Державний бюджет України виведено в чіткий структурований ланцюг: кожній сестрі — по намисту. Однак такі міста, як Брянка на Луганщині, до цієї системи ніяк не вписуються. Чому?
Ноша виявляється непосильною
Цього року Брянка відзначатиме свій ювілей. 50 років тому Указом Президії Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1962 року Брянківському району було надано статус міста обласного підпорядкування. Вважалося, що це «дасть можливість ширше вести промислове й цивільне будівництво, створювати нові підприємства, навчальні заклади, активніше здійснювати технічне переозброєння та вдосконалювати організацію виробництва». За великим рахунком, місто тоді створювали штучно й, швидше за все, основою для прийняття такого рішення послужили чиста прагматика й економічні розрахунки. Чи так принципове це питання сьогодні? З’ясовується, так, принципове. Річ у тому, що, створюючи адміністративну одиницю під назвою місто Брянка, тодішні реформатори забули «нарізати» й оформити землю, на якій стоять селища, що входять у структуру новонародженого міста. Можливо, п’ятдесят років тому такі прорахунки вважалися несуттєвими або чимось виправданими. Але сьогодні, в рамках Бюджетного кодексу країни, Брянка опинилася в досить непростій ситуації. Державні кошти їй виділяються, але без урахування умов, у яких вона працює.
Населення Брянки становить близько 55 тисяч осіб, причому в самій Брянці зосереджено всього 30% населення, а решта 70% жителів розкидані по невеликих, сьогодні уже колишніх шахтарських селищах на відстані від 5 до 20 км від центру. Раніше так будували: спочатку шахту, потім вона обростала селищами, а потім їх об’єднували в єдину адміністративну одиницю. Тож у структуру міста сьогодні входять 16 населених пунктів. Вони різні за своєю чисельністю населення і наявністю промислової та соціальної інфраструктури. В одних селищах, наприклад, стоять багатоповерхівки, в інших — тільки приватні будинки. В одних чисельність населення доходить до 20 тисяч, в інших ледь набереться 3 тисячі. І все це — місто Брянка. Коли на її території працювали вісім шахт, утримувати дороги, соціальні об’єкти та іншу інфраструктуру було легше. Сьогодні, коли в результаті горезвісної реструктуризації, у місті залишилися лише дві державні шахти, які до того ж працюють упівсили, все лягло на плечі громади. Ноша виявляється непосильною. У спадщину міська влада одержала дороги, школи, клуби, дитсадки в жалюгідному стані — й ніякої фінансової допомоги для їхньої реконструкції. А якби в Бюджетному кодексі країни такі адміністративні структури, як Брянка, Краснодон, Красний Луч та інші шахтарські міста області, були виділені окремим рядком і окремим фінансуванням, вони б розвивалися інтенсивніше.
У рамках закону не завжди досягаєш успіху
Два роки тому, коли Микола Моргунов зі своєю командою прийшов у міськвиконком, він палко бажав позбавити Брянку ганебного титулу «депресивна територія». «Хіба можу я, молода людина, жити в місті, що вважається мало не найнещаснішим у регіоні?» — заявляв він. А ті, хто старше, досвідченіше й мудріше, йому підказували: «А ти користь отримай із цієї депресивності, частіше кажи про це. Може, грошей більше дадуть».
