з новітніми досягненнями аграрної науки на демонстраційних полігонах під час проведення Днів поля.

— Який вплив матимуть на діяльність НААН процеси інтеграції між Україною та ЄС?

— У цієї медалі дві сторони: з одного боку — нові можливості, з другого — виклики.

Можливості пов’язані насамперед із спільними програмами наукових досліджень, обмінів. А також із зобов’язаннями сторін співпрацювати шляхом поступового зближення політик та законодавства, зокрема, у таких сферах, як обмін знаннями та найкращими практиками, поширення знань шляхом проведення навчальних та інформаційних заходів, сприяння інноваціям шляхом проведення досліджень та просування системи дорадництва до сільськогосподарських виробників, заохочення політики якості сільськогосподарської продукції у сферах стандартів продукції, вимог щодо виробництва та схем якості.

Академія всебічно співпрацює з вищими навчальними закладами. Високопрофесійні творчі колективи науковців і викладачів спільно працюють над створенням інноваційної науково-технічної продукції, проводять фундаментальні дослідження. До такої науково пошукової роботи широко залучають студентів та аспірантів, що сприяє підготовці висококваліфікованих фахівців для сільськогосподарського виробництва.

Практично у всіх аграрних вищих навчальних закладах діють спільні з науковими установами НААН профільні кафедри. Вчені науково-дослідних установ   НААН беруть активну участь у навчальному процесі інших університетів та академій, у тому числі зарубіжних.

Водночас значна кількість науково-дослідних установ Академії є науково-експериментальною базою для навчально-виробничої практики студентів.

Виклики для аграрної науки формуються через вимоги до аграрного сектору: суттєву лібералізацію торгівлі між сторонами, гармонізацію законодавства і нормативно-регуляторної бази, тісну економічну інтеграцію, вимоги до поліпшення інвестиційного клімату та прозорості правил ведення бізнесу в Україні, збільшення вибору, підвищення безпечності та якості товарів.

Крім секторальних завдань, що визначають ключові напрями науково-дослідницької роботи, під час формування аграрної політики потрібно буде забезпечувати органи державної влади необхідними проектами рішень у процесі співробітництва між Україною та ЄС.

А ще ми просто мусимо активізувати співпрацю з малим і середнім бізнесом, з сімейними фермерськими господарствами, які вже найближчим часом можуть стати нашими чи не найголовнішими об’єктами досліджень, клієнтами і партнерами. Так, як це є у країнах Європейського Союзу.

Ще один виклик — конкуренція. Ми повинні бути готовими конкурувати на ринках наукової продукції. А для цього необхідно мати належні інститути — і формальні (політика, законодавство), і неформальні (звичаї, традиції). А також інституції — організації, здатні забезпечити конкурентоспроможність української аграрної науки. Однією із таких організацій є наша Національна академія аграрних наук України, яка змінюється сама задля давно очікуваних позитивних змін у сільському господарстві країни.