Можна вважати, що історія ця тягнеться вже... понад 200 років! Коли Полтава в 1802-му стала центром новоутвореної губернії, місто почали активно перебудовувати. Особливо його центральну частину, де за основу було взято Санкт-Петербург з його «променевим» формуванням вулиць. Тоді й з’явився в Полтаві архітектурний ансамбль Круглої площі, основу якого становили будинки генерал-губернатора та віце-губернатора, Дворянського зібрання, казенної палати, міської думи та поштамту... Замкнути його мала будівля міської гімназії, однак будуватися вона мала коштом міста, а таких грошей у казні не знайшлося. Тож тривалий час на місці гімназії була пустка. Тоді місцеві чиновники знайшли доволі оригінальний вихід: вони спорудили в натуральну величину дерев’яний макет гімназії! «Для придания приятности взору», як було записано в рішенні.
Відтак ця дивна споруда проіснувала не одне десятиліття, її встигли навіть охрестити «будинком з декораціями», аж доки уряд не ухвалив рішення про створення в Полтаві Петровського кадетського корпусу, гроші на який виділили з «центру». Його головний корпус і став окрасою площі, адже це була наймасивніша споруда в центрі Полтави, яку увінчував оригінальний купол, під яким, до речі, знаходилася «кадетська» церква. Після революції церква, звісно, наказала довго жити, а от саме приміщення весь час використовувалося як військовий навчальний заклад: спершу тут була піхотна школа, серед випускників якої був і відомий радянський воєначальник генерал армії Микола Ватутін.
1958 року сюди перевели Дніпропетровське зенітне артилерійське училище, а з 1973-го заклад називався «Полтавське вище зенітно-ракетне Червонопрапорне командне училище імені генерала армії М. Ватутіна».
За післявоєнні роки ПВЗРКУ випустило понад 12,5 тисячі висококласних офіцерів. Авторитет його був настільки великим, що після розпаду СРСР Росія і Казахстан пропонували Україні зберегти Полтавське зенітно-ракетне училище для спільного утримання і використання багатющого потенціалу. Однак тодішнє керівництво країни вирішило інакше. Згідно з Директивою міністра оборони України № 133 від 25 липня 1992 року училище було ліквідовано. Останній випуск офіцерів відбувся тут 18 липня 1995-го.
Усе, що відбувалося з приміщенням далі, — наочний приклад чиновницької недалекоглядності. Тривалий час Міністерство оборони зволікало з передачею його в комунальну власність, потім уже в місті надто довго думали-гадали, як використати будівлю. Зрештою, частину приміщень передали техуніверситету, частину — СБУ, а от головний корпус так ніхто і не зміг осилити. Хіба що бомжі та наркомани, які перетворили будівлю в самісінькому центрі міста на свою «базу». Внаслідок цього тут кілька разів виникали пожежі, а затим згорів навіть унікальний купол, що увінчував будівлю. Але й це ще не все: наприкінці 2004 року тодішні керівники міста «під шумок», таємно, без погодження з депутатами продали приміщення приватній особі. У підсумку приміщення кілька разів переходило з рук у руки, дійшло до того, що один із власників опинився аж у... Ізраїлі і навіть — помер!
Відтоді всі наступні міські голови вели боротьбу за повернення приміщення в комунальну власність, і, зрештою, рік тому вже нинішній міський голова Олександр Мамай заявив, що будівлю, нарешті, «повернуто». Однак судові тяжби тривали, і лише цими днями О. Мамай вкотре підтвердив: за рішенням Вищого господарського суду віднині воно знаходиться в комунальній власності міста.
Але тепер інша біда: що робити з приміщенням, яке за ці роки навіть з фасаду (попри «косметичні» ремонти) починає перетворюватися на руїну? В міськраді лише розводять руками: мовляв, коштом міста «реанімувати» споруду не вдасться. Єдиний вихід — знайти інвестора, якого теж поки що немає. Та й хто наважиться на такий «подвиг», адже приміщення в такому стані, що тепер уже легше побудувати нове, ніж відновлювати старе. Єдина перевага — центр міста, але для самої Полтави це поки що справжня біда.
Залишається лише з гіркотою згадати, що 2002 року групі тодішніх керівників міста, будівельників та архітекторів було присвоєно Державну премію України в галузі архітектури і будівництва саме за... реконструкцію історичного центру міста. Щоправда, стан колишнього кадетського корпусу тоді вдалося «приховати», тепер ця історія повторюється як фарс.
Фото автора.
Такий вигляд має сьогодні головний корпус колишнього зенітно-ракетного училища.