— Але моя команда пішла іншим шляхом, — розповідає міський голова Микола Моргунов. — Я дійшов висновку, що можна працювати по-аматорськи, десь прикриваючись цієї депресивністю, а можна — професійно, строго за законодавством. Другий шлях набагато складніший, бо в рамках закону не завжди виходить позитивний результат. Наприклад, відповідно до законодавства, територію, на якій була ліквідована шахта й не виконано проект цієї ліквідації, можна вважати депресивною. У нас ліквідовані шість шахт, але тільки по одній підписано проект повної ліквідації — по шахті «Замківській». Решта — в підвішеному стані, і вже десятиліття ми не можемо їх закрити так, як того вимагає закон. Поясню. Коли закривається шахта, готується проект, у якому обумовлюється все, починаючи від фізичної ліквідації і закінчуючи вирішенням різних соціальних питань. Головне серед них — працевлаштування гірників. Але майже стосовно всіх шахт виконано тільки першу частину проекту — фізична ліквідація. «Соціалку» передано місцевій владі без фінансового супроводу, питання зі створення робочих місць взагалі залишилося відкритим, екологічні проблеми теж до кінця не завершені. І ми були змушені взяти на міський баланс сотні тисяч квадратних метрів житла, що висіло між небом і землею. Це цілі житлові масиви. Як можна їх утримувати з великою дірою в бюджеті міста? Ми не раз порушували це питання перед урядом, але нам радили шукати кошти в себе. Солідних інвесторів поки що немає, тому без допомоги держави нам не обійтися. Тим більше що Брянка має таку особливість: на 8 працюючих припадає 17 пенсіонерів.
Головний інвестор — держава
Міський голова вважає, що коли буде внесено зміни до Бюджетного кодексу, то в міста одразу з’являться кошти для приведення інфраструктури в нормальний стан. Але щоб вона не перетворилася на музей просто неба, потрібно створювати робочі місця, залучаючи потенційних інвесторів. А для цього необхідно змінювати законодавство.
Раніше, коли до 2005 року існували так звані зони пріоритетного розвитку, Брянка приваблювала тим, що на її території бізнес звільнявся від частини податків. Перший великий проект був пов’язаний зі створенням виробництва з випуску продукції для залізниці. Київський інвестор підписав договір, затвердив проект, підготував виробничі площі й був готовий відкривати виробництво, яке працевлаштувало б 500 осіб. Цей проект був дуже вигідний місту. Але закон про зони пріоритетного розвитку був знятий з порядку денного, і Брянка стала бізнесу нецікава, невигідна. На щастя, цей інвестор не пішов остаточно. Він дотепер орендує землю, регулярно платить за неї, хоча нічого не виробляє, але від своїх намірів не відмовляється. Чекає на зміни в законодавстві.
— На мій погляд, нинішній Бюджетний кодекс побудований у такий спосіб, — розмірковує Микола Моргунов, — навіть, якщо сьогодні станеться диво, і Брянка заробить стільки коштів, що, припустімо, зможе цього року утримувати всю інфраструктуру, з нового року за існуючими формульними розрахунками нам знову скажуть: ви маєте право утримувати тільки 6 шкіл, а не 12, тільки 150 лікарняних ліжок, а не 400. Нам просто зменшать дотацію. Не можна огульно вирішувати наші проблеми й не враховувати нашу географію, пов’язану з розкиданістю населених пунктів. Брянка не одна така в нашій області і країні.
— І все-таки, незважаючи на досить привабливу перспективу, я вважаю, що сьогодні небезпечно розвивати суто вугільний бізнес, — каже Микола Моргунов, — бо він дуже залежний від економічної ситуації в країні. Побудуємо ми шахти, створимо підприємства, що працюють на вугільну промисловість, а завтра стався якийсь перекіс у фінансово-економічній політиці — й усе зупинилося. Як сьогодні, наприклад. Шахти не можуть реалізувати своє вугілля — і ми знову залишаємося наодинці зі своїми старими проблемами. Тому ми зацікавлені в тому, щоб у Брянці розвивався бізнес у всіх сферах виробництва. Для цього ми підготували 15 промислових майданчиків, які чекають інвесторів.
Але все-таки головним інвестором продовжує залишатися держава.
Луганськ.
Природні ресурси
Місто багате на високоякісне вугілля, запаси якого перевищують 175 млн. т, дві третини становить енергетичне вугілля, третину — коксівне вугілля. Понад 10 млн. т коксового вугілля залягає на глибині 30—300 метрів. На території міста є запаси сульфовугілля, а також будівельних матеріалів: вапняку, піщанику, крейди тощо.
